Поділи Речі Посполитої: відмінності між версіями

'''Поділи Речі Посполитої 1772, 1793, 1795''' — зовнішньополітичні акції стосовно [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] з боку [[Габсбурзька монархія|Австрії]], [[Королівство Пруссія|Пруссії]] та [[Російська імперія|Росії]] [[1772]], [[1793]], [[1795]].

За умовами першого поділу у Речі Посполитої було забрано [[Помор'я]], [[Куявія|Куяви]], частину [[Великопольща|Великопольщі]], [[Малопольща|Малопольщу]], [[Галичина|Галичину]], Східну Білорусь. У 1773–92 роках королю [[Станіслав Август Понятовський|Станіславу-Августу Понятовському]] і прибічникам реформ вдалося здійснити низку істотних змін, які зміцнили державу. [[Чотирирічний сейм]] 1788–92 за ініціативою патріотично налаштованих реформаторів ухвалив [[Конституція 3 травня|Конституцію Речі Посполитої]] Третього травня [[1791]], яка запроваджувала [[Конституційна монархія|конституційну монархію]], особисті свободи та рівні права всіх громадян. Консервативні [[Шляхетська демократія|шляхетські]] кола утворили 1792 [[Тарговицька конфедерація|Торговицьку конфедерацію]] й закликали на допомогу російську армію. Втручання сусідів призвело до 2-го поділу земель Речі Посполитої, затвердженого сеймом 1793 в [[Гродно]] (нині місто в Білорусі): від неї відійшли вся Великопольща, Мазовія, усі українські та білоруські землі. Відповіддю на це стало повстання під проводом військового інженера [[Тадеуш Костюшко|Тадеуша Косцюшка]] (1746–1817), в якому взяли участь патріотична шляхта, міщани та частина селян. Російські війська під проводом генерал-аншефа [[Суворов Олександр Васильович|Олександра Суворова]] жорстоко придушили повстання, а у 1795 році Росія, Австрія та Пруссія здійснили 3-й поділ Речі Посполитої, після чого вона припинила державне існування.

У дослідженнях причин падіння Речі Посполитої, які розпочалися одразу після ліквідації цього державного утворення, увага акцентувалася на аналізові внутрішніх й зовнішніх чинників розвитку цієї держави в [[XVI століття|16]]–[[XVIII століття|18 ст]]. Висловлювані при цьому міркування зводяться, по-перше, до того, що державний лад Речі Посполитої, заснований на засадах [[Шляхетська демократія|шляхетської демократії]], у функціонуванні якого дедалі більш деструктивну роль відігравали [[Магнат|магнатимагнат]]и, послідовно послаблював її, а державні реформи, завданням котрих було вивести країну із занепаду, проводилися з великим запізненням і нерішуче, майже не порушуючи станово-шляхетський характер ладу; по-друге, до того, що Річ Посполита перебувала в оточенні могутніх [[Абсолютна монархія|абсолютистських]] держав, не зацікавлених в її існуванні. Саме ці потужні сусіди-вороги противилися її реформуванню, а коли воно розпочалося, занепокоєні цим, вдалися до ліквідації Польської державності. Одні історики визначальною в загибелі Речі Посполитої вважають дію внутрішніх, інші — зовнішніх чинників, треті — синтезують дію чинників внутрішніх і зовнішніх, вважаючи, що ті або інші з них домінували на різних історичних етапах еволюції Польської державності.

Відповіддю на другий поділ стало визвольне повстання, яке очолив [[Тадеуш Костюшко]]. Повстання придушували пруськапрусська та російська армії. У червні [[1794]] царські загони оволоділи [[Краків|Краковом]], у серпні — [[Вільно]]м, а 4 листопада російська армія під проводом [[Олександр Суворов|Олександра Суворова]] штурмом здобула Прагу — передмістя [[Варшава|Варшави]]. Як доповідав Суворов, за цей день його вояки знищили 12 тис. бунтівників, а 2 тис., рятуючись, втопилися у [[Вісла|Віслі]]. Місяцем раніше в {{Не перекладено|битва під Мацейовіцами|битві під Мацейовіцами|pl|Bitwa pod Maciejowicami}} на підступах до Варшави було взято в полон тяжко пораненого Костюшка. За легендою, падаючи з коня (що й стало причиною полону), він вимовив сакраментальне: ''Finis Poloniae'' (Кінець Польщі). Так насправді й сталося: [[25 листопада]] [[1795]] король, на той час уже вивезений на почесне ув'язнення до Гродна, підписав зречення від престолу.