Комуністичний інтернаціонал: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 488:
У жовтні 1920 року секретарь ВККІ, член ЦК РКП(б), член колегії Наркомату закордонних справ Радянської Росії [[Собельсон Кароль|Карл Радек]] прибув нелегально до Німеччини для організації з'їзду по об'єднанню «Союзу Спартака» і Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини.
 
4 та 14 травня 1921 року засідання Політбюро ЦК РКП(б) були присвячені взаємодії агентів Комінтерну із Народним комісаріатом закордонних справ [[РРФСР]]. Ставилась вимога дотримуватися правил найсуворішої конспірації при використанні апарату Наркомзаксправ для здійснення «партійних задач Комінтерну». Дипломатичні курьєрикур'єри Наркомзаксправ використовувалися Комінтерном за згодою повноважних представників (послів) РРФСР. Від останніх же вимагалось «всіляко сприяти представникам Комінтерну за кордоном, зважаючи при цьому на необхідний ступінь конспірації». Відправлення Комінтерну адресувались повноважним представникам, а до адресатів у інших країнах доставлялись виключно агентами Комінтерну. Через дипломатичні представництва також здійснювалась передача коштів компартіям інших країн. В особливо важливих випадках агентам Комінтерну надавалось право передачі телеграм через повноважні представництва РРФСР, які подавалися повпреду і шифрувалися шифром Наркомзаксправ. Дипломатичними курьєрамикур'єрами до інших країн перевозилась нелегальна література Комінтерну. ВККІ мав право утримувати «під дахом» дипломатичного представництва у кожній країні одного свого представника.
 
У жовтні 1923 року К. Радек, як представник Комінтерну і ЦК РКП(б), нелегально прибуває до Німеччини для керівництва комуністичним повстанням<ref>Деятели Союза Советских Социалистических Республик и Октябрьской Революции (Автобиографии и биографии).— Приложение к циклу статей «Союз Советских Социалистических Республик», помещенных в 41-м томе Энциклопедического словаря Русского Библиографического Института Гранат. (Репринтное воспроизведение).— М.: Книга, 1989.—890 с.— Ч. II, С. 168</ref>.