П'ятничани (Львівський район): відмінності між версіями

Село П'ятничани виникло, правдоподібно, дещо пізніше вищезгаданих подій, можливо на початку XIV ст., як поселення без назви біля оборонного городища південнішої гілки бібрецького відрізку Волоського шляху, і знаходилося тільки там, де сьогодні західна частина села — «КУТ», тобто ближче до оборонного городища. Підтвердженням його наявності на той час є побутові предмети знайдені археологами на пагорбі, де стоїть оборонна кам'яна башта, і які відносяться до ХІІІ-XIV ст. На жаль, поки що це єдині предмети, що датують вік башти і можливе поселення біля неї. Інших підтверджень нема. Якщо вони й були, зокрема у вигляді записів у княжих літописних хроніках, то всі зникли. І це могло статися у 1340 році, коли, загарбавши Львів, польський король Казимир вивіз до [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] не тільки скарбницю галицько-волинських князів, але і княжі архіви, слід яких в подальшому пропав. Таким чином, перший, існуючий сьогодні архівний запис про село П'ятничани, відносяться аж до 1530 року. В ньому сказано, між іншим, що 13 січня того року село П'ятничани, разом з містом Бібркою та селами [[Лани (Перемишлянський район)|Лани]] і Серники, переходять від померлого власника Петра Венглінського до його вдови в довічне користування.

Могли бути й раніші записи про П'ятничани періоду [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], однак архіви того періоду, що зберігалися у Львові, згоріли, мабуть, під час великої пожежі міста, в липні 1528 року. Отже, про перше поселення біля П'ятничанської башти можна тепер докладніше довідатися тільки досліджуючи існуючі сьогодні тогочасні сусідні поселення, а також на основі археологічних даних, архівних матеріалів пізнішого часу, наукових праць істориків, які хоч би посередньо торкаються його.

 

Згадується село 8 жовтня 1459 року в книгах галицького суду <ref>[http://polona.pl/item/665606/232/ Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.444, №4354] {{ref-la}}</ref>.

Починається поступова польська [[колонізація]] галицьких земель, яка вже в середині 16 ст. спричиняє постійне переселення селян і міської бідноти зі східних воєводств Польщі&nbsp;— Ряшівського, Келєцького, Краківського і особливо Люблінського, на галицькі землі. «Масове переміщення польського населення на Україну було викликане наявністю тут деяких свобод, ослабленням Речі Посполитої, після приєднання України до Росії і поразкою Польщі у війні з Туреччиною ([[Бучацький мирний договір|Бучацький мир]] 1672&nbsp;р.)». На галицьких землях польські переселенці поселяються переважно у містах, передусім,&nbsp;— у малих містечках, а також при панських дворах, так званих [[фільварок|«фільварках»]]. В Бібреччині такі переселенці з'являються в 15 ст. і поселяються тільки в Бібрці та в тих селах, де були [[магнат]]ські, землевласницькі двори&nbsp;— [[палац]]и, тобто при дворах, а не в самих селах, хоч підтримували зв'язки з селянами і деколи навіть споріднювалися.

 

 

[[28 квітня]] [[1643]] року король [[Владислав IV Ваза]] надає львівському [[стольник]]у Станiславу Ковальському в дожиттєве користування пів міста Бібрки, а також села Лани, Ланки і П'ятничани (Бернардинський Архів у Львові, с. т.394, с.782), [[20 червня]] цього ж року поширює це право і на його дружину Регіну Тшебєнську (іб. с.1249).

Саме село П'ятничани в половині XVII&nbsp;ст. було, мабуть, вже значно більше від того першого ймовірного поселення, що вміщувалось у невеликий долині біля городища, посеред навколишніх пагорбів. В той же час, це було село вже не при оборонному боярському городищі, а звичайне кріпацьке село, мешканці якого працювали на панщині. Жили вони в невеликих, уже «валькованих», покритих стріхами курних хатах, що стояли в скромних загородах, або одиноко. Село розросталося здовж дороги на схід і, передусім, продовжувалася забудова південного від гостинця пагорба, в бік церкви та цвинтаря, що займали околицю села, на схід. Однак, цей пагорб був придатний більше як пасовисько, ніж як площа під забудову.

 

 

Для справжнього розвитку села у XVII&nbsp;ст. умов не було. І, передусім, тому, що тодішні галицькі землі, в тому і Бібреччини, були теренами практично безперервних боїв, або місцем для підготування польських королівських військ до цих боїв з козацтвом на інших землях. Так звані «стації», тобто стоянки королівських і магнатських військ, безпощадно нищили села, в яких стаціонували. Тому під час відходу козацьких військ, багато українського населення Галичини покинуло домівки і емігрувало на схід, посилюючи колонізацію Лівобережної України. Можливо, були серед них і п'ятничанці. І взагалі, період панування Речі Посполитої на землях Бібреччини, в тому і села П'ятничани, не був легким для її мешканців. На жаль, сьогодні ми не маємо надто багато архівних матеріалів, що відносяться безпосередньо до тогочасної історії П'ятничан. Однак, відомо, що П'ятничани входили до так званої «бібрецької держави», отже повинні мати і спільну з містом Бібркою тогочасну історію.

Опис ґрунтів та посілостей п'ятничанської парохії з 1798 року стверджує також, що в другій половині XVIII&nbsp;ст. П'ятничанах, в північно-західній частині, проживали вже німецькі колоністи. Свою частину села вони назвали '''Мільбах''' (({{lang-de|Muhlbach}})&nbsp;— дослівно&nbsp;— млин (Muhle) і потічок (Bach)), тобто Млинівці або Мельники, так само, як звався хутір у західній частині села, з яким вони були по-сусідству. Тут, де протікають й надалі два невеликі потічки, що зливаються в один, був у минулому водяних млин і жили тут мельники, що його обслуговували. Місце для цього тут дуже придатне. Однак, млин цей не зберігся. І, можливо, тому, що трохи дальше на південь, в селі Сенів був на цьому ж потічку ще один водяний млин, який стоїть ще сьогодні. Поява німецьких колоністів на землях Львівщини пов'язана з переходом Галичини в 1772 році до складу Австро-Угорської імперії та програми [[Йосифинська колонізація|Йосифинської колонізації]], розпочатої австрійським імператором [[Йосиф II|Йосифом II]], починаючи з 1781 року. На землях Бібреччини, крім Мільбаху (рік заснування якого&nbsp;— 1786&nbsp;р.), з’явилося тоді ж ще декілька таких колоній, зокрема колонія Ернсдорф ({{lang-de|Ernsdorf}})&nbsp;— дослівно&nbsp;— Ернестове село), лише за кілометр на південь від Бібрки (тепер село [[Благодатівка (Перемишлянський район)|Благодатівка]]).

 

Суттєвим доповненням Францісканської метрики є кадастрова карта П'ятничан з 1845 року.

Деякі зміни у житті селян можна спостерігати після реформ і, зокрема, після скасування австрійською монархією, у травні 1848 року, [[панщина|панщини]]. Селяни стали вільними.

В 1880 році в П'ятничанах було 265 мешканців, а 29 на території двірській ([[фільварок|фільварку]]&nbsp;— Ц. З.), і в Мільбаху 154 мешканці.

 

Але, і в кінці XIX&nbsp;ст. село П'ятничани займало ще в основному південно-західні землі сьогоднішнього села, тобто південну сторону гостинця, від башти на заході до церкви і цвинтаря на сході, а від півдня було обрамлене лісом. В селі проживало на той час 265 чоловік, на фільварку&nbsp;— 29 і в Мільбаху&nbsp;— 154 мешканців.

 

Були в селі свої ремісники&nbsp;— теслі, столярі, ковалі, стельмахи, а також кравці, шевці. Хоч не можна впевнено сказати, що в П'ятничанах усі ці ремісники перебували одночасно. Перша філіальна народна школа, що підлягала наглядові повітової шкільної ради, відкрилася в П'ятничанах на початку XX&nbsp;ст. Імена перших вчителів у П'ятничанах, які пам'ятають старші люди, це вчителька Ворона (Врона ?), після неї вчителька Павліна Когутівна і, врешті, вчитель Кулак. Всі вони були українцями і навчання в школі велося українською мовою.