Ремізов Олексій Михайлович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Ярополк (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Ярополк (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 82:
«Ще в дитинстві Ремизову дали прізвисько "порожня голова", і воно прилипло до кінця його днів. Перед нами варіація казкового дурника, який в свою чергу постає варіацією "бідної людини", усіма зневаженої, однак обранця казки, найулюбленішого їй», пише [[Синявський Андрій Донатович|Андрій Синявський]].
== Стиль ==
<Blockquote> Його проза тематично надзвичайно багатостороння, містить елементи [[символізм]]у (згущення, ущільнення) та [[експресіонізм]]у (надмірність, перебільшення). Крім засобів народної поезії, як, наприклад, повтори і чітко виражена ритмізація, у Ремізова можна зустріти і відсторонення за допомогою стилізації усного мовлення ([[оповідь]]), що вкладена в уста вигаданого персонажа. У мові Ремізова поєднуються прихильність до давніх форм російської мови і прагнення до оновлення поетичних засобів. Він використовує також елементи мови російських книг XVII століття, а також діалектну та народну лексику. Водночас Олексій Ремізов ретельно і спеціально відмовляється від європейських запозичень.<ref>{{Книга:Казак В.: Лексикон русской литературы XX века}}. — С. 346.</ref></blockquote>
== Твори ==
Ремізову принесли популярність його казки і [[символізм|символістські]] романи, - перш за все, збірки «Посолонь» ([[1907]]), «Докука і балагур’є» ([[1914]]), романи і повісті «Ставок» ([[1905]]), «Годинник» ([[1908]]), «П'ята виразка» ([[1912]]), «Хрестові сестри» ([[1910]]). В еміграції Ремізов в основному писав белетризовані мемуари, найвідоміші з яких - «Розбурхана Русь. Щоденник 1917-1921 рр» ([[1927]]). Ремізову також належить ряд драматургійних творів ( «Дідькове дійство», «Про Іуду, принца Іскаріотського»). Всі вони увійшли в академічне видання ''Зібрання творів'', що вийшло в [[2000]] - [[2004]] роках.
У «Посолоні» і «Лимонарі» Ремізов ніби висуває свою власну альтернативу декадентському початку в мистецтві, що було співзвучно пошукам «молодших символістів». Його варіант подолання егоцентричних тенденцій в літературі виявляється близьким концепції соборності мистецтва В’ячеслава Іванова.
У своїх драматургійних творах Ремізов найвиразніше реалізував сповідувану ним «необарочну» поетику, де поєднано фарс і трагедію, приземлено-тваринне і піднесено-духовне, «серафічне», інвективи до вічності і натяки буденності. Остання п'єса - «Цар Максиміліан» (1919) - стилізована переробка декількох фольклорних варіантів - ще один акт пієтету письменника перед народною творчістю.
«Розбурхана Русь» - перша книга автобіографічної епопеї Олексія Ремізова, яка зайняла основне місце в його емігрантській творчості і де письменник охопив своє життя, - «Іверень» (1897-1905), «Петербурзький байрак» (1905-1917), «Розбурхана Русь »(1917-1921),« Учитель музики »(1923-1939), «Крізь вогонь Скоробей» (1940-1943). Автобіографічна проза Ремізова багато в чому відрізняється від звичних форм цього жанру: реальні факти переплетені з авторською фантазією, композиція не лінійно-хронологічна, а мозаїчно-послідовна, підпорядкована ліричному імпульсу.
В останніх книгах письменник переосмислює найбільш значні пам'ятки російської і світової культури ( «Трістан і Ізольда», «Сава Грудцин», «Коло щастя», «Павичевим пером» і ін.). Найважливішою темою для розуміння зв'язків Ремізова з російським і європейським авангардом постає тема снотворчості. Вона висловилася в двох книгах: «Мартин Задека» і «Вогонь речей». Остання - це своєрідний естетичний заповіт - унікальне «гіпнологічне» дослідження російської літератури ніби замикає літературно-філософську есеїстику «срібного віку», присвячену російській класиці.
Зібрання творів Ремізова (1910-1912) показало цілісність художнього світу письменника, парадоксальне поєднання в собі жартівника і казкаря, винахідника кошмарів і жаху повсякденної дійсності. Поєднання двох частин буття було принциповим для Ремізова, який так писав про центральну тему своєї творчості: «Жнива світу, біда людського життя - як важко жити на світі! Люди заможні і ті, що приречені на злидні, для них однаково є тягарем життя. А інша сторона - смішна».
===Найвідоміші твори===
* «Лимонарь» (1907)
* «Посолонь» (1907)
* «Дідькове дійство» (1907)
* «Годинник» (СПб, 1908)
* «Ставок» (1908)
* «Трагедія про Юду, принца Іскаріотського» (1908)
* «Невгамовний бубон» (1909)
* «Хрестові сестри» (1910)
* «Дійство про Георгія Хороброго» (1910)
* «П'ята виразка» (1912)
* «Зібрання творів у 8 т.» (1910-1912)
* «Слово про загибе російської землі» (1917)
* «Цар Максиміліан» (1919)
* «Цар Додон» (1921)<ref>[http://imwerden.de/pdf/remizov_tsar_dodon_1921_text.pdf Алексѣй Ремізов' «Цар Додон'»]</ref>
* «Росія в письменах» (1922)
* «Кукха» (1923)
* «Розбурхана Русь. Щоденник 1917-1921 рр» (1927)
* «У рожевому блиску» (1952)
* «Краватка» (1922)
* «Сила Русі» (1911)
== Примітки ==
| |||