Відкрити головне меню

Зміни

11 656 байтів додано, 1 місяць тому
Скасування редагування № 24853729 користувача 188.163.114.28 (обговорення)
</gallery>
 
== Класицизм у Франції XVII століття ==
<br />
 
Першою важливою спробою формулювання принципів класицизму була «Поетика» Ж. Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найґрунтовнішим був теоретичний трактат «Мистецтво поетичне» [[Нікола Буало]] (1674), написаний після того, як літературний класицизм у Франції сформувався. Застосувавши філософський метод Декарта до літератури, який полягав в узагальненні досвіду класицистів, Буало встановив суворі рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. Для класицизму був характерний раціоналізм, представники якого вважали, що краса та істина досягаються через розум, шляхом природи, яка мислилася як відкрита розумом сутність речей. З раціоналізмом пов'язана нормативність класицизму, яка регламентувала мистецтво та літературу, встановлювала вічні та непорушні правила й закони. Для драматургії&nbsp;— це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця).
 
У галузі мови класицизм становив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів. Для класицизму характерний аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви. Героями класицистичних творів були переважно люди аристократичного походження. Важливим складником теорії та практики класицизму була встановлена ієрархія жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні: [[епопея]], [[трагедія]], [[дидактика|дидактична]] [[поема]], [[ода]], [[байка]], [[сатира]].
 
Практиками класицизму були насамперед французькі письменники: поет [[Франсуа де Малерб]], драматурги [[П'єр Корнель]], [[Жан Расін]], [[Мольєр|Жан-Батист Мольєр]], романістка [[Мадам де Лафаєтт]], письменники-афористи [[Ларошфуко Франсуа де|Франсуа де Ларошфуко]], [[Жан де Лабрюєр]], байкар [[Жан Лафонтен]], пізніше&nbsp;— просвітителі [[Вольтер]], [[Руссо Жан-Жак|Жан-Жак Руссо]] та інші.
 
== Обійми бароко з класицизмом в мистецтві Франції XVII—XVIII ст ==
 
[[Файл:02 Val-de-Grâce.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Церква Валь де Грас у Парижі]]
[[Файл:Mansard champaigne2.jpg|міні|ліворуч|200пкс|[[Франсуа Мансар]] на подвійному портреті Ф.де Шампеня.]]
[[Файл:Mortemart-retable-17eS.jpg|left|thumb|200пкс|Мортемар, Франція. Вівтарна картина. 17 ст.]]
 
На ранішньому етапі розвитку класицизм Франції дивним чином співіснував та переплітався зі стилем [[бароко]]. Особливо це відбилося в моді на одяг, в оздобленні [[інтер'єр]]ів, в портретному живопису майстрів Франції, значно менше в архітектурі.
 
Цілком бароковим став [[фасад]] церкви Валь де Грас в Парижі 1645—1665&nbsp;рр. (арх. [[Франсуа Мансар]]), тим паче, що церкву будували за бароковими зразками церков Риму.
 
Перехідні форми від пишного бароко до стриманого класицизму має і видатний зразок садиби нового типу&nbsp;— замок [[Во-ле-Віконт]] для міністра фінансів Франції Ніколя Фуке, що за 55&nbsp;км від Парижу (арх. [[Луї Лево]] бл. 1612—1670).
 
Класицизм Франції так і не дав логічно вибудованих теоретичних трактатів у галузі естетики та мистецькій творчості, але ці спроби були ([[Андре Філіб'єн]] (1619—1695), офіційний [[історик]] короля Франції Луї XIV і французький історик мистецтва<ref> Vernon Hyde Minor, Baroque & Rococo: Art & Culture. (New York: Abrams) 1999</ref>, більш зацікавлений в уславленні засобами мистецтва французького [[монарх]]а.). Взірці класицизму&nbsp;— були, єдиного теоретичного підґрунтя&nbsp;— ні. Навіть творчість найкласичнішого за рисами художника [[Ніколя Пуссен]]а не позбавилася впливу бароко. Спроби обґрунтувати власну концепцію творчості робив і сам Пуссен, правда не в розгорнутому [[трактат]]і, а лише в приватних листах. В листуванні він запровадив теорію модусів та дотримання емоційної рівноваги і середини між двома крайнощами. Але сам вимушено відступав від власних настанов, коли звертався до запеклих батальних сцен («Баталія Ісуса Навіна з аморреями») чи трагічних подій в історії («Наслідки чуми в Азотті»)
 
А деякі його картини цілком барокові(«Баталія Ісуса Навіна з аморреями», [[Москва]], «Захоплення Єрусалиму», [[Відень]], «Викрадення сабінянок» [[Метрополітен-музей|Метрополітен]], [[Нью-Йорк]], «Тріумф Нептуна і Амфітрити», [[Філадельфія]], [[США]]). Лише з роками манера митця стає простішою та нагадує давньоримські [[барельєф]]и. Тоді як інша частка полотен перетворюється на справжні формули класицизму&nbsp;— «Аркадські пастухи», [[Лувр]], «Поет, Аполлон і Муза» [[Лувр]], «Йоан Богослов на острові Патмос», [[Чикаго]], інститут мистецтв.
 
Те ж саме&nbsp;— в релігійних картинах [[Симон Вуе|Симона Вуе]] («Мадонна з немовлям»), тоді як його «Портрет королеви Франції [[Анна Австрійська|Анни Австрійської]] у вигляді Мінерви» ([[Ермітаж]]) цілком належить естетиці класицизму. Цілком бароковий і [[Жан-Батіст Наттьє]]-батько («Дружина Пентефрія залицяється до Йосипа Прекрасного»).
 
Так, бароковому майстру [[Лоренцо Берніні]] були замовлені добудови до палацу Лувр (тепер Східний фасад). Берніні поїхав у Париж з кресленнями та бароковою моделлю добудови. Митці Франції зробили все можливе і неможливе, аби зашкодити і зірвати виконання проекту конкурентом. Берніні змусили виїхати геть. Офіційно бароковий стиль у Франції&nbsp;— було закрито.
 
Добудову королівського палацу Лувр здійснив француз Клод Перро у 1657—1678&nbsp;рр., а прибудова стала взірцем класицизму в архітектурі Франції.
 
[[Файл:Louvre Kolonnaden.JPG|350 px|thumb|right|Східний фасад Лувру]]
 
Та бароко (стиль живучий, міцний, всебічний і гнучкий) не зник і після його офіційного закриття у Франції. Достатньо подивитися на парадні портрети пензля митців Франції: Ларжильєр «Автопортрет з родиною» 1712, Луї Токе «Маркіз Мариньї» 1755, Кантен де Латур «Маркіза Помпадур з нотами» 1755, Наттьє-син «Імператриця Катерина Перша» 1717&nbsp;— всі барокові. Пишна стилістика бароко зберігла власні позиції і в театрально-декораційному мистецтві Франції.
 
Бароко не здало позицій і в скульптурі країні (Пюже «Загибель Мілона Кротонського від лева», [[Куазевокс]] «Погруддя гравера Одрана»). Чого тільки варте «Погруддя короля Луї 14-го» того ж Берніні ([[шедевр]] [[бароко]]), що було схвально прийняте королем та виставлене в королівській резиденції Версалі.
 
== Компромісний класицизм Крістофера Рена, Англія ==
 
Головним представником класицизму Англії вважають архітектора [[Крістофер Рен|Крістофера Рена]](1632—1723). Це йому доручили побудову собору св. Павла в Лондоні після Великої пожежі 1666&nbsp;р. Стримані форми нового собору й справді досить класичні. Але бароко відчувається в розмірах будівлі і завершенні дзвіниць. Відхилявся Рен від класицизму й в побудованих ним парафіяльних церквах, де знайшли своє місце форми бароко і навіть улюбленої в Британії готики. Все це в добу класицизму Англії.
 
== Класицизм у Франції XVIII ст ==
51 179

редагувань