Вікіпедія

Хортиця: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Відкіт редагувань і повернення до версії 23534661 (Sweep-Net)
Uawikibot1 (обговорення | внесок)
Боти
124 500 редагувань
Текст посилання ідентичний посиланню
Рядок 115:
Початок доби [[Велике переселення народів|Великого переселення народів]] ознаменувався міграцією у [[Північне Причорномор'я]] [[Готи|готів]] та частини інших [[Германці|германських племен]] (поч. ІІІ ст.). У ІV ст. на теренах східніше [[Дністер|Дністра]] [[Гревтунги|гревтунгами]] – східною гілкою готів – була утворена держава на чолі з королем [[Германаріх|Германаріхом]]. До складу цього [[Варварські королівства|«варварського королівства»]], імовірно, входило тодішнє населення острова Хортиці та навколишніх земель Дніпровського Правобережжя. Дослідники пов'язують з готським [[Племінний союз|племінним союзом]] пам'ятки [[Черняхівська культура|черняхівської археологічної культури]], залишені [[Готи|готами]], [[Слов'яни|слов'янами]], [[Сармати|сармато-аланами]], [[Скіфи|скіфами]] та [[Фракійці|фракійцями]]<ref>Иордан. О происхождении и деяниях гетов. Getica. – Москва : Издательство восточной литературы, 1960. – 437 с. (c. 192-195)</ref>;<ref>Магомедов Б.В. Готи у Східній Європі // Археологія, 1999. – № 4. – С. 57-64 (с. 57-58)</ref>. На Хортиці відомо кілька пам'яток черняхівської культури. В околицях [[Балка (форма рельєфу)|балки]] Корнійчиха, поряд із [[Брід|бродом]] через [[Старий Дніпро]], досліджено поселення, яке складалося з [[Напівземлянка|напівземлянкових]] жител. Навпроти нього, на правому березі ріки, розташовувалося одночасне велике поселення. Рештки невеликих селищ відомі на островах Розстебин та [[Байда (острів)|Байди]], у районі балки Ганівка (де знайдені могили черняхівського часу). Черняхівські [[Поховання|поховання]] з [[Кремація|трупоспаленнями]] та характерним сірим лощеним посудом досліджені у районі середньої школи № 43 та між скелею Ушвивою й однойменною балкою. Фрагменти подібного посуду знайдені також на дні [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Дніпра]] у районі [[Балка (форма рельєфу)|балок]] Наумової та Каракайки <ref>Никоненко Д.Д. Острів Хортиця в добу Великого переселення народів // Заповідна Хортиця. – Запоріжжя, 2011. – С. 177-179 (c. 178)</ref>; <ref>Кобалия Д.Р. Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись). – Запорожье, 2011. – 111 с. (с. 40-42)</ref>.
 
У 375 чи 376 р. на землі [[Готи|готів]] зі сходу вдерлися [[Гуни|кочівники-гуни]]. [[Давньоскандинавська мова|Давньоскандинавські]] [[Сага|саги]], які оповідають про ті події, містять згадки про країну Рейдготаланд (земля [[Гревтунги|готів-гревтунгів]]), місцевість [[Данпарстадір|Данпарстадір]] (місцевість на Дніпрі), ліс [[Мюрквід|Мюрквід]] (Похмурий ліс, імовірно, пізніший [[Великий Луг|Великий Луг Запорозький]]), що знаходиться на кордоні Готаланду (Земля [[Готи|готів]]) та Гуналанду (Земля [[Гуни|гунів]]). Всі ці [[Топонім|топоніми]] можна пов'язати з Нижнім Подніпров'ям і територією розташування острова Хортиці зокрема <ref>Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибелунгах. – Москва : Художественная литература, 1975. – 752 с. (с. 696, 706)</ref>.
 
Пам'ятки [[Гуни|гунського]] часу (I-V ст.) надзвичайно рідкісні. На території Хортиці досліджене лише одне поховання цієї доби, розташоване у північно-східній частині острова, між балками Совутина та Велика Молодняга. Поховання супроводжувалося ліпним [[Горщик|горщиком]], срібною [[Пряжка|пряжкою]], кістяним [[Гребінь|гребенем]] та залізним [[Ніж|ножем]] <ref>Никоненко Д.Д. Острів Хортиця в добу Великого переселення народів // Заповідна Хортиця. – Запоріжжя, 2011. – С. 177-179 (c. 178)</ref>.
Рядок 129:
У 988 р., iмовiрно, до Хортицi доплив дерев’яний [[Ідол|ідол]] [[Перун|Перуна]], скинутий з [[Капище|капища]] у [[Київ|Києвi]] за наказом князя [[Володимир Святославич|Володимира]]. Про цю подiю лiтопис повiдомляє: «І приставив Володимир до нього (до ідола Перуна – ред.) людей, сказавши: «Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки [[Дніпрові пороги|пороги]] пройде. Тоді облиште його». І вони вчинили звелене. Коли пустили його і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні звуть Перунова рінь»<ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (с. 66)</ref>. Це мiсце пов’язував iз Хортицею, зокрема, [[Рибаков Борис Олександрович|Б.О. Рибаков]] <ref>Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.e-reading.club/ chapter.php/86163/42/Rybakov_-_Yazychestvo_Drevneii_Rusi.html</ref>.
 
У березні-квітні 1103 р. вiдбувся переможний похiд вiйськ руських князiв [[Святополк Ізяславич|Святополка Iзяславича]] та [[Володимир Мономах|Володимира Всеволодовича]] на [[Половці|половцiв]]. У зв’язку з цiєю подiєю Хортиця була вперше згадана у [[Іпатіївський літопис|Лiтописi руському]] пiд своєю сучасною назвою: «І рушили вони (руські війська – ред.) на конях і в човнах, і прибули нижче від [[Дніпрові пороги|порогів]], і стали в [[Протолче|Протолчах]] і на Хортичім острові. І сіли вони на коней, а піші вої, висівши з човнів, пішли в [[Український степ|поле]] чотири дні, і прийшли на Сутінь ([[Молочна|ріка Молочна]] – ред.)» <ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (с. 158)</ref>. Наступного разу [[Топоніміка|топонім]] «Протолчi», пов’язаний з Хортицею, згаданий у контекстi походу вiйськ князiв Ростислава Юрiйовича та Ростислава Романовича взимку 1190-1191 рр.: «І тоді, зібравшись з [[Чорні клобуки|чорними клобуками]], поїхали вони бистро в напад до [[Протолче|Протолчів]], і тут зайняли багато стад [[Половці |половецьких]] у [[Великий Луг|лузі у дніпровському]]» <ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (c. 350)</ref>. Нарешті, в описі спiльного русько-половецького походу супроти [[Монгольська імперія|татар]] у травні 1223 р., читаємо: «І ввійшли вони (руське військо – ред.) в ріку [[Дніпро|Дніпро]], і провели човни вгору до [[Дніпрові пороги|порогів]], і стали коло [[Середня Хортиця|річки Хортиці]] на [[Брід|броді]] близ Протолчів»<ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (с. 379)</ref>.
 
Сьогодні ряд дослідників пов’язують згадані літописцем Протолчі з великим [[Середньовіччя|середньовічним]] поселенням Х-ХІV ст., розташованим біля озера Осокорового у південній частині Хортицi. До створення [[Каховське водосховище|Каховського водосховища]] у сер. ХХ ст. поряд знаходився зручний брід через обидва рукави [[Дніпро|Дніпра]]<ref>Сокульский А.Л., Шевченко Т.К. и др. Раскопки славянского поселения на о. Хортица // Археологические открытия 1976 года. – Москва : Наука, 1977. – С. 373-374</ref>. Припускається, що хортицьке та інші поселення у пониззі Дніпра були населені [[Бродники|бродниками]] – спільнотою, відомою з кількох європейських джерел ХІІ – ХІІІ ст. <ref>Рудаков В.Е. Бродники // Энциклопедический словарь. – Санкт-Петербург : Типо­литография И.А. Ефрона, 1891. – Том IV­а (Бос – Бунчук). – С. 693</ref>.
Рядок 135:
Дослiдники виділяють два періоди існування хортицького поселення. У нижньому, домонгольському [[Культурний шар|шарі]] пам’ятки, датованому Х – ХІІ ст., досліджені порівняно невеликі прямокутні житла з глинобитними печами у кутку. Матеріальна культура цього часу мала багато спільного з [[Русь|руською]]. Населення – нащадки [[Алани|алано­болгар]] та [[Уличі|слов’ян-­уличів]] [[Хозарський каганат|Хозарського каганату]], вихідці з [[Русь|Русі]] та зубожілі, вимушені покинути кочування [[Половці|половці]] – сповiдували, iмовiрно, [[Християнство|християнство]]. Мешканцi харчувалися з [[Рибальство|рибальства]], [[Землеробство|землеробства]], [[Тваринництво|скотарства]] та [[Полювання|полювання]], про що, зокрема, свідчать знахідки кісток вівці, кози, бика, коня, свині, [[Тур|тура]], свійських та диких птахів, а також собаки й кота. Відсутність укріплень говорить про те, що [[Бродники|бродники]] старалися підтримувати мирні та взаємовигідні стосунки із сусідами – [[Кочівники|кочовиками]] й [[Русь|Руссю]]<ref>Шевченко Т.К. До історії питання про виникнення Запорозької Січі (дослідження поселення Х-ХІV ст. на о. Хортиці // Матеріали Першої республіканської науково­практичної конференції «Проблеми історії запорозького козацтва в сучасній історичній науці та музейній практиці». – Дніпропетровськ, 1990. – С. 202-203</ref>; <ref>Сміленко А.Т. Слов’яни та їх сусіди у Степовому Подніпров’ї. – Киïв : Наукова думка, 1975. – 212 с. (с. 178-198)</ref>. З торговельною дiяльнiстю мешканцiв Хортицi можна пов’язати знахiдку [[Амфора|амфори]] ХI ст., вимитоï з урвища на узбережжi [[Новий Дніпро|Нового Днiпра]] у 1948 р. На ïï тулубi є напис «хрон» чи «[[Хрін звичайний|хрен]]» <ref>Пешанов В.Ф. Амфора з написом з о. Хортиця // Археологія. – Киïв, 1970. – Т. XXIII. – С. 219-220 (с. 220)</ref>.
 
Верхнiй шар поселення на озерi Осокоровому датується ХIII-ХIV ст. й належить до часiв [[Золота Орда|Золотоï Орди]]. Автори [[Археологія|розкопок]] стверджують, що у 1970-i рр. ними тут були дослiдженi дуже великі «[[Дружина (військо)|дружинні]]» приміщення площею до 180 м². Серед знахiдок – фрагменти [[Чавун|чавунних]] казанів, залізні ножі, кінцівки стріл, підпружні пряжки, уламки глиняного посуду, переважно [[Амфора|амфор]], а також срібні монети ханів [[Золота Орда|Золотої Орди]] – [[Джанібек|Джанібека]] (1344-1349) та [[Кільдібек|Кільдібека]] (1361-1363). Розкопані також залишки металургійної майстерні, де знайдено багато [[Шлак|шлаків]], [[Флюс|флюсів]], шматків [[Залізні руди|залізної руди]], [[Тигель|тиглів]] та шматків печини від розібраних [[Горно|горен]] <ref>Шевченко Т.К. До історії питання про виникнення Запорозької Січі (дослідження поселення Х-ХІV ст. на о. Хортиці // Матеріали Першої республіканської науково­практичної конференції «Проблеми історії запорозького козацтва в сучасній історичній науці та музейній практиці». – Дніпропетровськ, 1990. – С. 202-203</ref>. Поряд із неукрiпленним поселенням були відкриті залишки невеликого [[Городище (укріплення)|городища]] ІІ пол. ХІV – поч. ХV ст., оточеного земляними валами, ровами та дерев’яним палісадом. Тут, зокрема, були розкопані [[Юрта|юрто подібні]] житла та знайдено багато уламків посуду, характерного для [[Золота Орда|золотоординських]] міст і сіл: [[Амфора|амфор]], глечиків, тарілок, полив’яних [[Піала|піал]], чавунних [[Казан|казанів]]. Iмовiрно, в той час, як Нижнє Поднiпров’я входило до володiнь беклярибека [[Мамай (темник)|Мамая]], у городищi мешкали представники мiсцевоï ординськоï елiти. Згодом, як припускають дослiдники, городище було зруйноване пiд час погрому [[Золота Орда|Золотоï Орди]] вiйськами [[Самарканд|самаркандського]] емiра [[Тимур|Тамерлана]] у 1395-96 рр. Частина знахiдок з верхнього шару поселення може бути датована початком ХV ст. Це дало привiд припустити, що пiсля того, як у 1397 р. великий князь литовський [[Вітовт|Вітовт Кейстутович]] домовився з ординським [[Хан|ханом]] [[Тохтамиш|Тохтамишем]] про передачу [[Велике князівство Литовське|Литві]] земель між [[Дніпро|Дніпром]] та [[Дністер|Дністром]], на Хортицi була залишена прикордонна литовська залога <ref>Ильинский В.Е., Козловский А.А. Золотоордынское поселение на о. Хортица // Древности Степного Причерноморья и Крыма. – Запорожье, 1993. – № ІV. – С. 250-263. (с. 250-260)</ref>. З господарською дiяльнiстю мешканцiв острова пов’язанi знахiдки на днi [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Днiпра]] (у 1984 та 2012 рр.) двох дубових човнiв-довбанок, датованих ХIV-ХV ст. <ref>Мордовськой М.М., Шаповалов Г.І. Середньовiчнi човни-довбанки хортицького типу з Днiпра // Музейний вiсник. – Запорiжжя, 2015. – № 15. – С. 22-25 (с. 22-24)</ref>. Iснує недостатньо аргументоване припущення про те, що острiв Хортиця й «мiсто» на ньому позначене на картi [[Венеційська республіка|венецiйця]] [[Фра Мауро|Фра Мауро]], створенiй у 1459 р. <ref>Сокульський А.Л. Острiв Хортиця та його iсторико-культурне значення в процесi виникнення i становлення запорозького козацтва. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. – Переяслав-Хмельницький, 2014. – 42 с. (с. 14)</ref>. Деякi дослiдники припускають, що [[Бродники|бродники]] (мешканцi поселень, подiбних Хортицькому) могли бути предками [[Запорозькі козаки|запорозьких козаків]], а саме згадане поселення – прообразом першоï [[Січ|Сiчi]] <ref>Петров О.О. До питання про бродницьку теорію походження козацтва // Заповідна Хортиця. – Запоріжжя, 2010. – С. 136-138</ref>; <ref>Сокульський А.Л. Раннє козацтво і Хортицька Січ // Заповідна Хортиця. – Запоріжжя : Дике Поле, 2006. – Вип. 1. – С. 209-217 (с. 213-214)</ref>. Сучасний меморiальний комплекс, створений на мiсцi цього поселення, носить украïнiзовану назву «Протовче» <ref>Протовче. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ostriv.org/xorticya1/</ref>.
 
У рiзних [[Урочище|урочищах]] Хортицi вiдомi ще шiсть iнших, менших за розмiром поселень IХ-ХIV ст. У [[Балка (форма рельєфу)|балцi]] Наумовiй на узбережжi [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Днiпра]] дослiджено [[Юрта|юртоподібне]] [[Кочівники|кочівницьке]] житло ХII-ХIV ст. <ref>Стародавня Хортиця. Доба середньовiччя. – Запорiжжя : Нацiональний заповiдник «Хортиця», 2012. – 31 с. (с. 1-2)</ref>. До 1830-х рр. на [[Курган|курганах]] у середнiй та пiвденнiй частинi острова стояли три [[Половці|половецьких]] монументи («[[Баби половецькі|кам’янi баби]]») – два жiночих та один чоловiчий <ref>Новицький Я.П. Острів Хортиця на Дніпрі, його природа, історія, старожитності. – Запоріжжя : АА Тандем, 2018. – 112 с. (с. 35)</ref>.
Рядок 180:
Під час чергової [[Російсько-турецька війна (1735—1739)|російсько-турецької війни 1735-1739 рр.]] Хортицю було перетворено на потужну базу [[Російська імперія|російської]] армії. У тодішніх документах вона отримала назву «Хортицкий [[Ретраншемент|ретраншемент]]», «Великохортицкий [[Шанець|шанець]]» та «Хортицкий остров» <ref>Шпитальов Г. Інженерні та оборонні споруди на Дніпрі періоду російсько-турецької війни 1736-1739 рр. // Чорноморська минувшина, 2016. – Вип. 11. – С. 3-16 (с. 5, 8)</ref>. У 1736 р. на острові була зведена перша лінія земляних укріплень, що складалася з чотирьох квадратних [[Редут|редутів]], поєднаних валами та ровами. Вона перетинала середню частину острова від балки Шанцевої до балки Широкої <ref>Кобалия Д.Р. Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись). – Запорожье, 2011. – 111 с. (с. 51)</ref>. У наступному, 1737 р., кораблі [[Дніпровська (Брянська) флотилія|Дніпровської флотилії]], що прямували для участі у штурмі турецького міста [[Очаків|Ачі-Кале (Очаків)]], були дуже пошкоджені й затримані під час проходження [[Дніпрові пороги|Дніпровських порогів]]. Тому нове місце для будування та ремонту кораблів «ниже днепровских порогов... приискано на острове, именуемом [[Байда (острів)|Вышних Хортиц]], лежащем ниже порогов в 10-и верстах, на котором лежащий пост занят и [[Ретраншемент|ретраншамент]] заложен (у жовтні 1737 р. – ред.) и команда оставлена... И то место... назначено именовать Запорожскою верфью...» (інші назви – «Нижнепорожская» або «Хортицкая верфь» <ref>Материалы для истории русскаго флота. – Санктпетербург : печатано в типографии Морскаго министерства, в Главном Адмиралтействе, 1877. – Часть VI. – 771 с. (с. 613)</ref>; <ref> Шпитальов Г. Інженерні та оборонні споруди на Дніпрі періоду російсько-турецької війни 1736-1739 рр. // Чорноморська минувшина, 2016. – Вип. 11. – С. 3-16 (с. 8)</ref>. У вересні 1738 р. була зведена лінія укріплень, яка півколом оточувала велику ділянку на правому березі [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Дніпра]], захищаючи із заходу Запорозьку верф <ref>Кобалия Д.Р. Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись). – Запорожье, 2011. – 111 с. (с. 55)</ref>.
 
Весною 1738 р. на захоплений росіянами [[Очаків|Очаків]] із [[Волощина|Валощини]] розповсюдилася епідемія [[Чума|чуми]], яка незабаром була занесена далі на північ. Через це у серпні-вересні російські війська були вимушені зруйнувати й покинути Очаків, [[Кінбурн|Кінбурн]] та інші укріплені пункти у пониззі [[Дніпро|Дніпра]], а [[Дніпровська (Брянська) флотилія|Дніпровська флотилія]] перебазувалася на Хортицю <ref>Шпитальов Г. Інженерні та оборонні споруди на Дніпрі періоду російсько-турецької війни 1736-1739 рр. // Чорноморська минувшина, 2016. – Вип. 11. – С. 3-16 (с. 9-11)</ref> . За донесенням [[Контр-адмірал|контр-адмірала]] В.О. Дмітрієва-Мамонова вже на початку вересня 1738 р. на 347 кораблях, що знаходилися біля Хортиці рахувалося лише 929 дужих служителів (тобто тільки по двоє-троє на одне судно – ред.) <ref>Материалы для истории русскаго флота. – Санктпетербург : печатано в типографии Морскаго министерства, в Главном Адмиралтействе, 1877. – Часть VI. – 771 с. (с. 670)</ref>. У зв'язку з прибуттям флоту на острові розгорнулося будівництво нових укріплень. У 1738 р. з'явилися: лінія з 7 [[Редут|редутів]] упоперек Хортиці, від скелі Вошивої на [[Новий Дніпро|Новому Дніпрі]]; лінія з 4 редутів біля східної частини північного краю Хортиці; 2 редути на змитому у ХІХ ст. о. Малий Дубовий у Новому Дніпрі. У 1739 р. були зведені: лінія з 10 редутів від [[Балка (форма рельєфу)|балки]] Музичиної до балки Каракайки; лінія з трьох редутів уздовж правого берега Старого Дніпра аж до [[Урочище|урочища]] Царська Пристань. Всі редути Хортицького [[Ретраншемент|ретраншементу]] були пов'язані між собою земляними валами й ровами та дерев'яними рогатками <ref>Кобалія Д.Р. Хортицький ретраншемент 1736-1739 рр.: характеристика фортифікації та сучасний стан // Південна Україна ХVIII-ХІХ століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. – Запоріжжя, 1998. – № 3. – С. 88-95 (с. 88-89)</ref>.
 
Всередині укріплень були збудовані до 400-450 різних приміщень: [[Причальні споруди|причали]], склади будівельних матеріалів, помешкання для морських команд, солдатських екіпажів і робітників тощо <ref>Кобалия Д.Р. Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись). – Запорожье, 2011. – 111 с. (с. 71)</ref>; <ref>Шпитальов Г. Інженерні та оборонні споруди на Дніпрі періоду російсько-турецької війни 1736-1739 рр. // Чорноморська минувшина, 2016. – Вип. 11. – С. 3-16 (с. 8)</ref>. Умови перебування [[Гарнізон|гарнізону]] були вкрай важкими: не було елементарних засобів боротьби з [[Інфекція|інфекцією]], тисячі хворих людей погано харчувалися і важко працювали. «И великое благодарение можно богу воздать, что так осень продолжилась без великой стужи: ежели бы ранее зима пришла, то б подлежало всем умирать, ибо в далном разстоянии замерзли, правианту малое число, да и от неприятеля подлежало быть страху великому» – писав [[Контр-адмірал|контр-адмірал]] Я.С. Барш <ref>Барш Я.С. Юрнал краткой и послужной список с начала морской службы Якова Барша с 1707 году. – Ч. ІІ. 1726-1740 гг. / Публ. В.Г. Геймана // Сборник Государственной публичной библиотеки им. М.Е. Салтыкова-Щедрина. – Ленинград, 1955. – Вып. 3. – С. 7-49 (с. 29)</ref>. [[Чума|Чума]] завдала [[Дніпровська (Брянська) флотилія|Дніпровській флотилії]] та військам нищівного удару. 24 травня 1738 р., заразившись на Хортиці, у районі Очакова помер [[Віце-адмірал|віце-адмірал]] Н.Я. Сенявін <ref>Кобалия Д.Р. Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись). – Запорожье, 2011. – 111 с. (с. 81)</ref>. «Февраля 11 (1739 р. – ред.) незапно и скоропостижно контр-адмирал Мамонов, жалуяся головою и сидя за столом обедав, ударив в голову рукою, охнул и умер, которой и свидетельствован, но токмо опасной болезни у него не обыскалось. И погребен на Хортицком острову и с церемониею» <ref>Барш Я.С. Юрнал краткой и послужной список с начала морской службы Якова Барша с 1707 году. – Ч. ІІ. 1726-1740 гг. / Публ. В.Г. Геймана // Сборник Государственной публичной библиотеки им. М.Е. Салтыкова-Щедрина. – Ленинград, 1955. – Вып. 3. – С. 7-49 (с. 31)</ref>. Під час зимівлі 1738-39 рр. на території ретраншементу померло 509 військовослужбовців, тобто щодня помирало не менше п'яти людей. На острові залишилося до 14 кладовищ того часу <ref>Кобалия Д.Р. Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись). – Запорожье, 2011. – 111 с. (с. 85-86)</ref>.
 
Через хвороби, виснаження й смертність було абсолютно недостатньо людей, які б слідкували за кораблями флотилії. Вже під час потужного весняного льодоходу 1739 р. виявилася непридатність острова Хортиці для розміщення біля нього великої [[корабельня|Корабельні]] й значної кількості суден: «...по самой крайней нужде Хортицкий остров избран за удобный, что оный к [[Дніпрові пороги|порогам]] ближе и полая вода его не потопляет, и судам тамо расположиться пространнее, но и при оном в осень и весною от льда закрытия не имеется и суда вредить может. И на нем для [[Елінг|элингов]] высоких мест за каменными берегами разрывать невозможно, а на низких делать за прибылою водою неудобно, которыми суда из воды вытаскивать уже по брусьям и по доскам, и в том самая невозможность от безлюдства... И в безлюдстве морская команда и суда приходят в вяшую худость, а паче быстротою реки выдирается из оных конопать и весьма текут, что и уливаться водою не можно, отчего ежедневно при Хортице затопают судна по 2 и по 3» <ref>Материалы для истории русскаго флота. – Санктпетербург : печатано в типографии Морскаго министерства, в Главном Адмиралтействе, 1877. – Часть VI. – 771 с. (с. 679)</ref>. В наш час затоплені судна [[Дніпровська (Брянська) флотилія|Дніпровської флотилії]] вивчаються [[Археологія|археологами]] [[Національний заповідник «Хортиця»|Національного заповідника «Хортиця»]]. З дна ріки вже піднято й реставрується [[Запорозькі козаки|козацький]] «новоманерний» човен, [[Дубок (човен)|запорозький дуб]], [[Бригантина (судно)|бригантина]], [[Дубель-шлюпка|дубельшлюпка]], деталі інших суден, велика колекція [[Якір|якорів]], вогнепальної та холодної зброї, безліч інших предметів. Знахідки, виставлені в реставраційному ангарі на о. Хортиця, викликають великий інтерес <ref>Лисенко Т.М. Історія дослідження акваторії Дніпра в районі острова Хортиця // Заповідна Хортиця. – Запоріжжя : Кругозір, 2015. – С. 128-133. (с. 129-132)</ref>.
Рядок 435:
 
=== Будiвництво сталевого аркового мосту через Старий Днiпро ===
У жовтнi 1969&nbsp;р. почалося будiвництво гiдростанцiï [[Дніпровська ГЕС|Днiпрогес-2]], у зв'язку iз чим планувалося тимчасове перекриття автомобiльного руху по греблi Днiпрогесу. Для розвантаження [[Мости Преображенського|мостiв Преображенського]] за пропозицiєю iнженера-мостобудiвельника Н.&nbsp;А.&nbsp;Артеменка було вирiшено побудувати новий сталевий одноарковий автомобiльно-пiшохiдний мiст через [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старий Днiпро]]. Автором його проекту був iнженер iнституту «Союзпроектстальконструкцiя» Попов, роботи здiйснював киïвський трест «[[Мостобуд|«Мостобуд»]]» силами Мостзагону №&nbsp;12, що базувався у [[Дніпро (місто) |Днiпропетровську]]. Довжина прогону моста склала 320&nbsp;м, ширина 20&nbsp;м, висота 40&nbsp;м, вартiсть будiвництва&nbsp;— 3220 тис. [[Рубль|рублiв]]. На момент вiдкриття це був найбiльший сталевий одноарковий мiст в [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]. Будiвництво почалося у 1973&nbsp;р. Вже у кiнцi листопада 1974&nbsp;р. Державна комiсiя прийняла об'єкт. Перед вiдкриттям руху на мостi були розмiщенi бiля 50 [[Самоскид|cамоскидiв]], навантажених каменем, кожен з яких важив 25 тон. Самоскиди простояли на мостi до ранку й тiльки пiсля цих випробувань мiст було вiдкрито. По мосту було прокладено [[Тролейбус|тролейбусну]] та автотранспортну магiстраль i тротуари для пiшоходiв.
Одночасно з будiвництвом сталевого мосту було розширено автомобiльний шлях бiля мосту Преображенського через [[Новий Дніпро|Новий Днiпро]]: нове шосе проведено з пiвнiчного боку вiд залiзничноï дамби на виïздi з нього<ref> Борисенко О.&nbsp;Е.&nbsp;Мост через Старый Днепр. –[Електронний ресурс].&nbsp;— Режим доступу: http://photoalbum.zp.ua/history/most/part12.htm</ref>;<ref>Адельберг Л. Мосты Запорожья [Електронний ресурс].&nbsp;— Режим доступу: http://zounb.zp.ua/ resourse/scarbnicya/Adelberg/indexf.html</ref>.
 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Хортиця