Готфрід Вільгельм Лейбніц: відмінності між версіями

'''Го́тфрід Вільге́льм Ле́йбніцЛяйбніц''' (також — '''ЛяйбніцЛейбніц'''; {{lang-de|Gottfried Wilhelm Leibniz}}; [[1 липня]] [[1646]], [[Лейпциг]] — [[14 листопада]] [[1716]], [[Ганновер]]) — провідний німецький [[філософ]], [[логік]], [[математик]], [[фізик]], [[мовознавець]] та [[дипломат]].

Готфрід Вільгельм народився [[1 липня]] [[1646]] року<ref>[http://kpi.ua/leibniz-about Універсальний геній Готфрід Вільгельм Лейбніц. КПІ ім. Ігоря Сікорського]</ref> в сім'ї [[професор]]а філософії моралі ([[етика|етики]]) [[Лейпцизький університет|Лейпцизького університету]] Фрідриха ЛейбнюцаЛяйбнюца ({{lang-de|Friedrich Leibnütz}}) та Катерини Шмук ({{lang-de|Catherina Schmuck}}). Батько&nbsp;— Фрідрих Лейбнюц народився у Саксонії і був [[Серболужичани|серболужицького]] походження, мати&nbsp;— дочка поважного лейпцизького [[юрист]]а та [[професор]]а Вільгельма Шмука.

Коли хлопчикові було шість років, його батько помер, через це вихованням хлопчика займалась його мати. Після смерті батька, залишилась велика особиста бібліотека. ЛейбніцЛяйбніц навчався у відомій {{нп|Школа Святого Фоми (Лейпциг)|Лейпцизькій школі Святого Фоми|de|Thomasschule zu Leipzig}}<ref>Ulrich Leisinger: ''Leibniz-Reflexe in der deutschen Musiktheorie des 18. Jahrhunderts''. Königshausen & Neumann, Würzburg 1997, ISBN 3-88479-935-5, S. 8. {{ref-de}}</ref>. Бібліотека батька дозволила ЛейбніцуЛяйбніцу вивчити широкий спектр передових філософських і теологічних робіт, до яких він міг би мати доступ тільки в студентські роки.<ref name="Mackie">Mackie, John Milton; Guhrauer, Gottschalk Eduard, 1845. ''Life of Godfrey William von Leibnitz''. Gould, Kendall and Lincoln. p. 21. {{ref-en}}</ref>. ЛейбніцЛяйбніц розповідав<ref>Филиппов M. M. Готфрід Лейбниц. Его жизнь, общественная, научная и философская деятельность.&nbsp;— 1893. {{ref-ru}}</ref>:

Намагаючись глибше розібратись в отриманих творах ЛейбніцЛяйбніц зацікавився й іншою античною літературою. До десяти років ЛейбніцЛяйбніц вивчив книги [[Цицерон]]а, [[Пліній Старший|Плінія]], [[Геродот]]а, [[Ксенофан]]а та [[Платон]]а. У віці 12 років ЛейбніцЛяйбніц уже був знавцем латини; у віці 13 років він за один ранок склав триста гекзаметрів латинського вірша для спеціального заходу в школі<ref name="Mackie" />:

У 1661 році, у віці 14 років, ЛейбніцЛяйбніц вступив до [[Лейпцизький університет|Лейпцизького університету]], де у 1663 році отримав ступінь бакалавра, з дисертацією «De Principio Individui», з якої бере початок його пізніша [[теорія монад]]. Викладання математики в Лейпцигу було поганим, і влітку 1663&nbsp;р. ЛейбніцЛяйбніц навчався у [[Єнський університет|Йенському університеті]], де на нього вчинив великий вплив філософ і математик [[Ерхард Вейгель]]. У жовтні 1663&nbsp;р. ЛейбніцЛяйбніц повернувся до Лейпцига і пройшов курс навчання до доктора права. Здобув ступінь магістра філософії за дисертацію, яка поєднувала аспекти філософії і права з деякими математичними ідеями, що походять від Вейгеля. Отримав ступінь бакалавра права, працював над докторською дисертацією з філософії, «{{нп|Dissertatio de arte combinatoria|||De Arte Combinatoria}}», яку було надруковано у 1666&nbsp;р.

Незважаючи на його неабияку на той час репутацію і визнання його праць, ЛейбніцуЛяйбніцу було відмовлено у ступені доктора права в Лейпцигу, тому він негайно поїхав до [[Нюрнберзький університет|Нюрнберзького університету]] в Альтдорфі, де у лютому 1667&nbsp;р. отримав цей ступінь за свою дисертацію «De Casibus Perplexis». Йому була запропонована посада професора в Альтдорфі, але ЛейбніцЛяйбніц відмовився, обравши натомість кар'єру дипломата і юриста.

З 1667 до 1676&nbsp;р. перебував на службі [[Майнц|Майнського]] [[курфюрст]]а, барона [[Йоганн Кристіан фон Бойнебург|Йоганна Кристіана фон Бойнебурга]]. Під час дипломатичної роботи ЛейбніцЛяйбніц подорожував країнами Європи. У 1672&nbsp;р. він отримав змогу подорожувати до [[Париж]]а, де і залишився до жовтня 1676 року. До подорожі у Францію ЛейбніцаЛяйбніца спонукала надія схилити Людовика XIV до завоювання Єгипту, яке мало відвернути честолюбні задуми Франції від німецьких земель і в той же час завдати удару [[Османська імперія|османській]] могутності<ref name="Брокгауз">{{книга |автор= |заголовок =Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона|ref=|місце=С.-Пб. |видавництво=Брокгауз-Ефрон |рік=1890—1907}} {{ref-ru}}</ref>.

По дорозі з Парижа до Німеччини Готфрід Вільгельм ЛейбніцЛяйбніц зустрічався в Голландії зі Спінозою, там же він дізнався і про відкриття Левенгука, які зіграли важливу роль у формуванні його природно-наукових і філософських поглядів. Під час цих подорожей ЛейбніцЛяйбніц познайомився з деякими з найвидатніших вчених і філософів того часу, зокрема [[Антуан Арно (син)|Арно]], [[Ніколя Мальбранш|Мальбраншем]] і [[Гюйгенс Хрістіан|Гюйгенсом]] (який став його вчителем математики) у Парижі, а також [[Роберт Гук|Гуком]], [[Роберт Бойль|Бойлем]] і [[Джон Пелл|Пеллем]] у Лондоні. ЛейбніцЛяйбніц вніс суттєвий вклад у політичну теорію і в естетику.

Під час перебування у Парижі, ЛейбніцЛяйбніц розпочав дослідження з диференціального й інтегрального числення. ЛейбніцЛяйбніц надавав надзвичайну увагу питанням зручної наукової нотації, і в рукописі від 21 листопада 1675&nbsp;р. він уперше використав нині загальновизнаний запис <math>\int f(x)dx</math> для [[первісна|інтегралу]] функції.

У 1676 році, незабаром, після смерті курфюрста Майнцського, ЛейбніцЛяйбніц перейшов на службу до герцога Брауншвейг-Каленберга&nbsp;— Ернста Августа. Він одночасно радник, історик, дипломат і бібліотекар [[Бібліотека герцога Августа|Бібліотеки герцога Августа]] у Вольфенбюттелі; цей пост він не залишив до кінця життя. За дорученням герцога ЛейбніцЛяйбніц склав історію роду Гвельфів-Брауншвейгів. Він працював над нею понад тридцять років і встиг довести її до раннього [[Середньовіччя]].

ЛейбніцЛяйбніц продовжував математичні дослідження, відкрив [[Формула Ньютона—Лейбніца|теорему Ньютона-ЛейбніцаЛяйбніца]]. Вже в 1676 році ЛейбніцЛяйбніц у листах виклав основи математичного аналізу. Обсяг його листування колосальний&nbsp;— воно досягло справді астрономічного числа&nbsp;— приблизно 15 000 листів.

У 1682 році ЛейбніцЛяйбніц заснував науковий журнал «Acta Eruditorum», який зіграв значну роль у поширенні наукових знань в Європі. Вперше «Acta Eruditorum» був опублікований в Лейпцигу.<ref>[http://www.math.dartmouth.edu/~euler/publications/journals/ActaEruditorum.html ''Acta Eruditorum'' (Philosophical Transactions)]{{ref-en}}</ref>

У 1698 році помер герцог Брауншвейзький, його спадкоємцем став [[Георг I (король Великої Британії)|Георг-Людвіг]], який недолюблював ЛейбніцаЛяйбніца. Він дивився на нього лише як на свого придворного історіографа, що коштував йому багато зайвих грошей.

У 1700 році ЛейбніцЛяйбніц заснував Берлінську Академію наук і став її першим президентом. Його обрали іноземним членом [[Французька академія наук|Французької академії наук]].

Стосунки між Лейбницем і герцогом охолонули ще більше, коли Георг-Людвіг, під ім'ям Георга I, вступив на англійський престол<ref name="Брокгауз" />. ЛейбніцЛяйбніц хотів бути запрошеним до лондонського двору, проте він зустрів запеклий опір англійських вчених, через сумнозвісну суперечку, яку він вів із [[Ісаак Ньютон|Ісааком Ньютоном]]. ЛейбніцЛяйбніц безуспішно намагався примиритися з королем і залучити його на свій бік. Георг I постійно робив ЛейбніцуЛяйбніцу догани за неакуратне складання історії його династії; врешті він видав [[рескрипт]] на ім'я ганноверського уряду, де було офіційно висловлено осуд ЛейбніцаЛяйбніца, і знаменитий учений публічно був названий людиною, якій не слід вірити.

Готфрід Вільгельм ЛейбніцЛяйбніц був оточений інтригами придворних, його дратували нападки ганноверського духовенства. Останні два роки життя в Ганновері були для ЛейбніцаЛяйбніца особливо важкими, він знаходився в постійних фізичних стражданнях, «Ганновер&nbsp;— моя в'язниця»,&nbsp;— сказав він одного разу.

На початку серпня 1716 року, після затяжної хвороби Готфрід ЛейбніцЛяйбніц помер. Ніхто з почту ганноверського герцога не проводив ЛейбніцаЛяйбніца в останній шлях, за труною йшов тільки його особистий секретар. Берлінська академія наук, засновником і першим президентом якої був ЛейбніцЛяйбніц, не звернула уваги на його смерть, проте через рік Б. Фонтенель виголосив відому промову в його пам'ять перед членами [[Французька академія наук|Французької академії наук]] {{sfn |Энциклопедия Кольера|2000|с= }}.

ЛейбніцЛяйбніц став завершувачем філософії XVII століття і попередником німецької класичної філософії, його філософська система склалася до 1685 року як підсумок двадцятирічної еволюції, в процесі якої він критично переробив основні ідеї Демокріта, Платона, Августина, Декарта, Гоббса, Спінози та інших {{sfn |Философский энциклопедический словарь. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов|1983|с= }}. Хоча ЛейбніцЛяйбніц захоплювався інтелектом Спінози, він також був відверто стривожений його висновками<ref>Ariew, R & D Garber, 1989. ''Leibniz: Philosophical Essays''. Hackett. 272—84. {{ref-en}}</ref><ref>Loemker, Leroy, 1969 (1956). ''Leibniz: Philosophical Papers and Letters''. Reidel. §&nbsp;14, §&nbsp;20, §&nbsp;21. {{ref-en}}</ref><ref>Wiener, Philip, 1951. ''Leibniz: Selections''. Scribner. III.8. {{ref-en}}</ref>, особливо, коли вони були несумісні з християнською ортодоксальністю. Одного разу ЛейбніцЛяйбніц сказав, що схвалює більшу частину того, про що читає, проте це свідчить не про еклектизм, а про властивий йому дар синтезувати різні ідеї, створюючи оригінальне вчення. ЛейбніцЛяйбніц володів здатністю примирювати і об'єднувати різнорідне, і плюралізм його метафізики певною мірою зобов'язаний саме цій властивості. На відміну від Декарта, який протиставляв нову науку традиційній схоластичній філософії, ЛейбніцЛяйбніц був переконаний у необхідності примирити платонізм і арістотелізм в їх середньовічній інтерпретації з фізикою та астрономією [[Галілео Галілей|Галілея]] і [[Кеплер]]а, геометрією [[Бонавентура Кавальєрі|Кавальєрі]], аналізом Валліса і Гюйгенса, а також з біологією [[Левенгук]]а, [[Марчело Мальпігі|Мальпігі]] і [[Ян Сваммердам|Сваммердама]] {{sfn |Новая философская энциклопедия: В 4 тт. Под редакцией В. С. Стёпина|2001|с= }}.

ЛейбніцЛяйбніц відхилив висунутий Декартом як критерій істини, принцип безпосередньої достовірності, тобто ясності та виразності ідей. ЛейбніцЛяйбніц вважав такий критерій психологічним, а тому суб'єктивним, на противагу він вказував, що не стільки суб'єктивна очевидність, скільки логічний доказ гарантує об'єктивність та істинність знання.

Досконалість дійсного світу ЛейбніцЛяйбніц розумів як «гармонію сутності та буття»: оптимальність відносин між різноманітністю існуючих речей і дій природи і їх впорядкованістю; мінімум втрат при максимумі результаті.

ЛейбніцЛяйбніц&nbsp;— один з найважливіших представників новоєвропейської метафізики, в центрі уваги якої&nbsp;— питання про те, що таке субстанція. ЛейбніцВін розвив систему, що отримала назву субстанціальний плюралізм або [[монадологія]]. ЛейбніцЛяйбніц першим системно і доказово представив висловлювану ще у піфагорійські часи ідею про те, що монадність [[Всесвіт]]у&nbsp;— ознака транзитивна. Тобто розгляд Всесвіту як [[монада|монади]] означає водночас визнання як монад та індивідуальних складових Всесвіту. Взяті як множина, а не як Єдине, монади постали у якісно іншому ракурсі, збагатилися новими значеннями.<ref>{{книга |автор = Бойченко І.В. |заголовок = Філософія історії. Підручник |посилання =http://pidruchniki.ws/19880521/filosofiya/filosofiya_istoriyi |місце = |видавництво = |рік = 2001 }}</ref>

ЛейбніцЛяйбніц шукав можливості для розширення наукових контактів. Він розпочав листування з Ольденбургом, секретарем [[Лондонське королівське товариство|Лондонського наукового товариства]].

Восени 1672&nbsp;р., з нагоди дипломатичної місії від Бойнебурга у Парижі, ЛейбніцЛяйбніц познайомився з [[Гюйгенс Хрістіан|Гюйгенсом]] і за його керівництвом розпочав дослідження з теорії рядів і знаходить славетну формулу

Під впливом Гюйгенса ЛейбніцЛяйбніц вивчив праці [[Паскаль Блез|Паскаля]], [[Джеймс Грегорі|Грегорі]] та інших з інфінітезімальної геометрії, тобто питання дотичних до кривих, і виходить з ідеєю «функції», в сучасній термінології&nbsp;— [[похідна|похідної]], таким чином винаходячи центральну концепцію [[математичний аналіз|математичного аналізу]].

У 1675 році ЛейбніцЛяйбніц створив диференціальне й інтегральне числення і згодом опублікував головні результати свого відкриття, випередивши Ньютона, який ще раніше прийшов до схожих результатів і писав про них ЛейбніцуЛяйбніцу в приватному листуванні.

У 1684 році ЛейбніцЛяйбніц опублікував першу у світі велику роботу по диференціальному численню: «Новий метод максимумів і мінімумів», причому ім'я Ньютона в першій частині навіть не згадується, а в другій заслуги Ньютона описані не цілком ясно.

Тоді Ньютон не звернув на це уваги. Його роботи з аналізу почали видаватися тільки з 1704 року. Згодом через це виникла [[Спір Ньютона і ЛейбніцаЛяйбніца про пріоритет|багаторічна суперечка між Ньютоном і ЛейбніцемЛяйбніцем про пріоритет відкриття диференціального числення]].

[[Ісаак Ньютон|Ньютон]] написав два листа до ЛейбніцаЛяйбніца, в яких повідомив про свої дослідження з аналізу, але без викладання методів. У відповідь ЛейбніцЛяйбніц описав деякі зі своїх методів, щодо яких Ньютон зневажливо зауважив: «…не розв'язане жодне попередньо відкрите питання…».

У 1686 році ЛейбніцЛяйбніц поділив [[дійсні числа]] на [[Трансцендентне число|трансцендентні]] та [[Алгебраїчні числа|алгебраїчні]]. Вперше ввів у друк символ <math>\int</math> для [[інтеграл]]у (і вказав, що ця операція обернена диференціюванню).

ЛейбніцЛяйбніц виклав свої дослідження з [[математичний аналіз|математичного аналізу]] у декількох мемуарах, починаючи з «Nova Methodus pro Maximis et Minimis, Itemque Tangentibus, qua nec Fractas nec Irrationales Quantitates Moratur, et Singulare pro illi Calculi Genus» («Новий метод для максимумів і мінімумів, а також дотичних, якому не заважають ні дробні, ні ірраціональні кількості, і дивовижний вид числення для цього»), надр. в Acta Eruditorum в 1684&nbsp;р. Зокрема, вже перший мемуар містить нотацію <math>dx</math> і [[правило Лейбніца|правила]] для диференціювання добутків, часток і степенів. Оскільки жодні з результатів [[Метод флюксій|методу флюксій]] [[Ньютон Ісаак|Ісаака Ньютона]], який він розробляв принаймні з 1671&nbsp;р., ще не

було надруковано (Ньютоновські «Philosophiae Naturalis Principia Mathematica» з'явились лише у 1687&nbsp;р.), ці публікації ЛейбніцаЛяйбніца згодом призвели до надзвичайно лютої і тривалої суперечки щодо пріоритету у створенні диференціального та інтегрального числення. Так чи інакше, ідеї ЛейбніцаЛяйбніца та його нотація мали набагато більший вплив на розвиток математичного аналізу протягом наступного століття, особливо на континенті.

Ще одним із визначних досягнень ЛейбніцаЛяйбніца був його трактат «Dynamica» з [[аналітична механіка|аналітичної механіки]], який підсумував дослідження, розпочаті у 1676&nbsp;р.

ЛейбніцЛяйбніц також описав двійкову систему числення з цифрами 0 і 1, на якій працює сучасна комп'ютерна техніка. Сучасна двійкова система була повністю описана ним у роботі «Explication de l'Arithmétique Binaire». Як людина, що захоплюється китайською культурою, ЛейбніцЛяйбніц знав про Книгу Змін і зауважив, що гексаграми відповідають двійковим числам від 0 до 111111; він захоплювався тим, що це відображення є свідченням великих китайських досягнень у філософській математиці того часу. ЛейбніцЛяйбніц можливо був першим програмістом і інформаційним теоретиком. Він виявив, що якщо записувати певні групи двійкових чисел одне під іншим, то нулі і одиниці у вертикальних стовпцях будуть регулярно повторюватися, і це відкриття навело його на думку, що існують цілком нові закони математики. ЛейбніцЛяйбніц зрозумів, що двійковий код оптимальний для системи механіки, яка може працювати на основі активних і пасивних простих циклів, що перемежовуються. Він намагався застосувати двійковий код в механіці і навіть зробив креслення обчислювальної машини, що працювала на основі його нової математики, але незабаром зрозумів, що технологічні можливості його часу не дозволяють створити таку машину. Проект обчислювальної машини, що працює в двійковій системі, в якій використовувався прообраз перфокарти, ЛейбніцЛяйбніц виклав у праці, написаній ще в 1679 (до того, як він докладно описав двійкову арифметику в трактаті 1703 Explication de l'Arithmétique Binaire). Одиниці і нулі в уявній машині були представлені відповідно відкритими або закритими отворами в банці, що переміщується, через яку передбачалося пропускати кульки, що падають у жолоби під нею. ЛейбніцЛяйбніц писав також про можливість машинного моделювання функцій людського мозку.

У 1673 році ЛейбніцЛяйбніц побудував першу лічильну машину, здатну механічно виконувати всі чотири дії арифметики. Ряд найважливіших її механізмів застосовували аж до середини XX століття. До типу машини ЛейбніцаЛяйбніца можуть бути віднесені всі машини, зокрема і перші ЕОМ, які виконували операцію множення як багаторазове додавання, а ділення&nbsp;— як багаторазове віднімання. Головною перевагою цих машин були більш високі, ніж у людини, швидкість і точність обчислень. Їх створення продемонструвало принципову можливість механізації інтелектуальної діяльності людини.

Наприкінці XIX та на початку XX&nbsp;ст. ідеї ЛейбніцаЛяйбніца про універсальну платформу знайшли свій подальший розвиток у формалізації класичної математики, яка завершилася створенням прикладного числення предикатів.

1673 року, після знайомства з [[Християн Гюйгенс|Християном Гюйгенсом]], ЛейбніцЛяйбніц створив механічний калькулятор ([[арифмометр]]), що виконує додавання, віднімання, множення і ділення чисел, а також добування коренів і піднесення до степеня.<ref name="Кольера">''Энциклопедия Кольера''.&nbsp;— Открытое общество. 2000. {{ref-ru}}</ref> У [[машина Лейбніца|машині ЛейбніцаЛяйбніца]] використовувався принцип зв'язаних кілець підсумовуючої [[машина Паскаля|машини Паскаля]], але ЛейбніцЛяйбніц ввів у неї рухомий елемент (прототип каретки настільного [[калькулятор]]а), що дозволив прискорити повторення операції додавання, необхідне при перемножуванні чисел. Замість коліщат і приводів у машині ЛейбніцаЛяйбніца використовувалися циліндри з нанесеними на них цифрами. Кожен циліндр мав дев'ять рядів виступів або зубців. При цьому перший ряд містив один виступ, другий ряд&nbsp;— два виступи і так аж до дев'ятого ряду, що містив відповідно дев'ять виступів. Циліндри з виступами були рухомими.

Спеціально для своєї машини ЛейбніцЛяйбніц застосував систему числення, що використовує дві цифри: 0 і 1. Принцип двійкової системи числення ЛейбніцЛяйбніц пояснював на прикладі коробочки з отворами: відкритий отвір означає 1, закритий&nbsp;— 0. Одиниця позначалася кулею, що випала, нуль&nbsp;— відсутністю кулі. [[Двійкова система числення]] ЛейбніцаЛяйбніца знайшла згодом застосування в автоматичних обчислювальних пристроях.

ЛейбніцЛяйбніц підказав [[Дені Папен]]у конструкцію [[Парова машина|парової машини]] (циліндр і поршень). Сам Готфрід ЛейбніцЛяйбніц із перемінним успіхом намагався створити парову помпу на рубежі XVII і XVIII століть поряд з Християном Гюйгенсом.<ref>''Семенов Н. М.'' Пыхтящий двигатель прогресса. «Вокруг света», 2008. {{ref-ru}}</ref>

ЛейбніцЛяйбніц міг за тиждень запропонувати з півдюжини геніальних ідей: від підводного човна до абсолютно нової форми годинника, від новаторської моделі ліхтарика до воза, який міг рухатися з такою ж швидкістю, як і сучасні автомобілі (навіть у часи, коли дороги являли собою колійні шляхи), однак жоден з цих винаходів так і не був завершений.<ref name=tin-vek>[http://www.tin-vek.ru/filosofa-482.html Деятели философии. Жизнь и труды Лейбница] {{ref-ru}}</ref> Як інженер, ЛейбніцЛяйбніц працював над обчислювальними машинами, годинниками і навіть над обладнанням для гірничодобувної промисловості. Як бібліотекар, він в цілому винайшов сучасне уявлення про [[Бібліотечний каталог|каталогізацію]].<ref name=iep>[http://www.iep.utm.edu/leib-met/ Internet Encyclopedia of Philosophy: «Leibniz: Metaphysics»] {{ref-en}}</ref>

Попри те, що проект осушування [[Копальня|копалень]] у горах Гарца у 1678—1684&nbsp;р.р. зазнав невдачі, під час його виконання ЛейбніцЛяйбніц розробив чимало конструкцій [[вітряк]]ів, [[Помпа (техніка)|помп]] та інших механізмів. До того ж, завдяки накопиченим спостереженням ЛейбніцЛяйбніц перетворився на експерта з [[геологія|геології]], сформулювавши гіпотезу, що Земля спочатку була розплавленою.

Серед винаходів ЛейбніцаЛяйбніца можна також відзначити:

ЛейбніцЛяйбніц листувався майже з усіма тогочасними науковцями Європи, до його кореспондентів належало понад 600 осіб. Він переконав [[Фрідріх I (король Пруссії)|Фрідріха I]] заснувати [[Прусська академія наук|«Наукову організацію курфюрста Бранденбургського» ]] (пізніше&nbsp;— Прусська академія наук) і з [[1700]] був її президентом. На прохання [[Петро I Романов|Петра I]] розробив проекти розвитку [[освіта|освіти]] і державного керування в Росії. Також доклав чимало зусиль для заснування наукових академій у [[Петербурзька академія наук|Санкт-Петербурзі]] (яку було створено вже після його смерті) та [[Віденська академія наук|Відні]].

=== ЛейбніцЛяйбніц на поштових марках ===

{{Commons|Gottfried Wilhelm Leibniz|Готфрід Вільгельм ЛейбніцЛяйбніц}}