Рожнятів: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→«Радянський час»: стиль |
мНемає опису редагування |
||
Рядок 41:
== Географія ==
Рожнятівський район — найбільший серед 14 районів Івано-Франківської області. Він межує з Богородчанським, Калуським та Долинським районами. На півдні простягається межа району з Закарпаттям. На території району знаходяться 3 селища міського типу (в тому числі і районний центр), а також 49 сіл. 70% території району вкрито лісами. Територія Рожнятівського району охоплює кілька високих пасем Горган. Одним з таких є хребет Матагів. На ньому знаходяться одні з найвищих вершин Горган — Висока (1806), Ігровець (1808), Середня(1638). Південніше розміщена гора Сивуля (1836 м) — найвища гора Горган. Паралельно до Матагова проходить ще один хребет, який включає в себе вершини Грофа (1742 м), Паренки (1737 м), Попадя (1740 м).
== Походження назви ==
Рядок 57:
За одними даними в XIII ст., а за іншими в XV ст. в Рожнятові було збудовано укріплений замок. Знаходився він на високому місці і був оточений глибоким ровом з водою, мав бійниці та два підземні ходи. В приміщені колишнього замку тепер райвідділ міліції. В книзі «Рожнятів. Сторінки історії» 2005 року читаємо: «У середині XVIII ст. граф [[Скарбеки|Скарбек]] на рожнятівській височині відбудував новий невеликий замок, який зберігається до теперішнього часу…». Хоча нинішня споруда мало нагадує замок — нема ні відповідних оборонних укріплень, ні інших неодмінних атрибутів замкової архітектури.
Точних відомостей, коли збудовано замок у Рожнятові, нема. Одні датують XIII століттям, інші - XV. Та дослідники краю, народні перекази і легенди засвідчують, що замок був добре укріплений. Р. Федоренко у своїх дослідженнях зазначає: «У Рожнятові було збудовано укріплений замок. Стояв він на високому місці і був оточений глибоким ровом з водою, мав бійниці та два підземні ходи. Один з цих ходів вів до урочища „Батин“, а другий — до костелу…» Костел не міг бути місцем тривалого сховку під час набігів ворогів, тож підземний хід скорше давав змогу переховатися в замку у скрутну годину, міг використовуватися і для господарських потреб його власниками. Інший підземний хід — в урочище «Батин» — проклали, очевидно, виключно з метою переховування під час військової загрози. До таких висновків спонукають археологічні дослідження поляка І.
=== Під владою Польщі ===
Рядок 66:
В 15-16 ст. селище збільшується. У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква), млин і 5 ланів (близько 125 га) оброблюваної землі<ref>Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 170 – Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. - 252 s.</ref>. В цей період на Рожнятів, як і на інші міста і села України, здійснювали набіги татари. Відомо чимало переказів про штурм замку та спалення околиць.
В середині 17 ст. почалася визвольна війна українського народу проти панування поляків. Не обминула ця подія і наш край. Велике повстання під проводом отця Грабовського пройшло на Калущині і перекинулось на Рожнятів з околицями. Було спалено панський маєток у Сваричеві, захоплено замок у Рожнятові, а шляхту вибито. Восени 1648 року, коли селянсько-козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким вступило на територію Галичини, багато жителів Рожнятова влилося в загони Семена Височана. Важливим етапом цієї боротьби було оволодіння Рожнятівським замком<ref>Жерела до істориї України-Руси, т. ІV, стор. 176–177 — Львів, НТШ, 1898. — 412 с.</ref>. Рожнятівські повстанці разом з мешканцями навколишніх сіл та міщанами з Калуша, озброєні гарматами, рушницями, гаківницями, почали його штурм. Перелякані шляхтичі не встояли перед натиском повсталих, покинули замок з усім скарбом і підземним ходом вийшли до лісу Батин. Але повстанці наздогнали їх біля Велдіжа (нині с. [[Шевченкове]]) і знищили. У 1649 році між Креховичами і Раковом відбулася битва, в якій було взято в полон багато татар. За допомогу в цій війні владика Й.
Антифеодальна боротьба не припинялася і пізніше, змінювалися тільки її форми. Селяни нищили панське майно, часом вбивали шляхтичів. 1668 року галицький суд розглядав справу про вбивство шляхтича кріпаком з Рожнятова. На суді селянин зізнався, що він пана «вдарив по голові і з цього світу його згладив». Однією з форм протесту була втеча кріпаків. Щоб перешкодити цьому, поміщики домовлялися між собою про видачу втікачів. У 1694 році магнат Потоцький уклав спеціальний письмовий договір про це з власником Рожнятівського маєтку графом Скарбеком. Втікачі часто поповнювали загони опришків, які підтримували найтісніші зв'язки з селянами. Побратими в селах служили їм провідниками, надавали притулок, забезпечували харчами, переховували зброю, своєчасно повідомляли про небезпеку. Опришки мстили їх поневолювачам, роздавали селянам частину захопленого панського майна. Іван Баб'як із загону відважного ватажка Нестора подарував убогій жінці з Рожнятова 6 волів, яких він забрав у пана.
Рядок 75:
=== «За Австрії» ===
З 1772 року Галичина, за наслідками першого поділу Речі Посполитої, відійшла до Австрії. Австрійська влада ліквідувала права феодалів на міста — 14 листопада 1785 року Рожнятів офіційно отримав статус міста згідно з [[Маґдебурзьке право|маґдебурзьким правом]]. У місті тоді було тільки 188 будинків і 1008 жителів. Цікаво прослідкувати в історичному контексті зміну чисельності населення від тих 1008 до 4000 жителів тепер. Врахування цього факту при вирішенні надання Рожнятову статусу міста а даному етапі має принципове значення. Скасування панщини у 1848 році пожвавило економічне життя міста, в якому на кінець XIX ст. вже було майже три тис. населення. Р.
Любомир Михайлів, автор історико-краєзнавчої книжки «Рожнятів і околиці» — наводить факт, що 15 вересня 1840 року «австрійський цісар Фердинанд I надав містечку Рожнятову привілей на сім щорічних ярмаркових днів». Це при тім, що [[Калуш]] і [[Долина]] мали по шість ярмаркових днів, а [[Снятин]] і [[Болехів]] — по п'ять. Забудова рожнятівської височин була простою й органічною, творила єдиний просторово — архітектурний ансамбль. У замку-палаці Скарбка розміщувалися повітовий суд, поліція, з 1906 року з'явилося нове приміщення школи, поруч — старий парафіяльний костел. Від замку до костелу вела доглянута липова алея, чи, яку охрестили «липова вулиця». Навколо були численні єврейські крамнички. Біля підніжжя гори — обгороджений і доглянутий відпочинковий став. Став був глибокий, в пам'яті старожилів зафіксувався випадок трагічної смерті місцевого вчителя й учнів. Світлини 30-х років фотомайстра [[Коваль Ярослав Ількович|Ярослава Коваля]] дають можливість переконатися, що замок Скарбка на той час уже не виконував якихось захисних функцій для Рожнятова. Він був радше адміністративним панським палацом, над яким височіла шпильчаста вежа, яка завершувалася невеличким флюгером. Нижча вежа з оглядовим майданчиком вже не мала бійниць — високі зверху заокруглені вікна і зубчаті стіни фортечної конфігурації. Діяв і костел, збудований ще 1703 року і відтак зруйнований за часі СРСР. Під костелом були підвальні просторі приміщення. Десь там був і підземний хід до замку, а далі — в урочище «Батин».
Рядок 103:
На початку 1939 року в Рожнятові проживало 3726 чоловік. Близько 32% мешканців було зайнято в сільському господарстві, понад 42% — в торгівлі, 19% становили робітники, понад 6% — урядовці. Урядовцями були виключно поляки. Українців не допускали не тільки до роботи в урядових установах, навіть вчителями їм було важко влаштуватися. За історичними джерелами, напередодні 1939 року в Рожнятові нараховувалося до 200(!) приватних крамничок.
З 1928 року в Рожнятові діяла організація «Сельроб», вона згуртовувала робітників і селян усіх національностей. Одним з керівників цієї організації був В.
У 1939 році в місті проживало 3950 мешканців (1500 українців, 250 поляків, 550 [[Калакути|латинників]], 1650 євреїв)<ref>''Володимир Кубійович.'' Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 22 — Вісбаден, 1983. — 205 с.</ref>.
=== Друга світова війна ===
У день вступу частин Червоної Армії до Рожнятова створено тимчасове управління, до складу його ввійшли все ті ж самі І.
Наприкінці 1939 року в Рожнятові вже діяли семирічна школа, поліклініка. Відкрився клуб, де демонструвалися кінофільми, здебільшого агітаційні й історико-революційні. Були створені гуртки художньої самодіяльності. 17 січня 1940 року Рожнятів став районним центром, незабаром отримав статус селища міського типу. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення організувалися гуртки і школа, де навчалися сотні осіб. Через кілька місяців у селищі діяло вже 5 партійних організацій, колектив агітаторів і лекторів налічував близько 70 осіб. Вони «роз'яснювали» політику Радянського уряду, намагалися «виховувати» місцеве населення в дусі відданості комуністичним ідеалам, боролися проти українського визвольного руху і націоналізму. На початку 1940 року створено ліспромгосп, де працювало 860 робітників. Для лісорубів було збудовано 3 барачні гуртожитки.
22 червня 1941 року в селищі відбувся масовий мітинг, на ньому виступив голова виконкому селищної Ради М.
«А як прийшов ляндвірд грубий, То за жорна вибив зуби».
Рядок 123:
Величезний ресурс деревини став об’єктом негайної розробки. Швидкими темпами відбудовувався ліспромгосп. Уже у вересні на лісорозробках працювало 326 робітників. Протягом одного року збудовано 18 мостів для вузькоколійки, що дало можливість виконувати планові завдання. Звідусіль до ліспромгоспу надходили потрібне устаткування, матеріали. Чимало заготовленої деревини йшло для потреб гірників Донбасу. Для відбудови народного господарства випускав продукцію райпромкомбінат — черепицю, цеглу, пиломатеріали, дранку, ґонту, а також меблі. З 1944 року діяв у селищі пункт первинної переробки молока, який поступово перетворено на сироварний завод. 1945 року в Рожнятові відкрито районну лікарню на 175 ліжок з хірургічним, терапевтичним, дитячим, інфекційним, туберкульозним та пологовим відділеннями.
Сільське господарство в той момент базувалося здебільшого на одноосібних господарствах і розвивалося дуже повільно. Рожнятівські комуністи за вказівкою начальства силою домоглися створення колективного господарства. У 1948 році організовано колгосп «Нове життя». Спочатку включили 9 господарств, але вже 1949 року в колгосп були насильно приєднані 115 господарств — всі рожнятівські селяни. Колгоспу передано 200 га орної землі, 100 га сінокосу, 200 га пасовищ. Одними з перших організаторів колгоспу були М.
«А як прийшли «Да, да», То настала зовсім біда».
|