Рагузька республіка: відмінності між версіями

'''Дубро́вницька респ́убліка''' ({{lang-hr|Dubrovačka republika}}, {{lang-la|Respublica Ragusina}}, {{lang-it|Repubblica di Ragusa}}) — [[місто-держава]] на узбережжі [[Адріатичне море|Адріатичного моря]], що існувало з [[XI]] століття до [[1808]] року. Столицею республіки було місто-порт [[Дубровник]], окрім якого територія держави включала [[Далмація|далматинське]] узбережжя від [[Неум]]у до [[Бока Которська|Боки Которської]], півострів [[ПельєшацПелєшаць]] і острови [[Ластово]], [[Млет]] і ряд інших невеликих острівців довкола столиці.

Виникнувши як центр морської іта сухопутної торгівлі з [[Балканський півострів|Балканами]], Дубровницька республіка досягла піку своєї могутності в [[XV]]—[[XVI]] століттях, коли вона стала одним зіз головних посередників в економічних стосунках [[Османська імперія|Османської імперії]] іта європейських держав. Попри те, що переважна більшість населення були слов'янами, суспільно-політичне життя іта правляча еліта республіки перебувала під сильним [[Італія|італійським]] впливом, а офіційною назвою держави було похідне від [[латинська мова|латини]] '''Республіка Рагуза'''. У різні періоди Дубровник визнавав номінальний [[сюзеренітет]] [[Угорщина|Угорщини]], Османської імперії іта [[Австрія|Австрії]], проте фактично залишався незалежним. Структура управління республіки забезпечувала неможливість концентрації влади в одних руках, завдяки чому інколи Дубровник інколи називають першою в Європі демократичною державою. У [[1806]] році територію Дубровника окупували війська [[Наполеон]]а, ву 1808 році республіка була скасована іта приєднана до [[Франція|Франції]]. З часу виникнення республіки [[Хорватія]] ([[1991 рік|1991]]), ці землі складають її найпівденнішу частину.

У [[VII століття| VII столітті]] (згідно з традицією — в [[614]] р.) біженці іззі зруйнованого [[слов'яни|слов'яно]]-[[авари|аварським]] вторгненням міста [[Епідавр]]у заснували на невеликому острові біля [[Далмація|далматинського]] узбережжя місто Рагуза. Поруч, на материку, знаходилося слов'янське поселення Дуброва, що пізніше злилося з Рагузою в єдине ціле, а засипаний між островом і материком канал став центральною вулицею міста — [[Страдун]]ом. Довгий час Дубровник був невеликим поселенням із змішаним слов'яно-романським населенням під верховною владою [[Візантія|Візантії]] іта входив у склад [[фема|феми]] Далмація. Прилеглі материкові землі були зайняті під виноградники, за які жителі міста платили данину сусіднім слов'янським князям [[Травунія|Травунії]] і [[Захумл'є|Захумл'я]]. Процес християнізації в Дубровнику був досить швидким і характеризувався сильним впливом [[папа римський|папи римського]]. Вже в [[1022]] р. місто стало центром самостійного [[католицизм|католицького]] [[архієпископ]]ства.

У XI — XII століттях унаслідок загального економічного підйому в [[Середземне море|Середземномор'ї]] розвиток Дубровника як торговельного іта ремісничого центру прискорився. Зручні шляхи зв'язку з внутрішніми регіонами [[Балканський півострів|Балкан]] і, по морюморем, зі всією Європою сприяли перетворенню міста на важливий центр посередницької торгівлі, а також ремісничого виробництва (перш за все, суднобудування ій деревообробки). Особливе значення мали торговельні зв'язки Дубровника з сусідніми слов'янськими князівствами. Після перемоги дубровчан над військами [[Сербія|сербського]] князя [[Стефан Неманя|Стефана Немані]] в 1186 р. був підписаний перший договір про дружбу і свободу торгівлі в сербських землях. У 1189 р. аналогічна угода була підписана з [[Боснія|Боснією]] (у ньому вперше згадана слов'янська назва міста — Дубровник). У [[1192]] р. імператор [[Ісаак II Янгол]] надав дубровницьким купцям право безмитної торгівлі у Візантії. Потім були підписані торгові угоди з італійськими [[комуна|комунами]].

В період венеціанського панування система міського управління Дубровника остаточно сформувалася за зразком італійських [[комуна (середні століття)|комун]]. У місті були сформовані Велика рада — найвищий законодавчий орган, Мала рада — найвищий виконавчий орган, сенат і колегія консулів. Структура і функції цих органів в значній мірі копіювали аналогічні венеціанські установи. [[Пріор]] комуни отримав титул князя (ректора) і був формальним главою міської самоврядування Дубровника, підкоряючись Великій Раді Венеціанської республіки. На відміну від італійських міст, в Дубровнику була досить слабка майнова диференціація, що привело до складання лише двох суспільних прошарків — [[нобілітет]]у і [[пополани|пополанів]]. Нобілі (патриції) зосередили в своїх руках велику торгівлю іта встановили монополію на владу в місті: у 1235 р. доступ у Велику раду Дубровника був закритий для нових членів, що сформувало вузьку правлячу олігархію. Іншою особливістю дубровницької комуни стало збереження сильного [[Античність|античного]] впливу: тісний [[поліс]]ний зв'язок міста з околицями, відсутність плати за заміщення посад, рівний розподіл новопридбаних земель між нобілями. Система [[Подеста|подестат]]у, характерна для італійських комун цього періоду, в Дубровнику не склалася.

У цей період різко посилюється значення Дубровника як ремісничого центру. У місто переселилися численні ремісники з Італії, відбувалася спеціалізація ій вдосконаленняудосконалення ремесла, орієнтованого на експорт, перш за все зброярства і сукноробства. У дубровницьких майстернях активно використовувалася наймана праця. Дубровник став єдиним містом Далмації за рівнем розвитку ремесла на рівні італійських комун. Проте в Дубровнику не склалася класична [[цех]]ова структура ремесла. Ремісники об'єднувалися в релігійні корпорації — братерства, що не мали впливу на політичну систему республіки.

Наприкінці [[XIV століття]] з'явилася [[Османська імперія|турецька]] загроза для існування Дубровницької республіки. Османська імперія поступово захоплювала балканські держави, наближаючись до кордонів Дубровника. У місто почався масовий приплив слов'янських біженців, велися фортифікаційні роботи ій ву прискореному темпі зводилися зміцнення на підступах до Дубровника. Місто стало однією з найпотужніших фортець на Балканах. Одночасно правляча еліта держави почала проводити політику заспокоєння. Вже в [[1430-ті|1430-х]] рр. була підписана перша торгова угода Дубровника і Османської імперії. У [[1458]] р. республіка офіційно визнала [[сюзеренітет]] султана і зобов'язалася сплачувати данину, замість чого їй надали свободу торгівлі на території імперії. У [[1481]] р. розмір данини османи підвищили до 12 500 дукатів на рік. Проте залежність республіки від Османської імперії була украй слабка і фактично обмежувалася сплатою данини. Навпаки, надання виняткових привілеїв дубровницьким купцям в імперії створило сприятливі умови для подальшого розвитку міста і його торгівлі. Дубровник став основним торговельним каналом Османської імперії на [[Адріатичне море|Адріатиці]], а поселення дубровчан в турецьких містах на Балканах зберегли широку автономію і фактично монополізували торговельну діяльність в регіоні. Дубровницькі судна мали право плавання по [[Чорне море|Чорному морі]], закритому для кораблів інших країн. Посередницька торгівля між Османською імперією і італійськими державами стала головною сферою економіки міста.

Залежність економіки республіки від торгівлі з Османською імперією зумовила політику нейтралітету, якої дотримувався Дубровник під час військових конфліктів турків із західними державами. Нейтралітет дозволяв продовжувати торговельні стосунки з обома воюючими угрупуваннями і сприяв розширенню сфери дубровницької торгівлі, що тепер включає [[Єгипет]], [[Сирія|Сирію]] і [[Іспанія|Іспанію]]. У всіх великих портах [[Середземне море|Середземного моря]] були створені постійні представництва республіки. Флот Дубровника перевищив 200 кораблів. Навіть коли наприкінці [[XVI століття]] під натиском папи римського республіка надала свій флот в розпорядження [[Іспанія|Іспанії]] для боротьби з мусульманськими піратами ій васалами [[Порта|Порти]], Османська імперія не виступила проти, бажаючи використовувати Дубровник для продовження торгівлі з європейськими державами. Економічна іта військова потужність Дубровніцкої республіки, підтримуваної турками, дозволила їй стати головним суперником [[Венеціанська республіка|Венеції]] в Середземному морі ій Адріатиці.

''Мала рада'' ({{lang-la|consilium Minor}}, {{lang-hr|malo vijeće}}&nbsp;— Мале віче) був виконавчим органом, що складався з 11 членів (після 1667&nbsp;р.&nbsp;— з 7), вибираних князем із складу Великої ради на 1 рік. ''Князь'' ({{lang-la|rector}}&nbsp;— ректор) здійснював керівництво виконавськими органами влади, головував на Великій і Малій раді іта виконував представницькі функції. Князь обирався Великою радою, причому термін його повноважень становив лише один місяць, а повторно він міг переобратися лише через два роки. Вплив князя був чисто номінальним, а малий термін його повноважень перешкоджав концентрації влади в республіці в руках однієї людини. Цей факт дозволяє деяким істориками<span><ref>Фрейденберг&nbsp;М.&nbsp;М. Дубровник і Османська імперія . М., 1989</ref></span> вважати Дубровницьку республіку першою демократичною державою в Європі, хоча її «демократія» відносилася лише до декількох десятків аристократичних родин країни. Проте на прапорі республіки було накреслено слово «''libertas''» (з {{lang-la|}} — «свобода»), а над входом у фортецю Сан-Лоренцо перед міськими стінами Дубровника було написано девіз «''non bene pro toto libertas venditur auro''» (з {{lang-la|}} — «свобода не продається ні за яке золото»).

Офіційною мовою Дубровницької республіки спочатку була [[латина]]. У 1472 Сенат Дубровника затвердив як мову обговорень і державних актів [[італійська мова|італійську мову]]. Італійська до того часу вже стала мовою верхівки містян, раніше всього нобілітету, що сконцентрував в своїх руках всю повноту влади в республіці. Попри те, що переважне число нобілей були етнічно слов'янами, вони використовували італійську мову і орієнтувалися на культуру італійських [[місто-держава|міст-держав]], що служило одним із способів демонстрації своєї відособленості від маси незнатних містян, що говорили на місцевому діалекті [[хорватська мова|хорватської мови]]. У ранні періоди історії Дубровника використовувався також [[далматинська мова]] романського походження. Збереглися декілька документів, написаних на рагузському діалекті далматинської мови, які датуються XIII століттям. З витісненням романського населення Дубровника слов'янами значення далматинської мови впало, і до XVI століття ця мова вийшла з вжитку в республіці. Що стосується хорватської мови, то її підйом розпочався в XV столітті, коли частина дубровницької аристократії і священнослужителів стала перекладати літературу з латинської і італійської мов на місцевий варіант хорватської. Так в 1597&nbsp;р. дубровницький поет [[Доменико Златаріч]] переклав на хорватську трагедію [[Софокл]]а «Електра». Пізніше хорватська мова використовувалася в творчості цілої плеяди дубровницьких письменників і поетів: [[Бернардін Павлович|Бернардіна Павловича]], [[Яков Мікаля|Якова Мікалі]], [[Іоаким Стуліч|Іоакима Стуліча]] і інших. Роботи цих авторів, написані на дубровницькому варіанті хорватської мови, зіграли значну роль в розвитку хорватської літератури і складанні сучасних стандартів хорватської мови. Істотно, що після падіння Дубровницької республіки іта входження міста вдо складскладу [[Австрійська імперія|Австрійської імперії]], саме Дубровник став центром руху за возз'єднання Далмації з [[банська Хорватія|банською Хорватією]], тоді як вплив італійського [[іредентизм]]у був, ву порівнянні з іншими містами Далмації, незначним.