Вікіпедія

Давальний відмінок: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Коректура
Рядок 85:
 
=== Сучасність ===
У сучасній українській давальний відмінок однини другої відміни чоловічого роду може мати два закінчення: '''-у''' або '''-ові, -еві'''. Якщо в праслов'янській і давньоруській мовах вибір закінчення визначався типом відмінювання (''брату, другу, сынови, домови''), то в сучасній мові перша форма може вживатися як з істотами (''брату, сину''), так і з неістотами (''городу, дому''), друга&nbsp;— переважно з істотами (''братові, синові'', рідко ''городові, домові''). За [[аналогія (мовознавство)|аналогією]] ця варіантативність поширилася і на форми [[місцевий відмінок|місцевого відмінка]] (''на кораблеві, на місткові''). Оскільки {{lang-orv|-и}} перейшов у звук [[Неогублений ненапружений голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття|[ɪ]]], закінчення мало бути '''-ови/-еви''' (подібні форми засвідчені в літературі як архаїчні)<ref>Пор. ''«Не пора, не пора, не пора. Москалеви й ляхови служить…»'' (І.&nbsp;Я.&nbsp;Франко «[[Не пора (вірш)|Не пора]]»)</ref>, а наявне '''-ові''' можна пояснити впливом парадигми І-ої відміни (''жінці, рибі, руці''), така ж заміна відбулася і в словах колишнього типу з основою на приголосний (''імені, теляті, матері'').
 
В іменників І-ої відміни з прикінцевими приголосними основи '''-г''', '''-к''', '''-х''' у давальному відмінку спостерігають чергування '''-г/з''', '''-к/ц''', '''-х/с''' (''нога&nbsp;— нозі, рука&nbsp;— руці, пряха&nbsp;— прясі''). Це явище пов'язане з рефлексами [[друга палаталізація|другої палаталізації]] і має місце також у місцевому відмінку.
 
;Особливості
* У сучасній українській можуть використовуватися як закінчення '''-у, -ю''', так і '''-ові/-еві''': ''котові (коту), Києву, Василеві (Василю), койоту''. Деякі мовознавці вважають, що в давальному відмінку іменників чоловічого роду для української мови властиві лише закінчення '''-ові''' або '''-еві''' (''кобзареві, морякові''), а не '''-у, -ю''' (''кобзарю, моряку''). Мовознавець [[Караванський Святослав Йосипович|С.&nbsp;Й.&nbsp;Каравансьский]] наводив ці твердження як приклад [[Мовний пуризм#Гіперпуризм|гіперпуризму]] і спростовував його посиланнями на український фольклор і класиків: ''«А тютюн та люлька // Козак'''у''' в дорозі пригодиться…»'' (народна пісня), ''«Ще живуть // І Бог'''у''' моляться, і мруть // Хрещені люди»'' ([[Шевченко Тарас Григорович|Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченко]]). На його думку, ці закінчення можна вважати рівноправними, окрім того, в багатоскладових словах з погляду милозвучності доречніше вживати '''-у/-ю''', а не '''-ові/-еві''' (''меморандуму, еквіваленту, Гогенцоллерну'')<ref>{{книга|автор=[[Караванський Святослав Йосипович|Святослав Караванський]]|заголовок=Секрети української мови |посилання=http://zahystmovy.org.ua/wp-content/uploads/2017/01/%D0%A1%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B8-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8.-%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2-%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9.pdf |відповідальний= |місце={{К.}}|видавництво=УКСП
«Кобза»|рік=1994|том= |сторінок=152|сторінки=113 |isbn=5-87274-051-4 |ref =}}</ref>.
* Деякі іменники середнього роду, що належать до IV-ої відміни, можуть мати паралельні форми давального однини: ''ви́мені/ви́м'ю, імені/ім'ю́, пле́мені/пле́м'ю, сі́мені/сі́м'ю, ті́мені/ті́м'ю'', причому в сучасній мові варіанти «вим'ю» і «тім'ю» є вживанішими. Закінчення ''-'ю'' пояснюється явищем [[аналогія (мовознавство)|граматичної аналогії]]&nbsp;— впливом м'якої групи II-ої відміни (''ганчір'ю, пір'ю, руб'ю''). Подібні паралельні форми існують також у [[родовий відмінок|родовому]] і [[орудний відмінок|орудному]] відмінках однини.
 
== В інших мовах ==
Рядок 107:
 
=== Латинська ===
У класичній латині давальний відмінок однини більшості іменників мав закінчення ''-i'' (''regi''&nbsp;— «цареві», ''nomini''&nbsp;— «імені», ''domui''&nbsp;— «дому»), яке сходить до загальноіндоєвропейського закінчення давального відмінка ''*i''. Іменники на основу ''*-a'' мали закінчення давального однини ''-e'' (''aquae''&nbsp;— «воді», ''terrae''&nbsp;— «землі», ''patriae''&nbsp;— «Батьківщині»), яке теж походило з ранішого ''*-i''. В іменників IV відміни закінчення ''-i'' відсутнє (''cornu''&nbsp;— «рогу»): походження цієї відміни таке саме, що й у слов'янського типу відмінювання з основою на ''*-ŭ''. В іменників ІІ-ої відміни давальний однини має закінчення ''-o'' (''amico''&nbsp;— «другу», ''viro''&nbsp;— «чоловікові», «мужу», ''magistro''&nbsp;— «вчителеві»).
 
У множині латинські іменники І-ої, ІІ-ої і ІІІ-ої відмін мають закінчення ''-is'', що збігається із закінченням [[аблатив|відкладного]] множини і походить через архаїчні форми ''*-ais, *-eis'' від праіндоєвропейського закінчення відкладного множини''*-ios''<ref>{{публікація|книга
| автор =
| назва = Латинский язык. Учебник для факультетов иностанных языков педагогических институтов.
Рядок 122:
 
=== У японській мові ===
Утворюється додаванням частки '''に''' (ні) до іменника. Може мати такі значення<ref>[https://gupea.ub.gu.se/bitstream/2077/38452/1/gupea_2077_38452_1.pdf The use of the dative case particle ‘ni’ in Japanese literature&nbsp;— a comparison of Kawabata and Ōe]</ref><ref>Лаврентьев Б.&nbsp;П.&nbsp;Практическая грамматика японского языка. (Москва: Живой язык, 2002.)</ref>:▼
Утворюється додаванням частки '''に''' (ні) до іменника.
▲Може мати такі значення<ref>[https://gupea.ub.gu.se/bitstream/2077/38452/1/gupea_2077_38452_1.pdf The use of the dative case particle ‘ni’ in Japanese literature&nbsp;— a comparison of Kawabata and Ōe]</ref><ref>Лаврентьев Б.&nbsp;П.&nbsp;Практическая грамматика японского языка. (Москва: Живой язык, 2002.)</ref>:
* Адресат дії:
*: 人に話す&nbsp;— hito-ni hanas. Заговорити до людини.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Давальний_відмінок