Готалов-Готліб Артемій Григорович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
А04М07 (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
А04М07 (обговорення | внесок)
Рядок 21:
У [[1927]]–[[1940]] Готалов-Готліб працював у інститутах Москви, Харкова, Києва.
 
[[1940]] йому без захисту дисертації було надано вченого ступеня доктора педагогічних наук. Цього ж року він повернувся до Одеси, де став професором [[Одеський національний університет імені І. І. Мечникова|Одеського державного університету]]. Залишившись в Одесі в період окупації міста румунсько-німецькими військами, він тимчасово припинив свою викладацьку діяльність.
 
Після визволення Одеси [[в 1944]] році повернувся до роботи: виконував обов'язки декана історичного факультету Одеського державного університету ([[1944]]–[[1946]]) одночасно завідував двома кафедрами: історії стародавнього світу та археології і педагогіки, а з [[1946]]  року— лише кафедрою педагогіки. В університеті читав курси історії слов'янських народів та Візантії.
 
[[1952]] вийшов на пенсію, проте й після цього продовжував читати спеціальні курси та керувати аспірантами.
 
Готалов-Готліб помер в Одесі 27 липня [[1960]]. Похований на одеському[[Другий другомуХристиянський цвинтар (Одеса)|Другому християнському цвинтарі.]]
[[Файл:Gotlibbb.JPG|thumb|Готалов-Готліб Артемій Григорович (могила)]]
 
== Науковий доробок ==
Рядок 56:
== Література ==
* [[Каришковський Петро Йосипович|Карышковский П. О.]] Артемий Григорьевич Готалов-Готлиб: [Некролог] // Византийский Временник. — 1962. — Т. 21 (46).
* Нємченко І. В. Готалов-Готліб Артемій Григорович: історик, педагог // Професора'''Професори''' Одеського (Новоросійського) університету: Біографічний словник. — – Т. 2: А – І. – 2-е вид., доп./ Відп. ред. В. А. Сминтина. – Одеса: Астропринт, 20032005. – С. 334 – 336.
* Грєбцова І. С., Грєбцов В. М. Готалов-Готліб Артемій Григорович 1866–1960 // Одеські історики. Т. І. (початок XIX — середина XX ст.). Енциклопедичне видання / відповід. ред. В. А. Савченко. — Одеса, 2009.