Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
{{ряд2|{{Орден Переможного лютого}}}}
}}
 
[[Файл:Индира Ганди и Секретарь ЦК КПУ В.В.Щербицкий в Киеве в 1982 году.jpg|thumb|302px|Секретар ЦК [[Комуністична партія України|КПУ]] В. В. Щербицький зустрічає [[Індіра Ганді|Індіру Ганді]] у Києві, 1982. Фото [[Бормотов Олександр Тимофійович|О. Т. Бормотова]]]]
 
'''Володи́мир Васи́льович Щерби́цький''' ([[17 лютого]] [[1918]], [[Верхньодніпровськ]] , [[Катеринославська губернія]], [[УНР]] (нині [[Дніпропетровська область]], [[Україна]]) — [[16 лютого]] [[1990]], [[Київ]], [[Українська РСР]], [[СРСР]]) — український радянський партійний і [[державний діяч]], поборник [[Русифікація України|русифікаціїзросійщення]], активно [[Дисидентський рух у СРСР#Культурне життя періоду «застою»|боровся з дисидентами]].
 
== Життєпис ==
Народився [[17 лютого]] 1918 року в селянській родині.
 
У 1934 — -1935 р.  — інструктор, пропагандист Верхньодніпровського районного комітету [[ЛКСМУ]] Дніпропетровської області.
 
Навчався на механічному факультеті [[Український державний хіміко-технологічний університет|Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту]], після закінчення якого ([[1941]]) працював інженером-механіком, заступником головного механіка Верхньодніпровського дослідного заводу.
 
Член [[ВКП(б)]] з 1941 року.
 
У 1941-1942 — навчання у Військовій академії хімічного захисту.
 
У липні 1941 — 1942 р. —-1946 навчання у Військовій академії хімічного захисту. У 1942 — 1946 р. — служба в Червоній армії: начальник хімічної служби, бригади, помічник начальника хімічного відділу Закавказького фронту, а потім Закавказького військового округу.
 
У 1946 — -1948 р.  — завідувач бюро планово-попереджувального ремонту Дніпродзержинського коксохімічного заводу Дніпропетровської області, секретар партійного бюро Дніпродзержинського коксохімічного заводу імені Орджонікідзе.
 
З [[1948]] — на партійній роботі. У січні — серпні 1948 — завідувач організаційно-інструкторським відділом Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У Дніпропетровської області.
 
У серпні 1948 — грудні 1951 — 2-й секретар Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У Дніпропетровської області.
У липні 1941 — 1942 р. — навчання у Військовій академії хімічного захисту. У 1942 — 1946 р. — служба в Червоній армії: начальник хімічної служби, бригади, помічник начальника хімічного відділу Закавказького фронту, а потім Закавказького військового округу.
 
У грудні 1951 — серпні 1952 р.  — партійний організатор ЦК ВКП(б) Дніпровського металургійного заводу імені Дзержинського міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області. У серпні 1952 — лютому 1954 р. — 1-й секретар Дніпродзержинського міського комітету КПУ Дніпропетровської області.
У 1946 — 1948 р. — завідувач бюро планово-попереджувального ремонту Дніпродзержинського коксохімічного заводу Дніпропетровської області, секретар партійного бюро Дніпродзержинського коксохімічного заводу імені Орджонікідзе.
 
Від [[1948]] року на партійній роботі. У січні — серпні 1948 р.1952 — завідувачлютому організаційно-інструкторським1954 відділом Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У Дніпропетровської області. У серпні 1948 грудні 1951 р. — 21-й секретар Дніпродзержинського міського комітету КП(б)УКПУ Дніпропетровської області.
 
У лютому 1954 — грудні 1955 р.  — 2-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ. У грудні 1955 — грудні 1957 р.  — 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ.
У грудні 1951 — серпні 1952 р. — партійний організатор ЦК ВКП(б) Дніпровського металургійного заводу імені Дзержинського міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області. У серпні 1952 — лютому 1954 р. — 1-й секретар Дніпродзержинського міського комітету КПУ Дніпропетровської області.
 
У грудні 1957 — травні 1961 р.  — секретар [[Центральний комітет Комуністичної партії України|ЦК КПУ]].
У лютому 1954 — грудні 1955 р. — 2-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ. У грудні 1955 — грудні 1957 р. — 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ.
 
28 лютого 1961 — 28 червня 1963 р.  — голова Ради Міністрів Української РСР.
У грудні 1957 — травні 1961 р. — секретар [[Центральний комітет Комуністичної партії України|ЦК КПУ]].
 
У липні 1963 — грудні 1964 — 1-й секретар Дніпропетровського промислового обласного комітету КПУ.
28 лютого 1961 — 28 червня 1963 р. — голова Ради Міністрів Української РСР.
 
У липні 1963 — грудні 1964 р. — 1-й секретар Дніпропетровського промислового обласного комітету КПУ. У грудні 1964 — жовтні 1965 р.  — 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КПУ.
 
15 жовтня 1965 — 8 червня 1972 р.  — голова Ради Міністрів Української РСР.
 
25 травня 1972 — 28 вересня 1989 р.  — 1-й секретар [[ЦК КПУ]].
 
З вересня 1989 — на пенсії.
 
Член Ревізійної Комісії [[КПУ]] у 1952 — -1954 р. Кандидат в члени [[ЦК КПУ]] у 1954 — -1956 р. Член [[ЦК КПУ]] у 1956 — -1990 р. Член Президії (Політбюро) [[ЦК КПУ]] у грудні 1957 — вересні 1989 р.
 
Член Центральної Ревізійної Комісії [[КПРС]] у 1956 — 1961 р. Член [[Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу|ЦК КПРС]] у 1961 — 1990 р. Кандидат у члени Президії (Політбюро) [[ЦК КПРС]] у жовтні 1961 — грудні 1963 р і у грудні 1965  — квітні 1971 р. Член Політбюро [[ЦК КПРС]] у квітні 1971 — вересні 1989 р.
 
Депутат [[Верховна рада УРСР|Верховної Ради УРСР]] 4-11-го скликань. Депутат [[Верховна рада СРСР|Верховної Ради СРСР]] 5-11-го скликань. З травня [[1972]] року член Президії обидвох Верховних Рад. Народний депутат СРСР у 1989 — 1990 р.
 
[[Файл:Памятник Щербицкому.jpg|міні|Пам'ятник у [[Верхньодніпровськ]]у]]
 
З ім'ям Щербицького пов'язане посилення [[русифікація|русифікаціїзросійщення]] України (під приводом здійснення процесу «злиття націй»), суворе переслідування діячів українського [[дисидентський рух|дисидентства]], яке призвело фактично до його розгрому; зокрема з його ініціативи партійні з'їзди в Україні та вся діяльність партійного й державного апарату велася [[російська мова|російською мовою]]. На роботі Щербицький спілкувався виключно російською.<ref>спогади Леоніда Кравчука → ''Якубець О.''&nbsp;В.&nbsp;Щербицький та ідеологія: до питання щодо причин «маланчуківщини»…&nbsp;— С. 109.</ref>
 
Повністю підтримував політичний курс генерального секретаря ЦК КПРС Л.Леоніда БрежнєваБрєжнєва, не чинив опору обмеженню прав УРСР. Після приходу до влади М.Михайла Горбачова [[1 березня]] [[1985]]&nbsp;р. не підтримав «перебудову». Щербицький дозволив будівництво на території республіки низки АЕС, в тому числі й Чорнобильської, у перші дні аварії на [[ЧАЕС]] намагався приховати трагедію. У період Щербицького [[20 квітня]] [[1978]]&nbsp;р. було прийнято нову [[Конституція УРСР|Конституцію УРСР]].
 
Правління Щербицького припало переважно на період [[Розвинений соціалізм|розвиненого соціалізму]], в цей час радянська економіка, переважно завдяки налагодженню постачання сировинних енергоносіїв до Західної Європи, функціонувала більш-менш стабільно, тому рівень життя жителів СРСР виріс, у порівнянні з попередніми періодами.
 
Була здійснена докорінна технічна модернізація легкої та харчової промисловості{{джерело}}. Велося інтенсивне містобудування, майже в кожному населеному пункті УРСР будувалися багатоповерхові житлові будинки за [[Типове проектування|типовими проектами]], великі міста забудовувалися цілими [[мікрорайон]]ами та житловими масивами таких будівель. Зазвичай такі житла були позбавлені будь-яких естетичних якостей, низьким був і технічний рівень будівництва. Натомість продовжувалося інтенсивне будівництво монументів та споруд в стилі [[соцреалізм]]у, що мали пропагандистське значення для диктатури [[КПРС|компартії]]. За наказом Щербицького у Києві було збудовано меморіальний комплекс «[[Національний музей історії України у Другій світовій війні|Український музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945&nbsp;рр.]]» (відкритий [[9 травня]] [[1981]]&nbsp;р.), [[Український дім|музей В. Леніна]], хоча [[Ленін]] ніколи не був у Києві, [[Монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції (Київ)|монумент ЖовтневоїВеликій площіЖовтневій соціалістичній революції]] на честь [[Жовтневий переворот|Жовтневого перевороту]], здійснено реконструкцію [[Хрещатик]]а. Щербицький підтримувавПідтримував розвиток спорту, особливо [[Динамо (Київ)|ФК «Динамо»]]. Депутат [[Верховна Рада УРСР|Верховної Ради]] від Верхньодніпровського виборчого округу.
 
[[28 вересня]] [[1989]] Щербицький пішов у відставку з посади першого секретаря Компартії України внаслідок звільнення пленумом [[ЦК КПУ]] у зв'язку з похилим віком. Наступником став [[Івашко Володимир Антонович|Володимир Івашко]].
 
Помер у [[1990]] році у [[Клінічна лікарня "Феофанія"|Клінічній лікарні «Феофанія»]], офіційно від [[запалення легенів]], за твердженнями деяких істориків (Гаманюк М.I.) ймовірно покінчив життя самогубством.<ref>[http://histpol.pl.ua/pages/content.php?page=3490 І.&nbsp;З.&nbsp;Підкова, Р.&nbsp;М.&nbsp;Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т.]</ref> Похований на [[Байкове кладовище|Байковому кладовищі.]]
 
== Родина ==
Дружина&nbsp;— [[Щербицька Аріадна Гаврилівна]] (дівоче прізвище&nbsp;— Жеромська) (1923&nbsp;— 11 листопада 2015).
 
Їхній шлюб зареєстровано 13 листопада 1945 року о 13 годині у [[Тбілісі]], де в той час 27-річний капітан Щербицький служив у танковій бригаді Закавказького військового округу.
 
Діти: дочка Ольга (померла у 2014 році), син Валерій (помер у 1991 році). Ольга та Валерій померли після тривалої хвороби у [[Клінічна лікарня "Феофанія"|клінічній лікарні «Феофанія»]].
 
== Відзнаки та нагороди ==
34 578

редагувань