|
=== Санаторій «Гай» ===
На південній окраїні селища [[Пісочин (смт)|Пісочин]], в оточенні каштанів, кленів, беріз розмістився санаторій «Гай». Це санаторій місцевого значення для лікування хворих із серцево-судинними захворюваннями. Вода в «Гаю», що тут одержують із двох артезіанських свердловин, по складу близька до «Березівської» і має успіх у лікувальних цілях. Територія санаторію займає 27 гектарів. У старому тінистому парку росте майже 24 тисячі дерев і чагарників, серед них вікові дуби і липи. На доглянутих клумбах — троянди, жоржини. Центральна алея, прикрашена квітами і фонтанами, закінчується сходами, що веде до ставка з проточною водою. Його дзеркало становить сім гектарів. Улітку тут знаходиться пляж, де можна відпочити. Санаторій «Гай» знаходиться на висоті 168 метрів над рівнем моря, осторонь від промислових підприємств і транспортних артерій. Тут чисте, сухе, насичене киснем повітря. Клімат помірно континентальний, без різких коливань температури.
== Люботин ==
[[Люботин]] — місто обласного підпорядкування, розташоване поблизу автомагістралі Харків-Київ, за 24 км на захід від Харкова. Великий залізничний вузол. Площа — 31,1 км². Населення — 24,2 тис. чоловік.
Слобода Люботин була заснована переселенцями з Правобережної України близько середини XVII століття. В цей час досить інтенсивно заселялися й інші південно-західні землі, утворювалась так звана [[Слобідська Україна]]. Поблизу річки Люботинки, як підтверджують купчі і дарчі записи Курязького монастиря, було покладено початок цій слободі. Адже на її території вже 1650 року побудовано церкву. За адміністративним поділом Люботин того часу, що був сотенним центром, належав до Харківського полку.
Після скасування полкового устрою Люботин 1765 року ввійшов до Слобідсько-Української губернії, а 1780-го до Харківського намісництва.
Історія Люботина пореформеного періоду тісно пов'язана з будівництвом залізниці. Влітку 1871 року за 4 км на південь від слободи споруджено залізничну станцію. З селища, що виникло навколо станції, поступово виросло місто Люботин.
Спочатку тут було тільки три колії, рух поїздів був незначним. Поїзд проходив один раз за сім діб. Але вже у 80-90рр. XIX століття Люботин став великим залізничним вузлом на Харківсько-Миколаївській залізниці. Він щодоби приймав і відправляв поїзди в чотирьох напрямках: на Харків, Полтаву, Ворожбу і Мерефу. Кількість залізничників і службовців разом з їхніми сім'ями становила тоді близько — 5 тис. чоловік. Це було основне населення залізничного селища.
=== Об'єкти туризму ===
==== Археологічні ====
Археологічні дослідження підтверджують, що понад два з половиною тисячоліття тому, в часи [[рання залізна доба|ранньої залізної доби]], тут жили [[скіфи]]. Згодом цю місцевість заселили східні [[слов'яни]], які досягли значного рівня розвитку ранньої землеробської культури.
==== Історичні ====
Як вказують деякі історики через територію нинішнього Люботина проходила армія перського царя [[Дарій I Великий|Дарія І]] під час скіфсько-перської війни 514 року до н. е.
Місто Люботин відоме всім як «місто залізничників». Але мало кому відомо, що у грудні [[1905]] року під час революційних подій виникла «Люботинська республіка», коли десять днів влада перебувала в руках революційних залізничників. 10 грудня 1905 року робітники захопили станцію, її комендантом вони призначили слюсаря Павла Глуховцева. Старій адміністрації було запропоновано не втручатися в службові справи і залишатися вдома. В ніч на 13 грудня повстанці за допомогою дружинників Харкова обеззброїли та заарештували начальника станції, жандармів, пристава й урядника. Було взято під контроль усі перевезення через станцію. Маючи підтримку .місцевих залізничників, повстанці захопили в свої руки сусідні станції Рижов і Нову Баварію. Для охорони порядку вони створили озброєну народну міліцію — близько 200 чоловік, а також бойову дружину і загін сестер-жалібниць. 15 грудня повсталі забарикадували станцію, розібрали залізничну колію, повалили паровози і вагони на вихідних стрілках від Харкова і Полтави. З паровозів знімали і ховали важливі частини, створювали оборонні укріплення. Внаслідок цих дій рота солдатів 201-го Лебединського полку, а також інша рота, що прибула з Харкова, виявились безсилими перед повсталими робітниками і змушені були відступити. І це не випадково. Люботинські події в першій половині грудня 1905 року на деякий час викликали серед урядової адміністрації розгубленість і навіть переляк. Але 16 грудня з Харкова до Люботина прибув великий загін козаків і жандармерії. Протягом 17, 18 і 19 грудня робітники і селяни чинили героїчний опір царським військам. Та сили були нерівні. Гарматний вогонь карателів по станції, депо, робітничому селищу примусив повстанців припинити опір. 120 учасників повстання було вбито й поранено.
==== Архітектурні ====
Цікаві архітектурні пам'ятки Люботина. На околиці міста знаходиться палац князя [[Святополк-Мирський Олександр Сергійович|Святополк-Мирського]]. Побудований кілька століть тому він вражає своєю помпезністю.
Вражає своєю красою Миколаївський храм.
==== Місця пов'язані з життям і діяльністю видатних осіб ====
Люботин — батьківщина поета Станіслава Шумицького, історика Євгена Альбовського, письменника [[Мова Василь Семенович|Василя Мови]], графіків М. Г. Глущенка, Є. С. Соловйова.
Народився в Люботині відомий скульптор [[Балавенський Федір Петрович|Федір Петрович Балавенський]] (1865–1943) — автор надмогильного бронзового погруддя [[Кропивницький Марко Лукич|М. Л. Кропивницького]].
У Люботині були: видатний письменник, композитор, педагог [[Хоткевич Гнат Мартинович|Гнат Хоткевич]], поети [[Бажан Микола Платонович|Микола Бажан]], [[Тичина Павло Григорович|Павло Тичина]], [[Сосюра Володимир Миколайович|Володимир Сосюра]], письменник [[Панч Петро Йосипович|Петро Панч]]. В 1891 році в Люботин приїздив [[Максим Горький|О. М. Горький]], також в цьому місті був відомий педагог [[Макаренко Антон Семенович|А. С. Макаренко]].
== Політика ==
|
