Lockheed L-1011 TriStar: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м категоризація |
Yuriz (обговорення | внесок) |
||
Рядок 26:
== Історія створення ==
У 60-х роках авіакомпанія [[American Airlines]] звернулася до Lockheed і Douglas (пізніше McDonnell Douglas) із запитом на створення авіалайнера меншого ніж Boeing 747, але здатного перевозити велику кількість пасажирів на далекі відстані, наприклад в [[Лондон]] і [[Латинська Америка|Латинську Америку]] з аеропортів авіакомпанії, розташованих в Далласі та [[Нью-Йорк]]у. Lockheed в цілому не був присутній у секторі виробництва цивільних авіалайнерів з кінця 50-х років внаслідок труднощів, пов'язаних з [[Lockheed L-188 Electra]], який зазнав декілька катастроф на початку експлуатації через проблеми з вібрацією крила. Тим не менше, після труднощів, які Lockheed відчував у роботі над своїми військовими програмами, компанія мала намір повернутися на ринок цивільної авіації та засобом для цього кроку став L-1011 TriStar. Спочатку передбачалося створити літак, оснащений двома двигунами, але згодом було вирішено перейти до схеми з третім двигуном.
Розрахований на перевезення 400 пасажирів, TriStar мав схему, при якій по одному турбовентиляторного двигуну Rolls-Royce було розташовано під кожним крилом, а третій двигун знаходився біля вертикального стабілізатора. Виробництво велося на заводі Lockheed в Бербенк і Палмдейл в [[Каліфорнія|Каліфорнії]]. TriStar зустрів жорстку конкуренцію з боку Boeing 747 і прямого конкурента [[McDonnell Douglas DC-10|Douglas DC-10]], побудованого за подібною схемою. У 80-ті роки під час піку побоювань, пов'язаних з надійністю DC- 10, який використовувався більшістю конкурентів, авіакомпанія [[Trans World Airlines]] у своїй рекламній літературі оголошувала TriStar одним з найбезпечніших літаків у світі. Однак проти 250 TriStar було продано 446 DC-10
L- 1011 став першим широкофюзеляжним літаком, який отримав [[сертифікат типу|сертифікат]] [[Федеральна адміністрація з авіації|FAA]] на виробництво автоматизованої посадки за приладами, яка дозволяла TriStar здійснювати практично «сліпі» посадки в умовах нульової видимості. Також літак був оснащений унікальною системою прямого управління підйомної силою (DLC), яка дозволяла робити плавний захід на посадку. Система DLC допомагала триматися кривизни глісади на фінальному заході за допомогою автоматичного управління інтерцепторами. Таким чином, замість того, щоб знижатися за допомогою зміни тангажу, система DLC допомагала зберігати положення літака щодо глісади при збереженні постійного кута атаки. Літак мав чотири дубльовані гідравлічні системи (конкуренти [[McDonnell Douglas DC-10|DC-10]] і [[McDonnell Douglas MD-11|MD-11]] були оснащені тільки трьома), при виробництві використовувалася унікальна система зварювання для з'єднання фюзеляжних панелей, завдяки якій «L- 1011 » був максимально захищений від корозії.
Рядок 36:
[[Delta Air Lines]] була найбільшим замовником Lockheed. Авіакомпанія [[Cathay Pacific]] в кінцевому підсумку стала найбільшим оператором даного типу літаків за межами США, перекупивши багато літаків після того як Eastern Air Lines розорилася, маючи у своєму складі 21 повітряне судно.
Всі великі авіакомпанії припинили експлуатацію літака. Cathay Pacific припинила експлуатацію флоту L-1011 у жовтні [[1996]], замінивши їх літаками [[Airbus A330|Airbus A330-300]]. Авіакомпанія TWA припинила польоти останнього TriStar в 1997 р. Дельта експлуатувала флот TriStar до 2001 року, замінивши його згодом на [[Boeing 767|Boeing 767-400ER]].
В даний час{{коли}} в експлуатації залишилося всього 14 L-1011. Пасажирські L-1011 в кількості 5 штук все ще використовується невеликими авіакомпаніями [[Африка|Африки]] і [[Азія|Азії]] на чартерних і VIP рейсах. Дев'ять машин є в реєстрі Британських ВПС.
== Виробництво ==
| |||