Уряд Карпатської України: відмінності між версіями

== Перший уряд (з [[11 жовтня|11]] до [[26 жовтня]] [[1938]]) ==

[[11 жовтня]] [[1938]] року в [[Прага|Празі]] урядом [[Чехословаччина|Чехо-Словаччини]] було затверджено перший автономний уряд Закарпаття — Раду міністрів Підкарпатської Русі, після цього Рада міністрів ЧСР затвердила персональний склад автономного уряду з шести осіб. До першого автономного уряду ввійшло четверо представників москвофільського та двоє українського напряму.

На другому засіданні автономного уряду [[18 жовтня]] [[1938]] року обговорювалися насамперед питання міжнародного становища Підкарпатської Русі. Було заслухано доповідь Степана Фенцика про політичну ситуацію на [[Пряшівщина|Пряшівщині]] та перемовини щодо кордонів з урядом Словаччини. Вирішено продовжити ці перемовини, для чого затверджено спеціальну комісію. До комісії ввійшли Олексій Фаринич&nbsp;— експерт з філології, [[Сова Петро Петрович|Петро Сова]]&nbsp;— з етнографії, [[Степан Гойдич]]&nbsp;— з статистики та Т. Райкович&nbsp;— з питань релігії<ref>''[[Куцов Костянтин Олександрович|Костянтин Куцов]]''. «Політична діяльність підкарпатських студентів-русофілів у період кризи державності Чехословаччини в 1938-1939 1938—1939&nbsp;рр.». Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. Міністерство освіти і науки України; Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет», Історичний факультет. –&nbsp;— Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2016. –&nbsp;— Вип. 2 (35)</ref><ref name="Стерчо"/>. Водночас Рада міністрів Підкарпатської Русі висловила протест словацькому прем'єр-міністру [[Йозеф Тисо|Йозефу Тісо]] з приводу вжитих ним репресивних заходів до організаторів руху за приєднання Пряшівщини до Закарпаття. [[Юліян Ревай]] доповів урядові про проведені переговори з міністром закордонних справ [[Чехословаччина|Чехо-Словаччини]] [[Франтішек Хвалковський|Франтішеком Хвалковським]], на яких йшлося, зокрема, про необхідність заборони вивозу державного і приватного майна з території республіки і краю. Обговорювалися також питання надання амністії, співробітництва з Німеччиною, ліквідації чеських шкіл в населених пунктах краю з незначною кількістю чеських родин тощо. [[Августин Волошин]] інформував уряд про організацію Підкарпатського центру соціального забезпечення.

Створення українського уряду на чолі з Августином Волошином викликало по всьому Закарпатті небувале піднесення. Усюди відбувалися маніфестації в підтримку влади. [[27 жовтня]] [[1938]] року Ужгородом пройшла багатотисячна маніфестація на підтримку уряду. [[30 жовтня]] [[1938]] року по всьому Закарпаттю прокотилася хвиля демонстрацій, на яких закарпатці висловлювали протест проти приєднання частини території до Угорщини. У зверненні було сказано: Про чітку українську спрямованість уряду Авґустина Волошина переконливо свідчило й опубліковане [[27 жовтня]] [[1938]]&nbsp;р. в газеті «Нова свобода» звернення Української народної ради «До всіх українців по цілому світі! До всіх українських партій, організацій, груп, товариств в Галичині, Буковині, Бессарабії, Наддніпрянській Україні, Канаді, Сполучених Державах Америки і взагалі до українців, де б вони не проживали». {{text|«Ми віримо, що великий 50-мільйоновий український народ підійме й надалі своє велике слово і не допустить, щоб наші віковічні вороги накладали на нас пута, знов садили нас в тюрми»<ref>[https://zbruc.eu/node/14030 Перший уряд Карпатської України]</ref><ref>Вегеш М. Нелегальні переходи польсько-чеського кордону. Галичани в обороні Карпатської України (1938—1939&nbsp;рр.) // Історія і політика. Т.2.&nbsp;— Ужгород, 2005.&nbsp;— С.223.</ref>.}}

Були зафіксовані перші нелегальні переходи польсько-чеського кордону галицькими українцями з метою допомоги в розбудові молодої української держави<ref>Химинець Ю. Тернистий шлях до України. Ужгород: Гражда, 1996.&nbsp;— С. 90.</ref>. Наприкінці [[1938]] року вони мали масове явищем<ref>[http://territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=604 Переходи галичан на Закарпаття у вересні 1938&nbsp;— березні 1939&nbsp;рр.]</ref>. Так [[Олег Ольжич]] став офіційним уповноваженим Проводу [[ОУН]] при уряді Августина Волошина. Він займав посаду керівника культурної референтури [[ПУН]]у, згодом став членом військового штабу [[Карпатська Січ|Карпатської Січі]], [[17 січня]] [[1939]] року йому було надано громадянство [[Карпатська Україна|Карпатської України]]<ref>Вегеш М. Олег Ольжич в Карпатській Україні // Історія і політика. Т. 2. Ужгород, 2005. С. 475–477475—477.</ref>.

[[2 листопада]] [[1938]] року відбувся [[Перший Віденський арбітраж]], що став результатом нової змови Німеччини та Італії з Угорщиною, спрямованої проти демократичної Чехо-Словаччини. Згідно з його рішенням, Чехо-Словаччина змушена була віддати Угорщині південні райони автономних Словаччини та Підкарпатської Русі, де проживало переважно угорське населення. Закарпаття, зокрема, втратило понад 12&nbsp;% своєї території (1523 км2), на якій містилося 97 населених пунктів, у тому числі найбільші міста краю&nbsp;— [[Ужгород]], [[Мукачево]], [[Берегове]], де проживало близько 171 тис. осіб, у тому числі понад 33 тис. українців. Так у Мукачівському окрузі угорцям перейшло 15 населених пунктів, населення яких складалося з 12.153 українці та 12.253 угорці. Це була важка втрата для автономного краю, особливо з господарського погляду. З приводу цього Уряд сповістив населення краю про вимушену згоду на умови арбітражу<ref>[http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=1247201 Уряди Карпатської України&nbsp;— Документи]</ref>.

Згідноз рішеннями [[Перший Віденський арбітраж|Віденського арбітражу]], була створена спільна чехословацько-угорська делімітаційна комісія, при якій діяли 11 підкомісій. Вони вирішували проблеми загальнополітичні, військові, територіальні, етнографічні, фінансові, народногосподарські, торговельні, правові. До спільної чехословацько-угорської комісії були делеговані два українці, два словаки та один чех. Карпатську Україну представляли [[Юлій Бращайко]] та [[Микола Долинай]]. Між представниками уряду [[Карпатська Україна|Карпатської України]] та Угорщини була досягнута домовленість про перепусткову систему, вивіз майна з переданої Угорщині території. Комунікаційна лінія повинна була почати діяти [[9 січня]] [[1939]] року. Евакуацією, яка завершилася [[10 листопада]] [[1938]] року, керували [[Володимир Комаринський]], [[Дмитро Німчук]] і [[Василь Ґренджа-Донський]].

Уряд Авґустина Волошина переніс свою канцелярію з Ужгорода до [[Хуст]]а, який став столицею автономної української держави<ref>[http://avr.org.ua/getImg.php?fname=608900011698_001.JPG Маніфест уряду Підкарпатської Русі «Український народе Підкарпаття!» від 10. 11. 1938&nbsp;р. ]</ref>. Авґустин Волошин у зверненні «До всіх громадян Карпатської України» зазначив: {{text|Супроти нового стану речей столицю нашого краю переносимо з забраного Ужгороду до Хусту, до того міста, в якім 21 січня 1919 р. проголошено перше бажання нашої самостійності.<ref>[http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1938(11)03.voloshin.php Волошин А. До всіх громадян Карпатської України (3 листопада 1938 р.)]</ref>}}

Звістку про надання автономії Закарпаттю та особливо початок розбудови Карпатоукраїнської держави урядом Авґустина Волошина з великим захопленням сприйняли українці в усьому світі<ref>Беднаржова Т. Авґустин Волошин&nbsp;— державний діяч, педагог-мислитель.&nbsp;— Львів: Основа, 1995.&nbsp;— 248 с.</ref>. Про підтримку українського уряду й готовність всіляко допомагати розбудові молодої автономної держави свідчать сотні листів і телеграм національно свідомих українців з різних країн, що надходили до канцелярії Авґустина Волошина.

За ініціативою Олега Ольжича [[10 грудня]] [[1938]] року в Хусті було створено «Українське еміграційне бюро в Карпатській Україні» на чолі з [[Ґалаґан Микола Михайлович|Миколою Ґалаґаном]] та Василем Колодієм<ref>ДАЗО. –&nbsp;— Ф. 18. –&nbsp;— Оп. 1. –&nbsp;— Спр. 61. –&nbsp;— Арк. 1</ref>. Завданням бюро було сприяти доцільному використанню сил, знань і фінансових ресурсів української еміграції у розбудові державно-господарчого й культурного життя Карпатської України. Чимало вкрай потрібних молодій автономній державі фахівців з числа українських емігрантів зарубіжних країн отримувало карпато-українське підданство і відповідно чехословацьке громадянство, що давало їм змогу легально працювати в Закарпатті.

Завдяки приїзду в Карпатську Україну відомих діячів української культури та їх підтримки урядом в краї активізувалося українське культурне життя: у Хусті було створено літературно-мистецьке товариство «Говерла», яке видавало однойменний щомісячник за редакцією [[Олег Ольжич|Олега Ольжича]], а також діяв державний театр «[[Нова Сцена (театр)|Нова сцена]]», режисер [[Шерегій Юрій|Юрій Шерегій]]. [[Лисюк Каленик|Каленик]] та Петро Лисюки з української діаспори, створивши першу в Закарпатті кіностудію, розпочали зйомки фільму, котрий пізніше назвали «[[Трагедія Карпатської України]]»<ref>[https://www.youtube.com/watch?v=8cFrAtqAQEg Трагедія Карпатської України, 1939]</ref>. Почав видавати свій релігійний альманах [[Сабол Севастіян Михайлович|Севастіян Сабол]] (Зореслав).

Незважаючи на певне зближення діячів Карпатської України і загравання уряду Німеччини з українськими політичними силами, Угорщина не відмовлялась від своїх претензій на всю територію Закарпаття. Втім, останнє слово в розв'язанні проблеми Закарпаття належало саме Німеччині, яка певний час приховувала свої справжні наміри й стримувала Угорщину від агресії.

Наприкінці [[1938]]&nbsp;— початку [[1939]] поки в дипломатичних колах і громадськості європейських держав навіть склалося враження, що [[Третій рейх]] «підтримує» Карпатську Україну. Рішення [[Адольф Гітлер|Адольфа Гітлера]] від [[6 березня]] [[1939]] року про остаточно ліквідувати [[Чехословаччина|Чехо-Словаччину]] зняло будь-які покрови з політики Німеччини. [[12 березня]] [[1939]] року Гітлер дав згоду регенту Угорщини [[Міклош Горті|Міклошу Горті]] на окупацію Карпатської України.

Після цього до Берліна була відправлена телеграма: «Від імені уряду Карпатської України прошу Вас прийняти до відома проголошення нашої самостійності під охороною Німецького Рейху. Прем'єр-міністр доктор Волошин. Хуст».

Окремі підрозділи угорських військ тим часом вже перейшли кордони Карпатської України, а відповіді з Берліна не було. Вранці [[15 березня]] уряд Августин Волошина ще раз звернувся до Берліна з конкретним запитанням, чи віддала Німеччина Карпатську Україну Угорщині. Лише після цього відомство [[Ріббентроп]]а через свого консула в Хусті порадило Августину Волошину «не чинити опір угорському вторгненню, бо німецький уряд у даній ситуації, на жаль, не може взяти Карпатську Україну під протекторат».[[Файл:Khust high school.jpg|міні|270px|[[Хустська школа № 1 імені Августина Волошина|Хустська школа №1№&nbsp;1 ім. Авґустина Волошина]], у приміщенні якої відбулась сесія Сойму Карпатської України у [[1939]] році]]У такій безвихідній ситуації того ж дня в [[Хуст]]і о 15 год. 30 хв. розпочала свою роботу перша і остання сесія [[сойм Карпатської України|Сойму Карпатської України]]. Головою [[Сойм Карпатської України|Сойму]] обрано [[Штефан Августин Омелянович|Авґустина Штефана]], заступниками [[Степан Росоха|Степана Росоху]] та [[Ревай Федір|Федіра Ревая]]. Протягом трьох годин відбулося шість окремих засідань. Таємним голосуванням сойм обрав президента новоствореної української держави отця Августина Волошина та прийняв два закони, які мали статус конституційних і визначали форму нового державного утворення.[[Файл:Конституційний закон Карпатської України №1.jpg|міні|праворуч|265px|Конституційний закон №&nbsp;1]]Ними підтверджувалося, що [[Карпатська Україна]] є незалежною державою&nbsp;— республікою з президентом на чолі, обраним соймом. Державною мовою Карпатської України проголошувалася [[українська]]. Державним прапором затверджувався національний [[синьо-жовтий прапор]], а державним гербом&nbsp;— сполучення [[Герб Закарпатської області|краєвого герба]] (ведмідь у лівім червонім колі й чотири сині та три жовті смуги в правому півколі) з національним ([[тризуб]] св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі). Державним гімном Карпатської України оголошувався національний гімн «[[Ще не вмерла Україна]]».

Сойм уповноважив уряд, за згодою президента Карпатської України, видавати до свого викликання розпорядження, що матимуть силу закону.

[[14 березня]] [[1939]] року через [[Українська Пресова Служба|Українську Пресову Службу]] в Берліні було розіслано пресовий комунікат про проголошення незалежності Карпатської України. Прем'єр-міністр Юліян Ревай офіційно призначив [[Стахів Володимир Павлович|Володимира Стахіва]] представником Карпатської України в Берліні, який негайно повідомив про своє призначення МЗС Німеччини та висловив прохання долучитися до процесу припинення окупації угорськими військами.<ref>Стахів В. &nbsp;П. &nbsp;Почалося в Ужгороді, а закінчилося в Мармароському Сиготі… // Вісті. Мюнхен, 1955. Ч. 9-10 (59-60). С. 9–10</ref>

Уряду незалежної Карпатської України так і не судилося приступити до виконання своїх обов'язків. [[15 березня]] [[1939]] року угорські війська розпочали [[Угорсько-українська війна (1939)|загальний наступ]] по всій території Закарпаття. Не маючи зовнішньої підтримки [[Карпатська Україна]] до [[18 березня]] [[1939]] року була майже повністю була захоплена угорськими військами, [[7 липня]] [[1939]] року територія Карпатської України була [[Анексія|анексована]] [[Королівство Угорщина (1920—1946)|Угорським королівством]]<ref>Карпатська Україна: Документи і матеріали. Хроніка подій. Персоналії. –&nbsp;— Т. 2: Карпатська Україна. Хроніка подій. Персоналії / упоряд. С. &nbsp;Д. &nbsp;Федака. Ужгород: Закарпаття, 2010. 774 с.</ref>.

* ''[[Мірчук Петро]].'' Карпатська Україна (витяг з «Нарису історії ОУН 1920–19391920—1939 роки»).&nbsp;— Київ.: УВС, 2009.&nbsp;— 86 с.