Українська Радянська Соціалістична Республіка: відмінності між версіями

Знищена війною матеріально і вичерпана у людських ресурсах, Україна боролася з труднощами відбудови і відновлення. Згідно з радянською статистикою воєнні збитки України становили 285 млрд карб. (у довоєнній валюті). Уряд УРСР одержав лише незначну частину з відшкодувань від держав Осі, недостатню для потреб знищеної економіки. Україні самій доводилося відбудовувати своє народне господарство, без зовнішньої допомоги (Радянський союз відкинув план Маршала), до того ж необхідно було давати свої незначні засоби і робочу силу на відбудову тепер збільшеної радянської імперії. Ряд евакуйованих у глибину СРСР підприємств не повернено в Україну. 1946 Україна зазнала чергового голоду. Поряд з тим почався наступ на деякі концесії, надані укр. культурі під час війни, як також проведеному кін. 1940-х pp. чергову чистку в КП(б)У під закидом боротьби з буржуазним націоналізмом.

 

 

Однак смерть Сталіна і наступна боротьба за владу в Кремлі деякою мірою захитали цей курс. Це виявилося в усуненні першого секретаря ЦК КПУ Л. Мельникова, звинуваченого в русифікації західно-українських земель, і призначенні на його місце О. Кириченка, першого українця від часу короткого секретарства Д.Мануїльського (1922). Нове колективне керівництво намагалося знайти тимчасовий [[компроміс]] між імперіальними інтересами СРСР і національними прагненнями неросійських народів. В Україні створилися можливості деякої культурної діяльності: пільги в дослідженні і публікаціях з гуманітарних і суспільних наук, почалася контрольована лібералізація («відлига») в літературі і мистецтві. Але ювілей 300-ліття Переяславської угоди 1654, т. зв. возз'єднання України з Росією, Москва максимально використала для ідеологічного зміцнення «єдності» (гасло «навіки разом») України з Росією, підкреслюючи іноді ідею партнерства «двох великих народів» СРСР. У «Тезах про 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654—1954)» була викладена спотворена концепція історії України: спільність походження (з праруського народу) росіян, українців і білорусів, їх нерозривна єдність і ніби прагнення до неї протягом історії, вигоди спілки України й Росії навіть під пануванням царів. Пропагандивним виявом «дружби» України з Росією була ухвала [[Верховна Рада СРСР|Верховної Ради СРСР]] 19.02.1954 про приєднання Криму до УРСР.