Акт відновлення Української Держави: відмінності між версіями

'''Акт відновлення Української Держави'''&nbsp;— проголошення [[30 червня]] [[1941]] року [[Українські Національні Збори (30 червня 1941)|Українськими Національними Зборами]], з ініціативи [[Організація українських націоналістів|Організації українських націоналістів]] під проводом [[Бандера Степан Андрійович|Степана Бандери]], ''декларації про відновлення Української держави'',— подія великого значення в історії [[Українці|українського народу]] й в історії українського націоналістичного руху новітнього часу<ref>Мірчук П. Акт відновлення Української Державности 30 червня 1941 року (його генеза та політичне й історичне значення). Друге видання.&nbsp;— Мюнхен, 1953.&nbsp;— С. 3.</ref>.

{{text|Проголошення відновлення української державності Актом 30 червня 1941 р. мало історичне значення. По-перше, це змусило нацистів ще на початку окупації частково виявити свої справжні колонізаційні плани щодо окупованих земель на Сході, що розвіяло у значної частини українських політиків ілюзії про визвольну місію гітлерівських армій. По-друге, проголошення, а потім відважне відстоювання незалежницької декларації дало ОУН(Б) морально-політичну перевагу для того, аби очолити національний рух опору. Актом 30 червня ще на початку війни було задекларовано бажання активної частини українського народу перетворити свою Батьківщину на суб’єкт міжнародної політики, а не лише на «мовчазне» поле бою чужих армій <ref>Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичні нариси / НАН України; Інститут історії України / С.В. Кульчицький (відп.ред.).&nbsp;— К.: Наук. думка, 2005.&nbsp;— С. 86.</ref>.

}}

 

=== Свідками та сучасниками ===

 

=== Дослідниками історії ===

 

Бандерівці передбачали, що їм будуть робити закиди в нелегітимності Акту відновлення державної незалежності. Намагаючись забезпечити максимальну легітимність діям похідної групи Ярослава Стецька, на яку покладалося завдання проголосити відновлення самостійності у Львові, керівництво ОУН(Б) домоглося створення Українського національного комітету в Кракові. Останній об'єднав представників більшості емігрантських організацій і своєю декларацією від 14 червня 1941&nbsp;р. фактично «благословив» людей із групи Я.&nbsp;Стецька на проголошення Акту.<ref>Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичні нариси / НАН України; Інститут історії України / С.&nbsp;В.&nbsp;Кульчицький (відп.ред.).— К.: Наук. думка, 2005.— С. 84.</ref>

== Примітки ==

{{reflist|2}}