Відкрити головне меню

Зміни

21 байт вилучено, 2 місяці тому
вікіфікація
</p>
</div>''
Предтечами дадаїзму вважаються [[кубізм]], [[експресіонізм]] та [[футуризм]]. Виникненню течії посприяли зусилля німецьких поетів [[Гуго Балль|Гуго Балля]] і [[Ріхард Гюльзенбек|Ріхарда Гюльзенбека]], поета, художника і скульптора [[Ганс Арп|Ганса Арпа]], і румунського художника й письменника [[Марсель Янко|Марселя Янко]]. Балль у 1916 заснував у Цюриху "«Кабаре Вольтер"», де збиралися імігранти -&nbsp;— шанувальники авангардного мистецтва різних проявів. У [[Нью-Йорк|Нью-Йорку]]у ж митці-імігранти з Європи зі схожими вподобаннями ще з 1914 року об'єдналися навколо журналів «Камера Йорк», "«291"» і "«391"», а також галеристів Волтера Аренсберга і Альфреда Стігліца та групи «Фото Сецессіон». Основними представниками американського дадаїзму стали [[Марсель Дюшан]], [[Франсіс Пікабіа]] та [[Ман Рей]].
 
Балль схвалював і сам писав вірші, в яких поєднуються слова і шум дзвоників, каструль тощо, звеличується [[ономатопея]]. Художня концепція Марселя Дюшана у використанні готових предметів як творів мистецтва була перейнята засновниками дадаїзму в Цюриху. Після закриття «Кабаре Вольтер» з середині 1916 року, рух дадаїстів очолив письменник [[Трістан Тцара]], котрий проголошував необхідність цілком зруйнувати колишні цінності, щоб створити нове мистецтво і нове суспільство. В 1917-19201917—1920 роках Тцара видавав інтернаціональний журнал «Дада», в якому публікувалися вірші та картини авангардних митців. У 1918 він створив "«Маніфест Дада"», де виклав основні положення цієї мистецької течії: бунт, гра, висміювання будь-яких устоїв, за що вважається офіційним засновником дадаїзму. Того ж року Балль покинув середовище дадаїстів і повернувся до експресіоністів.
 
Тцара співпрацював з письменниками Вальтером Зернером, Отто Флейком, художником Франсісом Пікабуа. В 1918 Ріхард Гюльзенбек переїхав до Берліна і познайомив Франца Юнга і Ріхарда Ерінга з дадаїзмом. Ті відкрили журнал дадаїстів «Клуб Дада». Представниками течії стали Джон Гартфілд, Віланд Герцфельде, Франц Юнг, Рауль Хаусман, Вальтер Мерінг, Йоганнес Баадер, Джордж Гросс, які протестували проти війни висміюванням влади, епатажною поведінкою. Після закінчення Першої світової війни інтерес до дадаїзму став швидко падати. У 1919 році Тцара покинув Цюрих і переїхав до Парижа, що позначило кінець цюрихського дадаїзму. З 1919 дадаїсти зосередилися в Кельні, а саме [[Макс Ернст]], [[Йоганнес Теодор Бааргельд]], [[Ганс Арп]]. У 1920 Ернст і Бааргельд влаштували вернісаж, який проголосили вершиною і кінцем дадаїзму. Берлінський клуб дадаїстів розпався в 1921 році через суперечності між його учасниками. Деякі митці, такі як [[Курт Швіттерс]] попри схожість творчості не були прийняті до кола дадаїстів. Наступного року припинила діяльність і кельнська група. в 1923 конфлікт між Тцарою та [[Андре Бретон|Андре Бретоном]]ом поклав кінець французькому дадаїзму. В 1924 році Тцара видав збірку «Сім маніфестів Дада», яка стала прощання з дадаїзм<ref>{{Cite web|title=What Dada Was and Why It Matters|url=https://www.thoughtco.com/what-is-dada-182380|website=ThoughtCo|accessdate=2019-04-27|language=en|first=Shelley|last=Esaak}}</ref><ref>{{Cite web|title=Дадаизм это {{!}} Путь к осознанности|url=https://www.litdic.ru/dadaizm/|accessdate=2019-04-27|language=ru-RU}}</ref>.
 
Дадаїзм посприяв розвитку [[сюрреалізм]]у й [[театр абсурду|театру абсурду]]. У 1970-их сформувалася такі модифікації [[Неодадаїзм|неодадаїзму]], як [[хепенінг|гепенінг]], [[енвайронмент]], «новий реалізм».
== Посилання ==
 
* [http://www.artyfactory.com/art_appreciation/art_movements/dadaism.htm Dadaism у ArtFactory]
* [https://www.theartstory.org/movement-dada.htm Dada в The Art Story]
 
{{Мистецькі течії}}