Брежнєв Леонід Ілліч: відмінності між версіями

'''Бре́жнєв Леоні́д Іллі́ч ''' ({{ДН2|19|12|1906|6}}, за іншими даними {{СС2|1|січня|1907|19|грудня|1906}}<ref>Большая Российская энциклопедия, М., Большая Российская энциклопедия, 2006, т. 4, с. 185. {{Ref-ru}}</ref>, с. [[Кам'янське]]&nbsp;— {{ДС|10|11|1982}}, [[Москва]])&nbsp;— радянський державний і партійний діяч [[Українці|українського походження]],. Член [[ЦК КП(б)У]] (1949—1952). Член [[ЦК КПРС]] (1952—1982). Перший секретар [[ЦК КПРС]] (1964—1966), [[Генеральний секретар ЦК КПРС]] (1966—1982). Голова Президії Верховної Ради СРСР у 1960—1964 і 1977—1982 роках. Депутат [[Верховна рада УРСР|Верховної Ради УРСР]] 2-го скликання. Депутат [[Верховна рада СРСР|Верховної Ради СРСР]] 3—10-го скликань.

[[Маршал Радянського Союзу]] (7.05.1976). Чотириразовий [[Герой Радянського Союзу]] (18.12.1966, 18.12.1976, 19.12.1978, 18.12.1981). [[Герой Соціалістичної Праці]] (17.06.1961). Лауреат [[Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами»|Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами»]] (1973) і [[Ленінська премія|Ленінської премії]] з літератури (1979).

7 лютого 1939&nbsp;— 428 квітнявересня 1940 року&nbsp;— секретар Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У з пропаганди. 28 вересня 1940&nbsp;— 25 березня 1941 року&nbsp;— 3-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У. 25 березня&nbsp;— червень 1941 року&nbsp;— секретар Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У з оборонної промисловості.

У роки [[Друга світова війна|Другої світової війни]] був військово-політичним працівником у чинній радянській армії. Бере участь у мобілізації населення в [[Червона армія|Червону Армію]], займається евакуацією промисловості, потім на політичних посадах у діючій армії: з червня 1941 по вересень 1942 року&nbsp;— заступник начальника політуправлінняПолітуправління Південного фронту. Будучи бригадним комісаром, при скасуванні інституту військових комісарів у жовтні 1942 року замість очікуваного генеральського звання був атестований [[полковник]]ом. 1943 року отримав звання [[генерал-майор]]а(15.12.1942).

8 жовтня 1942&nbsp;— 1 квітня 1943 року&nbsp;— заступник начальника Політуправління Чорноморської групи військ Закавказького фронту. 1 квітня 1943&nbsp;— 9 травня 1944 року&nbsp;— начальник політвідділу 18-ї десантної армії Північно-Кавказького фронту. У травні 1944&nbsp;— травні 1945 року&nbsp;— заступник начальника Політуправління, 12 травня&nbsp;— 9 липня 1945 року&nbsp;— начальник Політуправління 4-го Українського фронту, [[генерал-майор]] (2.11.1944). Учасник [[Парад Перемоги|Параду Перемоги]] 24 червня 1945 року&nbsp;— комісар зведеного полку [[4-й Український фронт|4-го Українського фронту]].

З 9 липня 1945 року по червень6 вересня 1946 року в розпал «боротьби» з українськими націоналістами працював начальником Політуправління Прикарпатського військового округу та брав участь у придушенні руху за незалежність України&nbsp;— [[Організація українських націоналістів|ОУН]], [[Українська повстанська армія|УПА]]. Проживав у самому центрі міста&nbsp;— [[Жорж (готель)|готелі «Жорж»]]. З поміж друзів майбутнього генсека був тодішній перший секретар ОК партії [[Грушецький Іван Самійлович|Іван Грушецький]], а також директор Львівської філармонії<ref>[http://karpatnews.in.ua/news/87214-kak-budushchyi-rulevoi-strany-sovetov-s-oun-na-lvovshchyne-borolsia.htm#sthash.4SttACGi.dpuf Как будущий «рулевой» Страны Советов с ОУН на Львовщине боролся] {{ref-ru}}</ref>.