Софія Йованович: відмінності між версіями

'''Софія Йованович''' ({{Lang-sr|Софија Јовановић}}; [[1895]], [[Белград]]  — [[1979]], там же)  — доброволець збройних сил Королівства Сербії в обох Балканських війнах та в Першій світовій війні. Мала звання наредника (сержанта), нагороджена 13 орденами і медалями.

Софія Йованович було донькою м'ясника Йовановича, який жив у Белграді на Душановой вулиці. У родині було декількох дочок, але батько шкодував, що в його сім'ї немає синів. Софія рано втратила батька. Школу закінчила в 1912 році, коли почалася [[Перша Балканська війна]]<ref name="vn2014">[http://www.novosti.rs/vesti/zivot_+.303.html:494297-Nasa-Jovanka-Orleanka Наша Јованка Орлеанка („Вечерње«Вечерње новини“новини», 4. јун 2014)]</ref>. Вона з'явилася до представників Народної оборони добровольцем. Представники комісії запропонували Софії відмовитися від служби або хоча б стати медсестрою, щоб допомагати пораненим, але вона навідріз відмовилася, наполягаючи, що хоче вбивати турків. Зрештою, комісія, куди входили аптекар Карич, капітан Воїслав Танкосич і майор Мілан Васич (відомий на прізвисько «Гірський цар»), дала добро<ref> Антоније Ђурић „Дружині«Дружині солунци говірці“говірці» 2014</ref>.

Софія стала однією з перших жінок в сербській армії<ref name="vn2014">[http://www.novosti.rs/vesti/zivot_+.303.html:494297-Nasa-Jovanka-Orleanka Наша Јованка Орлеанка („Вечерње«Вечерње новини“новини», 4. јун 2014)]</ref>. Вона пройшла навчання в містах Прокупле і Враньска-Лазня, а її бойове хрещення відбулося на Црне-Чуке і Веле-Чолі. Софія займалася вилазками за лінію фронту, організацією диверсій і раптових нападів. Її удостоїли багатьох нагород, а французькі репортери назвали її «сербською Жанною д'Арк»<ref name="Pavlović1988">{{Cite book|url=https://books.google.com/books?id=xwAzAAAAIAAJ|title=Francuzi o Srbima i Srbiji|last=Mihailo B. Pavlović|year=1988|publisher=Narodna knjiga|isbn=978-86-331-0101-1}}</ref><ref name="Mercatali1912">{{Cite book|url=https://books.google.com/books?id=Zh3gAAAAMAAJ|title=Tripoli-Cirenaica: note descrittive, illustrates, dei paesi, dei costumi, della storia libica, alternate con le cronache della guerra Italo-Turca e della conquista della Libia, seguite della rassegna della guerra Balcanica|last=Enrico Mercatali|year=1912|publisher=Sonzogno|page=957}}</ref> . У паризькому [[Le Petit Journal]] у 1912 році з'явилася її світлина на обкладинці. Після завершення Другої Балканської війни Софія відправилася працювати чиновником до дирекції залізниць.

Незабаром почалася Перша світова війна. Софія повернулася до армії. В ніч з 28 на 29 липня 1914 року вона прийняла перший бій за Белград, відбивши атаку австрійців. У складі Сремського добровольчого загону вона командувала першою групою сербських бійців, які перейшли через Саву до Срему, щоб вивідати позиції супротивника і перерізати телефонну лінію до Земун. З Софією в атаку пішли Мирослав Голубович, Предраг Караклаїч, Павла Арсенич і Миливоє Лазаревич. Вони взяли два сербських прапори і поставили їх на вишки, потім забрали зброю з боєприпасами і повернулися до Белграду<ref>[http://www.bastabalkana.com/2012/10/srpske-amazonke-i-ratnice-neustrasive-zene-heroji-prvog-svetskog-rata-i-vecite-heroine-naroda-srbije/ Српске Амазонці Великог рата (1914-19181914—1918) –&nbsp;— Скромне дамі гвозденог срца]</ref>.

Софія брала участь у боях на Дрині і Колубаре. В жовтні 1915 року після початку наступу Німецької імперії на Сербію вона брала участь в боях за Белград, обороняючи простір від Ади-Циганлії до Дорчола під командуванням майора Драгутина Гавриловича, після чого відступила з сербською армією до Албанії і брала участь у прориві Салонікського фронту, а також звільнення Белграда. Під час одного з боїв вона була поранена, їй ампутували стопу, і вона залишилася інвалідом. Всього за війну вона отримала 13 нагород<ref name="vn2014">[http://www.novosti.rs/vesti/zivot_+.303.html:494297-Nasa-Jovanka-Orleanka Наша Јованка Орлеанка („Вечерње«Вечерње новини“новини», 4. јун 2014)]</ref>.

У повоєнні роки Софія вийшла заміж за товариша по службі Тихомира Крсмановича і на людях практично не з'являлася. Вона померла в 1979 році і була похована на Новому кладовищі Белграда з військовими почестями<ref>[http://www.politika.rs/rubrike/Kultura/Sestre-po-oruzju-pricaju-o-besmislu-rata.sr.html Політика: Сестрі по оружју причају про бесмислу]</ref>. Правнучка Софії, актриса і режисер Саня Крсманович-Тасич, написала про свою прабабусю п'єсу «Свідки хліба і крові» ({{Lang-sr|Приче хлеба и крви}}).

* [[Савіч Мілунка|Мілунка Савіч]]