Полівка звичайна: відмінності між версіями

Східна межа поширення [[типовий вид|типового виду]] (''[[полівка європейська|Microtus arvalis]]'' у вузькому сучасному розумінні) проходить приблизно уздовж лінії Одеса-Кременчук-Суми-Москва-Твер, і до цього виду можна впевнено відносити лише описи «звичайних» полівок із західної і центральної Європи, а на сході Європи — з Польщі та західної частини України й Білорусі. Далі на схід до зазначеної лінії полівка звичайна формуєутворює зону [[симпатрія|симпатрії]] зі своїм [[види-двійники|видом-двійником]] — [[полівка лучна|полівкою лучною]] (''Microtus levis'').

Поширена в [[біоценоз]]ах і [[агроценоз]]ах лісової, лісостепової і степової зон материкової [[Європа|Європи]] від [[атлантичний океан|Атлантичного]] узбережжя на заході до [[Алтай|Монгольського АлтаяАлтаю]] на сході.

На півночі межа ареалу проходить по узбережжюузбережжям [[Балтійське море|Балтійського моря]], південною [[Фінляндія|Фінляндією]], південною [[Карелія|Карелією]], [[Урал|Середнім Уралом]] і [[Західний Сибір|Західним Сибіром]], на півдні — по [[Балкани|Балканам]], узбережжю [[Чорне море|Чорного моря]], [[Кримський півострів|Криму]], захоплюючизахоплює і північ [[Мала Азія|Малої Азії]].

Водиться також на [[Кавказ]]і і в [[Закавказзя|Закавказзі]], на півночі [[Казахстан]]у, на південному сході [[Середня Азія|СредньоїСередньої Азії]], на території [[Монголія|Монголії]]. Зустрічається на [[Оркнейські острови|Оркнейських островах]].

На своєму обширному ареалі полівка тяжіє переважно до польових і лугових екосистем, а також до сільськогосподарських земель, городів, садів, парків. Суцільних лісових масивів уникає, хоч і зустрічається на вирубках, галявинах і узліссях, в рідколіссях, в надрічкових чагарниках, лісосмугах. Віддає перевагу місцям з добре розвиненим трав'яним покривом. У південній частині свого [[ареал]]у, тяжіє до вологіших районів: заплавних луків, [[Балка (яр)|балок]], річкових долин, хоча зустрічається і на сухих степових ділянках, на закріплених пісках за межами пустель. У горах піднімається до [[Субальпійський пояс|субальпійских]] і [[альпійські луки|альпійських луків]] на висоті 1800-3000 м над рівнем моря. Уникає територій, схильних до інтенсивного антропогенного навантаження і трансформації.

У теплий час польвапольова полівка активна в основному у сутінках і вночі, взимку активність цілодобова, але переривиста. Живе сімейними поселеннями що, як правило, складаються з 1-5 споріднених самок і їх потомства 3-4 поколінь. Ділянки дорослих самців займаютьпосідають 1200–1500 м² і охоплюють ділянки кількох самок. У своїх поселеннях полівки риють складну систему нір і протоптують мережу стежок, які взимку перетворюються на підсніжні ходи. ЗвіриТваринки рідко покидають стежини, які дозволяють їм швидше пересуватися і легше орієнтуватися. Глибина нір невелика, всього 20-30 см. Ці звіритваринки захищають своювласні територіютерени від прийшлих особин свого й інших видів полівок аж до вбивства. У періоди високої чисельності на полях зернових й в інших кормових місцях, часто утворюються колонії з декількох сімей.

Звичайна полівка — широкодуже поширений і численний надвид, що легко пристосовується до господарської діяльності людини і антропогенного перетворення природних ландшафтівугідь. Чисельність, як і у багатьох плодовитих тварин, сильнодуже коливаєтьсярізниться поза сезонахсезонами і рокахроками. Характерні спалахи чисельності, що змінялися тривалими депресіями. В цілому, коливання виглядають як 3— або 5-річні цикли. У роки найбільшої чисельності щільність популяцій може досягати 2000 особин на га[[Гектар|Га]], в роки депресій падає до 100 особин на гаГа.