Інтелектуал: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 1:
'''Інтелектуал''' (''фр''. intellectuel, ''англ''. intellectual) — людина, що займається [[Критичне мислення|критичним мисленням]], [[Дослідження|дослідженнями]] або [[Рефлексія (філософія)|рефлексіями]] стосовно [[Суспільство|суспільства]] або інших галузей [[знання]], пропонує вирішення актуальних проблем і має певний авторитет як [[публічна особа]]<ref>''The New Fontana dictionary of Modern Thought'' / Third Ed. A. Bullock & S. Trombley, Eds. — 1999. — p. 433.</ref><ref>''Jennings, Jeremy and Kemp-Welch, Tony''. The Century of the Intellectual: From Dreyfus to Salman Rushdie // Intellectuals in Politics. — New York: Routledge, 1997. — p. 1.</ref>.
== Етимологія ==
Рядок 9 ⟶ 7:
== Історія ==
У Великій Британії XVIII століття синонімічний «інтелектуалу» вираз — '''man of letters'''<ref>"Littérateur, n.". Discover the Story of English (Second (1989) ed.). Oxford English Dictionary. June 2012 [First published in New English Dictionary, 1903].</ref>, в буквальному перекладі «людина літер». Вказував на відмінність між тими, хто вмів читати й писати, та неписьменними. Коли кількість людей з освітою збільшилася, men of letters стали називати тих, хто пише про літературу — критиків, есеїстів і журналістів.
У Франції часів Просвітництва (XVI–XVIII ст.) інтелектуалами в сучасному значенні були '''literati''', в перекладі з латини «письменні». Literati називалися громадяни «Республіки листів», європейської спільноти вчених і науковців, які листувалися й обмінювалися публікаціями. До literati також належали відвідувачі французьких салонів — літературних, художніх чи політичних гуртків, що їх організовували освічені жінки у себе вдома. В сучасній англійській literati — лайливе слово, яким журналісти називають інтелектуалів.
Рядок 15 ⟶ 13:
'''Intellectuel як іменник''' французи почали вживати в 1890-х. Писали його курсивом або з великої літери.
13 січня 1898 року [[Еміль Золя]] надрукував у газеті L'Aurore відкритого листа президентові Феліксу Фору. Звинувачував уряд в антисемітизмі. Вимагав перегляду справи француза єврейського походження Альфреда [[Дрейфус]]а, якому за шпигунство на користь німецького Рейха присудили довічне ув'язнення. Наступного дня Золя підтримали професори, студенти, літератори, митці, журналісти. Їхню колективну петицію антидрейфусарій Моріс Баррес назвав «Протестом інтелектуалів». Слово спершу було образливим — позначало осіб, які вимагають того, що заперечує більшість французів<ref>''Arendt, Hannah''. The Origins of Totalitarianism, Second Edition. (1958) pp. 89–95.</ref>.
== Див. також ==
Рядок 30 ⟶ 28:
* ''[[Володимир Склокін]].'' [http://krytyka.com/ua/articles/stayuchy-publichnymy-istoryky-yak-publichni-intelektualy-u-postradyanskiy-ukrayini Стаючи публічними: історики як публічні інтелектуали у пострадянській Україні]. // [[Критика (часопис)|Критика]]. — Рік XVIII, число 5-6 (199–200) .
* ''[[Едвард Саїд]].'' [http://commons.com.ua/publichna-rol-intelektualiv/ Публічна роль інтелектуалів.] // [[Спільне (журнал)|Спільне.]] — 08.04.2014.
== Примітки ==
{{reflist}}
[[Категорія:Суспільні групи]]
[[Категорія:Соціологія культури]]
[[Категорія:Наука та освіта]]
| |||