Сувальська угода: відмінності між версіями

І [[Польська Республіка (1918—1939)|Польща]], і [[Литва]] відновили незалежність після закінчення [[Перша світова війна|Першої світової війни]] і не мали чітких спільних кордонів. Обидві країни висловлювали претензії на [[Сувальщина|Сувальщину]] та [[Віленський край]], що призвело до [[Польсько-литовська війна|військового конфлікту]]. В ході [[Польсько-радянська війна (1920)|Польсько-радянської війни]] польська армія у вересні 1920 року остаточно розгромила радянське військо у [[Битва на Німані|битві на Німані]]. Це дало полякам збільшити військове забезпечення частин на Сувальщині, а також відкрило шлях для наступу на [[Вільнюс]]. Голова польської держави [[Юзеф Пілсудський]] вирішив захопити місто за допомогою так званої операції «[[Хибний прапор|під хибним прапором]]» знаної як [[Бунт Желіговського]]. З негласної санкції Пілсудського за наказом [[Люціан Желіговський|Желіговського]] війська 1-ї Литовсько-білоруської дивізії формально вийшли з покори польському командуванню і 9 жовтня 1920 зайняли Вільнюс і частину південно-східної Литви. На зайнятих територіях була утворена самостійна держава, формально незалежна від Польської республіки — [[Серединна Литва]]. 12 жовтня Желіговський проголосив себе її верховним правителем.