Гармата: відмінності між версіями

Перші гармати з´'явилися у ХІІ столітті у [[Китай|Китаї]]<ref name="Lu">''Lu, Gwei-Djen'' «The Oldest Representation of a Bombard», Technology and Culture, 1988: стор. 594—605</ref> та являли собою вдосконаленням та подальшою розробкою так званого {{не перекладено|вогневий спис|вогневого списа|en|Fire lance}}, вогнепальної зброї для ураження живої сили супротивника з невеликих відстаней, зробленої із паперової або бамбукової трубки с порохом, що вистрілювала спис-снаряд<ref name="Needham">''Needham, Joseph'' «Science & Civilisation in China», том 7: «The Gunpowder Epic»&nbsp;— Cambridge University Press, 1986&nbsp;— ISBN 0-521-30358-3, стор. 263—275</ref>. На певному етапі розвитку списи-снаряди були замінені невеликими шматками брухту, [[порцеляна|порцеляновими]] уламками або камінням<ref name="Crosby">''Crosby, Alfred W.'' «Throwing Fire: Projectile Technology Through History»&nbsp;— Cambridge University Press, 2002&nbsp;— ISBN 0-521-79158-8, стор. 99.</ref>. Згодом папір та бамбук замінено металом для виготовлення ствола<ref name="Chase">''Chase, Kenneth'' «Firearms: A Global History to 1700»&nbsp;— Cambridge University Press, 2003&nbsp;— ISBN 0-521-82274-2, стор. 31-32</ref>. Найдавніше зображення гармати датується 1128 роком. Це одна із скульптур у [[Печери Дацзу|Печерах Дацзу]]<ref name="Lu"/>.

[[ImageФайл:16th Century Artillerie.jpg|thumb|left|<center>Зразки артилерії періоду XVI століття.</center>]]

[[XVI століття]] визначилося подальшим розвитком важкої вогнепальної зброї. Бомбарди еволюціонують у широкий спектр спеціалізованих гармат: [[Кулеврина|кулеврини]], [[фальконет]]и, [[Мортира|мортири]] тощо. Крім того перехід на колісні [[лафет]]и та винахід [[Передок (артилерія)|артилерійських передків]] робив гармати більш мобільними та спроможніми до дій не лише під час осади фортець, але і у битвах та маневрах. Більш того покращується технологія виробництва [[порох]]у, камінні снаряди заміщуються металевими [[Ядро (артилерія)|ядрами]], [[стандартизація]] [[калібр]]ів робить навіть легші зразки гармат ефективним засобом ураження. Незважаючи на ці покращення артилерія все ж таки залишалася найбільш повільним компонентом у тогочасних арміях. Для транспортування однієї польової гармати залучалося від 9 до 23 коней, а швидкість руху не перевищувала 3-5 км/годину<ref name="Manucy">''Manucy, Albert'' «Artillery Through the Ages: A Short Illustrated History of Cannon, Emphasising Types Used in America» - Diane Publishing, 1994 - ISBN 0-7881-0745-3</ref>.