Польсько-радянська війна: відмінності між версіями

 

== Переддень ==

Згідно з умовами [[Варшавський договір 1920|Варшавського договору 1920]] року уряд [[Пілсудський Юзеф|Юзефа Пілсудського]] відмовився від претензій поширюватися до кордонів [[Річ Посполита|Речі Посполитої 1772 р.]] (тобто до [[Перший поділ Речі Посполитої|першого поділу]] [[Річ Посполита|Речі Посполитої]]) і визнав територію [[Надніпрянська Українська Народня Республіка|Надніпрянської України]], що була окупована [[Червона армія|більшовицькими військами]], за [[УНР]]. Військова конвенція 24. 4. 1920 між УНР і Польщею проголошувала армії обох держав союзниками у боротьбі за визволення України і проти подальшої більшовицької експансії на захід.

 

== Наступ польсько-українських союзників ==

 

Наступ польсько-українських військ підтримали дві бригади [[Червона Українська Галицька Армія|Червоної Української Галицької Арміі]], які [[23 квітня]] перейшли на сторону [[Армія УНР|Армії Української Народної Республіки]] під командуванням генерала [[Михайло Омелянович-Павленко|Михайла Омеляновича-Павленка]] (польське командування їх невдовзі інтернувало). [[27 квітня]] до [[Могилів-Подільський|Могилева-Подільського]] вступили частини 2-ї стрілецької дивізії [[полковник]]а [[Удовиченко Олександр Іванович|О. Удовиченка]]. Того ж дня до [[Бар]]у, Могилівського повіту, [[Подільська губернія|Подільської губернії]], вступило польське військо, яке обеззброїло [[Третя Бережанська бригада УГА|третю бригаду ЧУГА]]. В [[Михнівка (Теофіпольський район)|Михнівці]] польські війська оточили першу бригаду ЧУСС. З оточення у напрямку Києва прорвалися 2 тис. стрільців і старшин. Кінна бригада ЧУГА отамана [[Едмунд Шепарович|Е. Шепаровича]] (до 600 шабель) з'єдналася з армією УНР, що перебувала у [[Перший зимовий похід|Зимовому поході]]. За іншими джерелами, галицька бригада отамана Е. Шепаровича з'єдналася з армією УНР 25 квітня — 3-ій Галицький кінний полк ЧУГА Шепаровича 6 квітня повстав проти більшовиків, зайняв [[Тираспіль]], звідки вирушив у повстанчий рейд.

 

[[28 квітня]] поляки зайняли лінію [[Чорнобиль]] — [[Козятин]] — [[Вінниця]] — румунський кордон. А потім протягом доби пройшли 90 км і зупинились біля Києва, не зустрівши ніякого супротиву. Цього ж дня польські війська вступили до Козятина, Радомишля і Жмеринки. В містечку [[Ольгопіль (Чечельницький район)|Ольгополь]], Ольгопольського повіту, Подільської губернії, відбулася зустріч прем'єр-міністра УНР [[Мазепа Ісаак Прохорович|І. Мазепи]] з армією УНР, що перебувала у Зимовому поході. Постала нарада командуючих дивізіями (отаман [[Тютюнник Юрій Йосипович|Ю. Тютюнник]] від Київської дивізії, отаман [[Гулий-Гуленко Андрій Олексійович|А. Гулий-Гуленко]] від Запорізької дивізії, отаман [[Загродський Олександр Олександрович|О. Загродський]] від Волинської дивізії, начальник штабу полковник [[Долуд Андрій|А. Долуд]]). Оскільки присутнім на нараді ще не було відомо про підписання Варшавського договору і спільний польсько-український наступ на схід, перед армією стояла задача пробитися через більшовицький фронт, який проходив по лінії [[Ямпіль (місто)|Ямпіль]] — [[Жмеринка]] — [[Вінниця]], для з'єднання з новосформованою армією УНР, щоб утворити регулярний антибільшовицький фронт. [[1 травня]] польське військо всупило до Фастова. Того ж дня дійшло до зіткнення між «непримиренними друзями» — Галицьке угрупування першої бригади, що просувалося у напрямку Києва, повторно оточили і взяли в полон легіонери польського генерала [[Ромер Ян|Я. Ромера]]. Полонених розміщено у Кримських касарнях Вінниці. Цього ж дня [[Петлюра Симон Васильович|Петлюра]] прибув до [[Проскурів|Проскурова]].

 

[[2 травня]]. Могилів-Подільський, Подільської губернії. Вступ до міста 2-ї стрілецької дивізії Дієвої армії УНР. Кадри 4-ї стрілецької бригади розташувались в Озаринцях, 5-ї стрілецької бригади в Яришеві. Збірний загін на чолі з полковником [[Шандрук Павло Феофанович|П. Шандруком]] тримав лінію фронту Яруга (на Дністрі) — Мервинці — Бабчинці — Моївка, Ямпільського повіту, Подільської губернії. Бердичів, Бердичівського повіту, Київської губернії. Вступ до міста 6-ї стрілецької дивізії Дієвої армії УНР. На честь цієї події в місті відбувся парад і церковний молебен. 3 травня відбувся бій полку Чорних Запорожців армії УНР з частинами Червоної армії за м. Тульчин, Брацлавського повіту, Подільської губернії. Вступ Київської дивізії армії УНР до Вапнярки, Волинської дивізії до Крижополя та польських військ до Білої Церкви та Рокитного під Києвом.

 

10 травня польські війська вступили до Ржищева. Запорізька дивізія Дієвої армії УНР розташувалась в с. Вербка і с. Ольшанки, Летичівського повіту, Подольської губернії.

11 травня командуючий польською армією та в.о. коменданта Києва генерал Е. Ридз-Смігли оголошує про запровадження воєнного стану, сучасно повідомлялося, що на території колишньої Київської губернії&nbsp;— на північ від річки Росі (Житомирського повіту, колишньої Волинської губернії) військові та приватні особи за карні проступки&nbsp;— як то дезертирство, повстання, мародерство, шпигунство, грабунки, псування залізниць, телефонів, телеграфів- каратимуться військово-польовим судом через розстріл або повішення. Того ж дня повідомлялося, що колія Київ&nbsp;— Фастів&nbsp;— Попельня&nbsp;— Козятин&nbsp;— Винниця&nbsp;— Жмеринка знаходилась в руках польської армії; дільниця від Жмеринки до Вапнярки&nbsp;— в руках частин армії УНР; увечері більшовицький аероплан скинув 2 бомби на військовий склад в Дарниці та на ланцюговий міст, під ніч збройна боротьба на лівому березі Дніпра завершилася відступом частин Червоної армії з-під Броварів.<ref>[http://www.history.org.ua/?hrono (11 травня)]</ref>

 

 

== Контрнаступ більшовиків ==

При розгляді питання про наступ Червоної армії на Варшаву у ЦК РКП(б) були сумніви щодо його доцільності, причому голова Раднаркому [[Ленін|В. Ульянов]] був рішуче за те, щоб «іти». Переважила позиція форсованого походу на Польщу після урочистого запевнення [[Троцький|Л. Троцького]], що до 16 серпня він захопить не тільки Варшаву, але й [[Вільне місто Данциг]], щоб перетнути шляхи постачання армії Пілсудського військовим спорядженням від країн Антанти<ref>Сироткин Владлен. От «военного коммунизма» к непу. Международная обстановка.— В кн.: Архивы раскрывают тайны…: Междунар. вопросы: события и люди / Сост. Н.&nbsp;В.&nbsp;Попов.— М: Политиздат, 1991.— С. 57.</ref>.

 

5 червня кінна армія С. Будьонного прорвала фронт у районі Канів&nbsp;— Біла Церква.

 

 

В другій половині червня були взяті Вінниця, Жмеринка, Коростень, Новоград-Волинський. Наступ більшовиків продовжився і в липні : 4 липня взяте Рівне, а наступного дня містечко Бар на Вінниччині.

 

14 липня частини Дієвої армії УНР переправилась на західний берег [[Збруч]]а, Червона армія вступила до [[Луцьк]]а та [[Сарни|Сарн]].

 

[[15 липня]] союзники-поляки вирішили скористатися червоним наступом і позбутися української присутності в Станіславові. Відбулося термінове засідання РНМ УНР, на якому ухвалено висловити протест уряду Польської республіки проти вимоги представників місцевої польської влади до уряду УНР негайно залишити [[Івано-Франківськ|Станіславів]]. Вночі польська військова влада за розпорядженням начальника штабу Довудства львівського Генерального округу полковника Тулле здійснила арешт міністрів УНР з метою їх насильницької евакуації вглиб Польщі. О 9 годині ранку ешелон з заарештованими українськими урядовцями під посиленим [[Конвой (військова справа)|конвоєм]] польських солдат було відправлено до Тарнова.