Мона Ліза: відмінності між версіями

[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м вікіфікація
Рядок 13:
|музей = Лувр
}}
'''Мо́на Ліза''' ('''Джоконда''') ([[Італійська мова|італ.]]  ''Mona Lisa'', ''La Gioconda'', [[Французька мова|фр.]] ''La Joconde'')  — [[картина]], написана [[Італія|італійським]] художником [[Леонардо да Вінчі]] близько [[1503]] року. Картина є одним з найвідоміших і безцінних творів [[живопис]]у у світі. Належить до [[Епоха Відродження|епохи Відродження]]. Виставлена в [[Лувр]]і ([[Париж]], [[Франція]]).
 
Повна назва картини «'''''Портрет пані Лізи дель Джокондо'''''» ({{lang-it|Ritratto di Monna Lisa del Giocondo}}).
Рядок 23:
[[Файл:MonaLisa sfumato.jpeg|thumb|left|«Мона Ліза», деталь]]
Особистість, яку зображено на портреті, складно ідентифікувати. З цього приводу було висловлено багато спірних і, часом, абсурдних думок:
* [[Ліза дель Джокондо|Ліза Герардіні]], дружина торговця шовком з Флоренції Франческо дель Джокондо
* Мати Леонардо ([[1427]]–[[1495]])
* [[Сфорца Катерина|Катерина Сфорца]]
Рядок 33:
Загадка навколо незнайомки притягує до Лувру щорічно мільйони відвідувачів.
 
У [[1517]] кардинал [[Луї Арагонський]] відвідав Леонардо в його [[ательє]] у Франції. Опис цього візиту було зроблено секретарем кардинала Антоніо де Беатісом: <nowiki> «</nowiki>[[10 жовтня]] [[1517]] року монсіньор та іже з ним відвідали в одній з віддалених частин [[Амбуаз]]а мессіра Леонардо да Вінчі, флорентійця, сивобородого старця, якому понад сімдесят років,&nbsp;— найчудовішого художника нашого часу. Він показав його високості три картини: одну із зображенням флорентійської пані, писав з натури на прохання брата [[Медічі, Лоренцо де|Лоренцо Пишного]] Джуліано Медічі, іншу&nbsp;— святий [[Іван Хреститель]] в молодості і третю&nbsp;— Свята Анна з Марією і немовлям [[Ісус Христос|Христом]]; усі в найвищому ступені прекрасні. Від самого майстра, у зв'язку з тим, що у нього в той час була паралізована права рука, вже не можна було очікувати нових гарних робіт»".
 
На думку частини дослідників, під «флорентійською дамою» мається на увазі «Мона Ліза». Можливо, однак, що це був інший портрет, від якого не збереглося ні свідчень, ні копій, внаслідок чого [[Джуліано ді П'єро Медічі|Джуліано Медічі]] не міг мати жодного відношення до «Мона Лізи».
Рядок 50:
 
== Посмішка Джоконди ==
Ще одна особливість даної роботи &nbsp;— усмішка на обличчі … а може її відсутність. Відповідь на таке питання вчені шукають досі. Якщо дивитися безпосередньо на губи, то зображення «посміхається», а якщо погляд відвести трохи вбік, то посмішка «зникає». Художнику вдалося створити ефект «мерехтливої» посмішки.
 
У [[2015]] році британські вчені з університету Шеффілда і університету Сандерленда в ході вивчення іншої картини да Вінчі &nbsp;— La Bella Principessa («Красива принцеса»), написаної до Джоконди в кінці [[XV століття|XV]] століття, на якій також зображена дівчина із загадковою, ледве помітною усмішкою, яка привертає увагу глядача, вчені прийшли до висновку, що «невловиму жіночу усмішку» на своїх роботах Леонардо створив шляхом вдалого змішування кольорів, використовуючи таким чином ефект периферійного зору. Завдяки цьому методу, який називається «<nowiki/>[[сфумато]]<nowiki/>», форма рота суб'єкта візуально змінюється залежно від кута, під яким глядач дивиться на картину. Якщо на картину дивитися прямо (в анфас), то нахил рота спрямований вниз, у той час, при погляді під кутом  – куточки рота, як здається, починають підніматися вгору, створюючи ефект посмішки. Автори дослідження відзначають, що багато художників намагалися повторити трюк, створений Леонардо да Вінчі, але ніхто так і не досяг успіху в цьому, як італійський геній<ref>{{Cite news|url=http://studway.com.ua/usmishka-djokondi/|title=Науковці розгадали таємницю усмішки «Джоконди» – Студвей|date=2015-08-25|language=uk-UA|work=Студвей|accessdate=2017-03-15}}</ref>.
 
У [[2017]] нейробіологи [[Університет Фрайбурга|Фрайбурзького університету,]] німецькі психологи та психіатри розкрили секрет загадкової посмішки моделі, що позувала для картини. Згідно доповіді вчених, таємниця криється в тому, що зображена на полотні жінка виглядає щасливою і висловлює радість. Під час дослідження фокус-група порівняла вісім чорно-білих репродукцій картини, на кожній з яких присутні невеликі зміни у виразі обличчя: воно здавалося більш сумним або більш веселим. З'ясувалося, що не менше 97&nbsp;% учасників впізнали емоцію з оригінального полотна як щасливою. «Ми були здивовані! Ніякої двозначності в плані зіставлення щастя і нещастя в рисах обличчя моделі бути вже не може!» -&nbsp;— сказав співавтор наукової роботи [[Юрген Корнмайєр]]<ref>{{Cite news|url=https://styler.rbc.ua/ukr/zhizn/uchenye-razgadali-sekret-ulybki-dzhokondy-1489522447.html|title="Ми були здивовані!": Вчені розгадали секрет посмішки Джоконди|last=Rbc.ua|language=uk|work=РБК-Украина|accessdate=2017-03-15}}</ref>.
Британські вчені висунули свою версію усмішки Мони Лізи. За словами мистецтвознавця [[Джонатан Джонсом|Джонатана Джонсома]], секрет загадкової усмішки в тому, що жінка в момент написання картини була хвора на сифіліс<ref>{{Cite news|url=https://ukr.media/culture/296460/|title=Розгадали секрет Джоконди|language=uk-UA|work=Новини UkrMedia|accessdate=2017-03-15}}</ref>.
 
== Дослідження ==
Деякі мистецтвознавці стверджують, що під портретом Мони Лізи є ще два шари зображення. На одній картині -&nbsp;— контур жіночого портрета з більшою головою і руками. На іншій -&nbsp;— зображена жінка в перламутровому головному уборі.
 
== Детективна історія «Мони Лізи» ==
Рядок 70:
 
== Сьогодення ==
На сьогодні картина знаходиться у власному залі Лувра під спеціальним захистом за куленепробивним склом, складною сигналізацією і механізмом для підтримання мікроклімату для збереження полотна. Вартість цієї системи складає 7 мільйонів доларів. Картина на даний час визнана безцінною і не підлягає страховці.
 
== Вплив картини на інші твори мистецтва ==
[[FileФайл:Sapeck-La Joconde fumant la pipe.jpg|thumb| Ежен Батай (Eugène Bataille), "«Мона Ліза, що палить люльку"»]]
 
* У 1887 році Ежен Батай створив шарж "«Мона Ліза, що палить люльку"» (La Joconde fumant la pipe) для французького гумористичного журналу Le Rire.
* У 1919 році [[Марсель Дюшан]] створив однин зі своїх найвідоміших творів-редімейдів L.H.O.O.Q.
* Американський письменник [[Рей Бредбері]] написав книгу «Посмішка», присвячену картині Леонардо. Там її зображено, як нічев'я минулого. На картину плювали і рвали її на частини.