Пелла (Декаполіс): відмінності між версіями

'''Пела (Декаполіс)''' – елліністичне та ранньовізантійське місто, руїни якого знаходяться за шість десятків кілометрів на північний захід від столиці сучасної [[Йорданія|Йорданії]] [[Амман|Амману]], в районі селища Табакат-аль-Фахл.

 

== Історія Пели ==

=== Заснування Пели ===

У 330-х роках до н.е. разом з усією [[Імперія Ахеменідів|Персидською імперією]] [[Александр Македонський]] завоював і долину річки [[Йордан (річка)|Йордан]]. На її східному краю за чотири десятки кілометрів на північ від устя річки [[Яббок]], під уривом Зайорданського плато знаходився пагорб, де колись існувало ханаанське поселення [[Пахіл]]. Вже біля 3000 року до н.е. це було велике, оточене фортечними мурами місто, яке процвітало до середини 13 ст. до н.е. В [[Залізна доба|Залізну добу]] Пахід прийшов до занепаду, а біля 800 р. до н.е. ймовірно сильно постраждав від землетрусу.

 

У 3 ст. до н.е. за дев'ять кілометрів західніше, на протилежному березі Йордану, на місці зруйнованого ще ассирійським царем [[Тіглатпаласар III|Тиглатпаласаром III]] [[Бейт-Шеан|Бейт-Шеана]], заснували еліністичне місто Скифополіс (в подальшому разом з Пелою належало до [[Десятимістя]]). А за сотню метрів на південь від пагорбу з руїнами Пахілу, на горі Тель-Хосн, з’явилось невелике укріплення, котре ймовірно виконувало функцію сторожової вежі для гарнізону Скіфополісу, з якої велось спостереження за йорданською долиною. Воно отримало назву Пела – таку саме, як одна зі столиць стародавньої [[Македонія (історична область)|Македонії]]. Втім, такий спосіб найменування був не характерний для еліністичних держав, тому існує версія, що Пела насправді є греко-македонським варіантом старої назви Пахіл.    

 

За район між Єгиптом та Сирією, котрий первісно відійшов до єгипетських володарів з династії [[Птолемеї|Птолемеїв]], точилась тривала боротьба. В 218 р. до н.е. сирійський цар [[Антіох III Великий|Антіох III]] з династії [[Держава Селевкідів|Селевкидів]] під час [[Сирійські війни|4-ї Сирійської війни]] прибув на північ Палестини, де серед інших місць захопив Пелу, про що повідомляє давньогрецький історик [[Полібій]]. Його оповідь підтверджують розкопки на горі Тель-Хосн, де виявили сліди руйнувань датовані саме кінцем 3 ст. до н.е. Втім, вже наступного року після поразки у [[Битва при Рафії|битві при Рафії]] Антіох втратив свої завоювання у Палестині. Йому довелось чекати ще два десятиліття, допоки у 198 році до н.е. перемога в [[Битва при Паніоні|битві при Паніоні]] (5-та Сирійська війна) нарешті віддала у руки сирійського царя так довго бажані ними території.

 

Саме з переходом під владу Селевкідів пов’язане заснування елліністичного піста Пела. Хоча мешканці останнього стверджували, що це зробив ще сам Александр Македонський, проте немає жодних підтверджень цього. Так само не відзначено серйозної активності на городищі й у часи Птолемеїв, зате археологи знайшли суттєвий культурний шар селевкідського періоду та припускають виникнення Пели як міста (а не лише сторожового поста) невдовзі після зазначеної вище паніонської битви.

 

=== Боротьба з Юдеєю ===

 

=== Римський період ===

Менш ніж за два десятки років, у 64-му до н.е., до Палестини прибуло римське військо, котре незадовго перед тим вигнало вірменського царя [[Тигран II|Тиграна]] із захопленої у Селевкідів Сирії та перетворило її на провінцію Рима. Провідник римлян [[Гней Помпей Великий|Помпей]] оголосив про відновлення автономії зруйнованих та підкорених юдеями міст, до числа яких потрапила і Пела. Вона ж стала одним з епонімних міст [[Десятимістя]] (Декаполісу), у вигляді якого Помпей організував найпівденніший регіон провінції Сирія.

 

 

=== Ранньовізантійський період ===

У ранньовізантійський період Пела, яка з 390 року входила до складу нової провінції Палестина Секунда (Палестина ІІ), залишалась одним з основних центрів Зайордання. В цей час тут провадилось активне ремоделювання старої забудови, що призвело до зникнення більшості споруд римського періоду. Натомість з’явились три християнські церкви, а не вершині гори Тель-Хосн розташувалась потужна фортеця. Від останньої зберігся виконаний з каменю перший поверх, тоді як розташована вище цегляна надбудова не дійшла до наших часів. В фортеці стояв кавалерійський загін, про що свідчать численні стайні для коней.

 

У 634 році об’єднані під знаменами ісламу араби почали завоювання Палестини. 23 січня 635-го відбулась [[битва під Пелою]], в якій візантійське військо зазнало поразки та відступило на північ. Міське ополчення замкнулось у Пелі, проте невдовзі здалось завойовникам на умовах збереження майна при виплаті подушної та поземельної податі.

 

== Топографія та пам’ятки міста ==

Центр еліністичної Пели знаходився у верхній частині Ваді-Джірм, обмеженій з півдня горою Тель-Хосн, з півночі пагорбом, де колись розташовувалось ханаанейське місто Пахіл, та зі сходу горою Джабаль-Абу-ель-Хас. Посеред цієї ваді наявне джерело, а на захід йде пониження в бік долини Йордану. Наразі найкраще збереженими спорудами римських часів тут є невеликий [[Одеон у Пелі|одеон]] (приміщення для виступів та засідань) і руїни бань. Вони залишились лише тому, що під час масштабної перебудови у ранньовізантійський період були інтегровані з комплексом споруд розташованої трохи вище базиліки. Останню зведели на території святилища Серапісу, від якого залишились лише парадні сходи. Наразі відвідувачі можуть побачити в базиліці два ряди колон з [[Коринфський ордер|коринфськими]] капітелями, а перед входом до неї – [[Перистильний двір|перистильний]] (оточений колонадою) майданчик.

 

Із зображень на пелійських монетах нам відомо, що в місті знаходились й такі характерні для багатого римського поселення об’єкти, як оточена колонадами центральна вулиця та німфей (монументальний фонтан). Так само на монетах зображений великий храм з гексастильним (шестиколонним) портиком на фасаді, до якого по схилу ведуть високі парадні сходи. Вважається, що він знаходився на вершині гори Тель-Хосн, проте станом на середину 2010-х так і не вдалось знайти сліди цього комплексу (ані самого храму, ані сходів). Тому наразі не виключають, що викарбована на монеті картина є перебільшенням, а зображені на ній сходи – не що інше, як парадний вхід згаданого вище святилища Серапісу.

 

Говорячи про релігійний аспект життя Пели, можливо відзначити пошановування тут Зевса Ареса. У цьому випадку імовірно зустрічається двоступеневе накладання грецьких релігійних уявлень на вірування елінізованих східних провінцій. Так, у Палестині греки співвідносили зі своїм богом війни [[Арес|Аресом]] арабського [[Душара|Душару]] (Theus Ares). А оскільки в пантеоні арабів-набатеїв (столицею яких була славнозвісна [[Петра]]) Душара займав головне місце, його, вже поіменованого як Арес, могли співставити з верховним грецьким богом Зевсом.

 

У візантійські часи мешканці Пели перейшли до сповідування християнства. Окрім згаданої вище центральної базиліки тут виявили ще дві – одну на відрозі гори Джабаль-Абу-ель-Хас (наразі залишки височіють на малодоступному схилі неподалік від входу на територію розкопок) та іншу за кілька сотень метрів на північний захід від пагорбу, де стояв стародавній Пахіл (по-суті, в межах сучасного арабського селища Табакат-аль-Фахл).<ref>{{Cite web|url=https://www.acorjordan.org/wp-content/uploads/pdfs/ACOR%20Newsletter%20Vol.%2026.1.pdf|title=New Light on Classical and Late Antique Pella