Розкол Християнської церкви 1054: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м шаблон |
Linaxik (обговорення | внесок) →Сприйняття розколу на Русі: Виправлено помилку Мітки: перше редагування Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
||
Рядок 28:
У наступні роки Руська Церква не займала однозначної позиції в підтримку якої-небудь зі сторін конфлікту, хоча й зберігала східний обряд<ref>Muller L. Des Metropoliten Ilarion Lobrede auf Vladimir den Heiligen und Glaubensbekenntnis. Wiesbaden, 1962 (нім.)</ref>. Якщо ієрархи грецького походження були схильні до антилатинської полеміки, то властиво руські священики і правителі не тільки не брали участі в ній, але й не розуміли сутності виставлених греками до Рима претензій догматичного й обрядового характеру<ref>Висковатый К. К вопросу об авторе и времени написания «Слова к Изяславу о латинах» // Slavia. Praha, 1939. Т. 16, сс. 535—567</ref><ref>Подскальски Г. Богословская литература Киевской Руси, 988—1237 гг. т. 1. Спб., 1996, сс. 294—296</ref>. Таким чином, Русь підтримувала спілкування і з Римом, і з Константинополем, приймаючи ті або інші рішення залежно від політичної необхідності.
Через двадцять років після «поділу Церков» мав місце знаменний випадок звернення великого князя Київського ([[Ізяслав I Ярославич|Ізяслава Ярославича]]) до авторитету папи [[Григорій VII (папа римський)|Григорія VII]]. У своїй боротьбі з молодшими братами за київський престол Ізяслав, законний князь, змушений був утекти за кордон (в [[Польща|Польщу]] й потім у [[Німеччина|Німеччину]]), звідки й апелював до захисту своїх прав до обох глав середньовічної «християнської республіки» — до імператора ([[Генріх IV (імператор)|Генріха IV]]) і до папи. Князівське посольство до Рима очолив його син [[Ярополк Ізяславич|Ярополк]], що мав доручення «віддати всю руську землю під заступництво св. Петра». Папа справді втрутився в ситуацію на Русі. Врешті-решт Ізяслав повернувся до Києва ([[1077]]). Руська (Українська) православна церква канонізувала князя
Близько [[1089]] у Київ до митрополита [[Іоан ІІ (митрополит київський)|Іоанна ІІ]] прибуло посольство [[антипапа|антипапи]] Гіберта ([[Климент ІІІ|Климента ІІІ]]), який, очевидно, бажав зміцнити свої позиції за рахунок визнання на Русі. Іоанн, будучи за походженням греком, відповів посланням, хоча й складеним шанобливо, але все-таки спрямованим проти «омани» латинян (це перше за часом неапокрифічне писання «проти латинян», складене на Русі, хоча й не руським автором). Однак, наступний [[Митрополит Єфрем|митрополит, Єфрем]] (русин за походженням) сам послав у Рим довірену особу, ймовірно, з метою особисто впевнитися на місці в стані речей. [[1091]] року цей посланець повернувся у Київ і «принесе багато мощів святих». Потім, згідно з руськими літописами, посли від папи приходили [[1169]] року.
| |||