Вікіпедія

Науменко Володимир Павлович: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
правопис, стиль
стиль
Рядок 75:
Саме в результаті активних зусиль Науменка 1898 року журнал отримав дозвіл на публікацію художніх творів [[українська мова|українською мовою]] та створення української друкарні; а ще через два роки було відкрито книгарню «Київської старовини».
 
Журналістська діяльність Науменка була пов'язана і з іншими періодичними виданнями: наприкінці 1870-х — початку 1880-х років він співпрацював з газетою «Труд», 1898 року брав участь у створенні газети «Киевские отклики», у 1905–1906 роках спільно з І.  Лучицьким заснував газету «Свобода та право» — орган київського комітету партії кадетів. Наприкінці 1906 року він отримав свідоцтво на право видання в Києві журналу «Україна», який мав стати наступником «Київської старовини», однак видання було припинено вже наприкінці 1907 року.
 
=== Педагогічна діяльність ===
Рядок 83:
1880 року Володимир Науменко, який вже мав достатній педагогічний досвід, був затверджений класним наставником Другої гімназії. 1882 року отримав чин колезького радника, а в 1883 року за відмінну службу в [[Ольгинська жіноча гімназія|міністерській жіночій гімназії]] був нагороджений орденом Святої Анни IV ступеня. 1886 року за свою педагогічну діяльність отримав чин статського радника та орден Святого Станіслава II ступеня<ref name="history.vn.ua">[http://www.history.vn.ua/book/person/56.html Дані за матеріалами сайту history.vn.ua]</ref>.
 
Крім двох згаданих гімназій, В. &nbsp;Науменко викладав також у [[Фундуклеївська жіноча гімназія|Фундуклеївській жіночій гімназії]] (з 1889&nbsp;р.) і [[Володимирський кадетський корпус|Володимирському кадетському корпусі]] (з 1893 р). 1 січня 1893 року був нагороджений орденом Святої Анни II ступеня, а через чотири роки&nbsp;— орденом Святого Володимира IV ступеня. Ще через рік, 28 лютого 1898 року, був удостоєний звання заслуженого вчителя<ref name="history.vn.ua"/>.
 
Володимир Павлович увійшов в історію української педагогіки не лише як блискучий вчитель-практик, але й як досвідчений методист-новатор і теоретик. Майже щороку від різних земських управ йому надходили запрошення очолити літні вчительські курси і він не відмовлявся. Він систематично проводив методичні заняття з педагогами недільних шкіл Київського товариства грамотності, головою якого він був у 1897–1907. Протягом багатьох років його запрошували перевіряти знання вихованців київських дитячих притулків. Ці своєрідні іспити В.&nbsp;Науменко перетворював на зразкові уроки не тільки для учнів, а в першу чергу для вчителів і вихователів.
Рядок 97:
1905 року Володимир Науменко відкрив [[Гімназія Науменка|власну приватну гімназію]], яка вважалася однією з найкращих у місті. 1912 року вона стала базовою при Товаристві сприяння середній освіті. Свого часу в ній навчався [[Рильський Максим Тадейович|М.&nbsp;Т.&nbsp;Рильський]], який високо оцінював діяльність її директора<ref>Див. про це: [[Віра Агеєва]]. Мистецтво рівноваги. Максим Рильський на тлі епохи.&nbsp;— [[Київ]]: видавництво «Книга», 2012, с. 24-29</ref>.
 
Про педагогічний талант Науменка згадує літературознавець [[Петровський Мирон Семенович|Мирон Петровський]] у зв'язку з його викладанням ву колегії Павла Галагана (80-ті роки 19 ст.), аналізуючи вцілілі учнівські письмові роботи колегіанта Володимира Грабаря<ref>Петровський М. Городу и миру. Киевские очерки / М. Петровский.&nbsp;— К.: Изд. дом А+С: Дух і Літера, 2008.&nbsp;— с. 20. Цит. за: [[Віра Агеєва]]. Мистецтво рівноваги. Максим Рильський на тлі епохи.&nbsp;— [[Київ]]: видавництво «Книга», 2012, с. 26</ref>: {{початок цитати}}У розподілі тем чітко простежується педагогічний задум. Спершу пропонуються теми простодушно-описові, побутові та початківськи літературні. З другого класу йдуть теми власне літературні&nbsp;— історичні й теоретичні, а також етичні. Що далі, в старших класах? Тут викладач вводить вихованця в коло тем, що їх інакше, як культурологічними, не назвеш, і вони всотують попередні, підіймають їх на вищий мислительний рівень, даючи учневі змогу розкрити себе, своє вміння самостійно мислити, підготовленість до розв'язання складних буттєвих проблем, розуміння смислу й конкретних ситуацій культури. {{кінець цитати}}
 
=== Українська мова ===
Рядок 114:
[[1905]] року Науменко як один з експертів у складі української делегації вирушив до Петербурга, щоб переконати тодішнього прем'єр-міністра С.&nbsp;Вітте скасувати обмеження щодо української мови. Він брав участь у роботі комісії [[Петербурзька академія наук|Академії наук]], утвореної під головуванням академіка [[Корш Федір Євгенович|Ф.&nbsp;Е.&nbsp;Корша]] для обговорення за пропозицією Комітету міністрів питання про скасування обмежень українського друку. До комісії увійшли академіки [[Заленський Володимир Володимирович|В.&nbsp;В.&nbsp;Заленський]], [[Лаппо-Данилевський Олександр Сергійович|О.&nbsp;С.&nbsp;Лаппо-Данилевський]], [[Ольденбург Сергій Федорович|С.&nbsp;Ф.&nbsp;Ольденбург]], [[Фамінцин Андрій Сергійович|А.&nbsp;С.&nbsp;Фамінцин]], [[Фортунатов Пилип Федорович|П.&nbsp;Ф.&nbsp;Фортунатов]], [[Шахматов Олексій Олександрович|О.&nbsp;О.&nbsp;Шахматов]].
 
[[18 лютого]] [[1905]] року екстрені Загальні збори Академії наук обговорили доповідь комісії, написану О.&nbsp;О.&nbsp;Шахматовим. У доповіді була категорична вимога дозволити українському народу говорити публічно та друкуватися рідною мовою. Загальні збори Академії схвалили доповідь комісії. Доповідь та постанову Загальних зборів було направленонадіслано до міністерства народної освіти, проте чиновники не дали цим документам ходу<ref>[http://www.ukrstor.com/ukrstor/sokolov_lib-int.html Російська ліберальна інтелігенція та політичне українофільство]</ref><ref>[http://www.ras.ru/FStorage/download.aspx?id=aae9c0ba-ceae-4cae-96f4-775bed1b4a53 Доктор історичних наук А.&nbsp;В.&nbsp;Предтеченський, кандидат історичних наук А.&nbsp;В.&nbsp;Кольцов. З історії Академії наук у період революції 1905–1907 років]</ref>.
 
Ще на початку 1880-х років Науменко спільно з іншими членами «Старої громади» взявся за збір матеріалів для [[Словарь української мови|словника живої української мови]]. В кінці десятиліття Науменко та [[Тимченко Євген Костянтинович|Є. &nbsp;Тимченко]] почали редагування зібраних матеріалів, а 1896 року за згодою керівника міністерства внутрішніх справ словник на перші дві літери алфавіту був розісланий передплатникам як безкоштовний додаток до журналу «Киевская старина».
 
Тривалий час основну роботу над словником безоплатно здійснював Науменко<ref>[[Євген Чикаленко]] писав у своїх спогадах, що «особисто наполягав, аби за працю Науменка над словником платили гроші. Але Науменко як педантичний безсеребреник не хотів брати платні за громадську роботу». Цит. за виданням Чикаленко Євген, Спогади (1861–1907).&nbsp;— Частина II.&nbsp;— с. 99.</ref>, та перевантаженість справами редакції та гімназії змусила його шукати собі помічника. Окрім того стало відомо, що існує можливість подати Словник в Академію наук на здобуття премії Миколи Костомарова, тож справу слід було прискорити. Було створено комісію в складі Є. Тригубова, В. Бернштама та Є. Чикаленка, яка почала переговори з Борисом Грінченком. [[Борис Грінченко]] погодився довершити працю Науменка, Тимченка та інших громадівців за умови відповідної оплати та публікації словника тільки під одним своїм іменем. [[Стара Громада]] виділяла на оплату праці Грінченка 100 рублів на місяць та не погоджувалася з тим, що спільна праця буде підписана виключно іменем Грінченка. [[Євген Чикаленко]] писав у своїх спогадах<ref>Чикаленко Євген, Спогади (1861–1907).&nbsp;— Частина II.&nbsp;— с. 100.</ref>: {{початок цитати}} На заголовку Словника мало не розбилися наші переговори… Грінченко напосідав на тому, що він сам зредагує всі літери, аби на заголовку стояло тільки одне його прізвище. Нам хотілося, щоб на словнику стояло і ім'я Науменка, бо він поклав на нього багато праці, і справедливість вимагає моральної заплати за ту безкорисну роботу протягом багатьох років. {{кінець цитати}}
Лише за особистого наполягання Володимира Науменка договір з Грінченком таки було укладено, й словник вийшов у світ в 1907–1909 роках під іменем Грінченка. Щоправда, у передмові до словника Грінченко коротко описав історію його створення та згадав про внесок Науменка, Тимченка та інших<ref name="Пайкова"/>.
 
=== Літературознавство ===
Чимало наукових праць Науменка&nbsp;— було присвяченоз історії української літератури. Були опубліковані окремі розвідки про творчість [[Іван Котляревський|Івана Котляревського]], [[Григорій Квітка-Основ'яненко|Григорія Квітки-Основ'яненка]], [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]], [[Леонід Глібов|Леоніда Глібова]], [[Морачевський Пилип Семенович|Пилипа Морачевського]] та інших<ref name="Пайкова"/>.
 
В останні роки життя Науменко займавсяпублікував публікацією великої кількостібагато матеріалів з історії української літератури, що мали увійти у збірку під назвою «Пропілеї». Перший неповний варіант збірки було опубліковано ще за життя. Він одержав схвальні відгуки насамперед через використання ''наукових методів'' для аналізу історії української літератури XIX століття<ref>Про це йшлося у схвальній рецензії С. Шевченка, опублікованій в журналі «[[Книгарь]]». Книгарь.&nbsp;— 1919. №&nbsp;3-24.&nbsp;— с. 1607–1610.</ref>.
 
Науменко багато зробив для віднайдення й оприлюднення архівних документів, пов'язаних з українською історією та літературою, зокрема він розшукав і опублікував кілька автографів Тараса Шевченка<ref>[[Віра Агеєва]]. Мистецтво рівноваги. Максим Рильський на тлі епохи.&nbsp;— [[Київ]]: видавництво «Книга», 2012, с. 27</ref>.
 
=== Фольклористика й етнологія ===
Науменко багато уваги приділяв вивченню українського фольклору. На думку академіка [[Пипін Олександр Миколайович|О. &nbsp;Пипіна]], Володимир Науменко був одним з найвидатніших тогочасних етнографів<ref name="Пайкова"/>.
 
Відомі дослідження Науменка українських народних [[думи|дум]], які здебільшого друкувались у «Київській Старовині».
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Науменко_Володимир_Павлович