Адам Міцкевич: відмінності між версіями

У жовтні 1823 року за організацію та участь у підпільних товариствах його заарештували і після тривалого слідства восени 1824 року засудили до різного ступеня покарань. Спочатку його вислали у віддалені губернії Польщі. Організацію, до якої належав Міцкевич, викрили царські шпигуни та їхні польські посіпаки — «[[Товариство філоматів|Філоматів]]» і близьких до них «філаретів». Зрештою Міцкевича не вислали до Сибіру, не спровадили до війська — йому надалі наказали вирушити до Петербурга. Згодом у листопаді 1824 року він прибув до [[Петербург]]а, звідки потрапив у Одесу, де працював вчителем у [[Рішельєвський ліцей|Рішельєвському ліцеї]]. В Україні він перебував понад дев'ять місяців, постійно цікавлячись суспільним і культурним життям, фольклором та історією. Тут він написав більшість своїх сонетів, в тому числі «Кримських», балади «Воєвода» і «Дозор».

 

 

Відбулось знайомство Міцкевича з видатним російським поетом Олександром Пушкіним. Після переїзду Міцкевича у квітні 1828 році до Петербурга вони з Пушкіним стали найкращими друзями, ходили на літературні вечори, ділилися враженнями про прочитані твори. Міцкевич переклав вірші Пушкіна польською мовою. У журналах і [[альманах]]ах протягом 1826—1830 років друкувалися твори Міцкевича: балади, «Сонети», «Фарис», «Конрад Валленрод», «Дзяди». Епіграфом до циклу «Кримських сонетів» стали слова Ґете: «Хто хоче зрозуміти поета, повинен поїхати в його країну».