|
Привет козаки топ
<!--{{не плутати|Російське козацтво|Російським козацтвом|}}-->
{{Українське козацтво}}
[[Файл:Karta Rizzi-Zannoni.jpg|thumb|290 px|Мапа Різзі-Занноні 1767 р.]]
'''Українські козаки''' — [[козаки|козацькі]] підрозділи, які початково було зорганізовано з метою оборони [[Київська Русь|південно-руських земель]], що увійшли до складу [[Велике князівство Литовське|Князівства Литовського]], від степових орд що було спричинене тотальним наступом [[Близький Схід|Східного Світу]], і [[Євразійський степ|Великого Степу]], в рамках [[Християни|християнсько]]-[[мусульмани|мусульманського]] цивілізаційного протистояння, на територію сучасної [[Україна|України]]<ref>Смолій В. А. (відп. ред.) Історія українського козацтва: У 2 томах: Том 2 — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 760 с. (6-7 с.) ISBN 966-518-398-2</ref>. Згодом брали активну участь у війнах з [[Московське царство|Московським царством]] на боці [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], а від XVII ст., у рамках [[Хмельниччина|Визвольної війни]], і супроти останньої. Надалі, через суперечки з внутрішньо та зовнішньо політичного курсу, під час періоду що отримав назву «[[Руїна]]», воювали, у тому числі супроти один одного, переважно у союзі з різними сусідніми імперіями{{sfn|Смолій|Горобець|Степанков|Чухліб|2016|с=167}}, до складу яких зрештою були [[Інкорпорація (право)|інкорпоровані]].
Перші згадки про українських козаків зустрічаються в історичних джерелах 80–90-х років ХV ст., йшлося про населення [[Наддніпрянська Україна#Середня Наддніпрянщина|центральної України]], яке ходило на різні промисли («[[Уходники|в уходи]]») — полювання, рибальство, видобуток солі, [[Селітряне виробництво|селітри]] або займалося охоронною службою на кордоні між князівством Литовським і [[Кримське ханство|Кримським ханством]].
Етнічно складалися переважно зі [[Слов'яни|слов'ян]]{{sfn|Плохій|2006|с=35-36, 40-41}}<ref>{{cite web |url= http://visbio.onu.edu.ua/article/view/54983|назва= Походження основних груп козацтва за даними про поліморфізм Y-хромосоми|автор= [[Утєвська Ольга Михайлівна|Ольга Утевська]]|дата= |веб-сайт= http://visbio.onu.edu.ua|видавець= Вісник [[Одеський національний університет імені І. І. Мечникова|Одеського НУ]]: Біологія|дата-доступу=11 березня 2018}}</ref>. Попри наявність, на ранніх стадіях розвитку, певної частки представників кавказьких груп, яких використовували задля ліпшого проникнення вглиб степу, надалі їх частка була незначна<ref>Рудич Т. О. Населення Середнього Подніпров'я І–ІІ тис. за матеріалами антропології К.: Інститут археології НАН України (2014) 298 с. (198 і 204 с.) ISBN 978-966-02-6889-0.</ref>.
== Походження ==
=== Етимологія ===
{{main|Козаки#Етимологія}}
Вважається що термін «козаки», щодо [[Русини|руського]] населення [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]], вперше було вжито 1492 року в листуванні [[Список великих князів литовських|великого князя]] з [[Ґіреї|кримським ханом]], який нарікав на похід [[Київський повіт|киян]] та [[Черкаське староство|черкасців]] під [[Тягинь|Тягиню]]. Також на козаків він скаржився [[Великі князі московські|московському князеві]] наступного, 1493 року. Себто українське воїнство хан нарікав відомим собі ([[Кримськотатарська мова|татарським]]/[[тюркські мови|тюркським]]) словом{{sfn|Плохій|2006|с=35-36, 40-41}} «''Qazaq''» — «вільна людина», «авантюрист», «шукач пригод», «бурлака»<ref>''Етимологічний словник української мови'': в 7 т. / ред. Л. К. Артемєва. — К.: Наукова думка, 1985. — Т.2. — 495 с.</ref>.
[[Густинський літопис]] згідно [[Алессандро Гваньїні|А. Гваньїні]]:
{{цитата|''«…окаянний Миндикерей: послав чотирьох цариків із сорока тисячами татарів; і положилися при Бузську, а загони по Волині і Поділлю розпустили, скрізь огнем і мечем пустошачи землю. У той то лихий рік і почалися на Україні козаки... Жигмонт-король, хотячи оддячити, послав Прецлава Лянцькорунського збирати люд і так само татарам пакостити. Той же, зібравши охотників кілька сот, пішов із ними аж під Білогород і там забрав множество товару, і коней, і овець татарських і турецьких, та й повернувся назад. Татари ж бо і турки, зібравшись, гналися за ними і настигли їх аж під Очаковом, і билися з ними; та наші поразили їх і з великим добитком та в доброму здоров'ї повернулися. По тім козаками нареклися.»''<ref>[http://litopys.org.ua/old17/old17_08.htm Про початок козаків]</ref>}}
У той же час, опісля розквіту міфології [[сарматизм]]у<ref>{{cite web |url= https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/yak-tvoryatsya-mify|title= Як творяться мiфи? «Сарматизм» в українській та польській історії|author= [[Вирський Дмитро Станіславович|Дмитро Вирський]]|date= 30 червня 2017|website= https://day.kyiv.ua/uk|publisher= [[День (газета)|День]]|accessdate=16 жовтня 2018 2018}}</ref>, мало місце пізніше висвітлення першими дослідниками історії козаків ([[Грабянка Григорій Іванович|Грабянка]], [[Симоновський Петро Іванович|Симоновський]], [[Історія Русів|«Історія Русів»]]) питання походження козаків від [[Хозари|козарів]], котрі за їх гіпотезою були слов'янами (з племен їх [[Данина|данників]]). Перший військовий козацький похід, згідно їх викладу, відбувся в [[948]] р. Про цей похід нібито писав і [[Костянтин VII Багрянородний]] в «[[Про управління імперією]]»:
{{цитата|''«Ці воїни, часто своїм союзникам допомагаючи, а паче Грекам у війнах з їхніми ворогами, перейменовані Царем Грецьким Константином Мономахом з Козарів на Козаків, — і та назва назавжди вже у них залишилась.»: «…а Козарами всіх тих, що їздили верхи на конях та верблюдах і чинили набіги; а сю назву дістали зрештою і всі воїни слов'янські, вибрані з їх же породи для війни та оборони вітчизни, якій служили у власній збруї, комплектуючись та переміняючись також своїми родинами. Та коли у пору війни виходили вони поза свої межі, то інші цивільного стану мешканці давали їм підмогу, і задля цього заведена була у них складка громадська, чи податок, прозваний нарешті з обуренням Даниною Козарам.»''}}
Автором «[[Хозарський козацький міф|хозарського міфу]]», сформованого за [[Іван Мазепа#Союз зі Королівством Швеція|часів виступу]] І. Мазепи і спрямованого супроти ідей [[сарматизм]]у та [[Триєдиний російський народ|триєдності]], вважається [[Літопис Григорія Грабянки|твір Грабянки]]. У той же час, в своїх «[[Конституція Пилипа Орлика|Пактах та Конституціях прав і вольностей Війська Запорозького]]», аналогічну концепцію використано [[Пилип Орлик|П. Орликом]]. Міф мав використовуватися у якості аргументу на користь тогочасного турецько-татарсько-українського союзу. До 2-ї половини XVIII ст. втратив свою популярність через вплив ідей [[Просвітництво|Просвітництва]], які ставили нові вимоги перед історичною наукою. Не менш важливим було з'ясування питання стосовно самих хозар. Їх інтеграція в схему козацької історії у низки авторів була пов'язана з уявленням про слов'янське походження хозарів, а воно було поставлено під сумнів<ref>Новікова Л. В. «Хозарський слід» в історії козацтва: до питання про зміну уявлень на зламі епох (на основі джерел раннього модерного періоду) / Л. Новікова // Чорноморська минувшина. — 2016. — Вип. 11. — С. 79.</ref>.
Супроти таких гучних генеалогій українців протиставилися вповні реальні замітки про утворення козачини старших письменників. Так популярний в Українї [[Марцін Бельський|Бєльский]], оповівши про похід [[Предслав Лянцкоронський|Лянцкороньского]] під Білгород, вважав це історичним початком козаччини, підносив, що вона розпочалася з охочих людей, яких зібрав Лянцкороньский. Аналогічні речі стверджували і дослідники з-поза меж РП, зокрема {{не перекладено|Крістоф Герман Манштейн|Крістоф Манштейн|ru|Манштейн, Кристоф Герман}}:
{{цитата|''«Походження їх однакове з поляками, але сповідують грецьку віру.»''<ref>Манштейн К. Г. «Записки Манштейна о России. 1727—1744» Тип. В.С. Балашева; Спб; 1875, 399 с. (12 с.) {{ref-ru}}</ref>}}
З боку росіян мали місце версії про [[Чорні клобуки|чорних клобуків]] як предків [[Черкаси (етнонім)|черкас]]. Як поляки так і росіяни подібним міфотворенням намагалися позбавити українців претензій на спадковість від часів [[Київська Русь|Русі]]<ref>[http://litopys.org.ua/hrushrus/iur70201.htm М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ II. ]</ref>. З початком XVI століття термін «козак» щодо мешканців і добичників з Черкас та інших наддніпрянських замків поступово поширився у Великому князівстві Литовському й отримав вжиток, незалежний від свого походження та первісного значення.
=== В Україні ===
На загал козаки були місцевим населеннням, організованим для боротьби з татарською ордою [[Князь#У Великому князівстві Литовському|князями]], які на той час володіли землями по [[Дніпро]]. На початковому етапі формування відзначався значний відсоток [[Білоруси|білорусів]]{{sfn|Плохій|2006|с=35-36, 40-41}}. Ряд істориків визначали за пращурів козацтва [[Бродники|бродників]], [[Берладники|берладників]], та [[болохівці]]в{{sfn|Однороженко|2011|с=259-260}}. Першими козацькими гетьманами літописці та пізніші історики називають черкаського та канівського старосту — [[Остафій Іванович Дашкевич|Остафія Дашкевича]] і хмільницького старосту — Прецлава Лянцкоронського. Також згадується [[Юрій Пац]]<ref>[http://litopys.org.ua/hrushrus/iur70204.htm М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ II.]</ref>.
В польських письмових джерелах саме слово «козак» по відношенню до українських козаків з'явилося в [[1516]] рр. опісля спільного [[Марш (пересування військ)|військового походу]] Дашкевича та Лянцкоронського супроти [[Білгородська орда|білгородської орди]]: вслід за нападом татар в [[1515]] р. на українські землі вони спустошують їх кочовища до самого [[Білгород-Дністровський|Білгорода]]. Король [[Сигізмунд I Старий|Сигізмунд]] дипломатично вибачився за їхні дії перед ханом і сказав, що це було не військо, а козаки, вживши для цього слово татарського походження, яке перед тим вживав сам хан, виправдовуючи пограбування земель його підлеглими. З цього часу разом з назвою ''запорожці'', а ще раніше ''[[Черкаси (етнонім)|черкаси]]'', в польських письмових джерелах почали використовувати також назву ''козаки''.
На той час існувало принаймні два основні типи руського козакування:
* '''Богоугодна експропріація незаконно зароблених іновірцями статків та майна''' — діяльність озброєних загонів козаків, які, часом під проводом місцевих [[урядник]]ів, часом проти їхньої волі, нападали на купців і посланців, що перетинали степ, на татарські [[улус]]и та турецькі фортеці у [[Північне Причорномор'я|Північному Причорномор'ї]]. Таким чином козацтво стало вітчизною [[Баніція|банітованих]] [[Шляхта|шляхтичів]], професійних вояків і [[Найманець|шукачів пригод]] не тільки з князівства Литовського, а й з Корони Польської, Московського царства та інших сусідніх держав.
* '''Промислове уходництво''' — [[промисел]] ватаг [[Уходники|уходників]] що, як правило, вирушали [[Військо Запорозьке Низове|вниз Дніпром]] аж до [[Дніпрові пороги|порогів]] та розташованих ще нижче [[Дніпровські плавні|плавнів]], де займалися рибальством, мисливством, бджільництвом тощо. На зиму вони, зазвичай, поверталися додому або до укріплених фортець [[Наддніпрянська Україна#Середня Наддніпрянщина|середнього Подніпров'я]]. Оскільки місцеві [[Староста|старости]] з козацьких промислів стягали податки вони намагалися якомога рідше з ’являтися в старостинських замках, створюючи власні укріплення («городки», «[[січ]]і») у місцях свого підприємництва. За умов небезпечного степового кордону, уходники мали бути добре озброєні й готові захищати себе від нападів татар, а інколи й самі чинили грабунки в степу.
Різниця між козаками-вояками та козаками-промисловиками була досить умовною, і одна категорія легко перетворювалася на іншу. На загал їх об'єднував потяг до особистої свободи, яку їм гарантував степовий кордон{{sfn|Плохій|2006|с=35-36, 40-41}}.
== Передумови виникнення ==
Причини появи козацтва як своєрідної військово-господарської організації прикордонної людності полягали у зовнішньополітичних обставинах, які склалися в степах [[Північне Причорномор'я|північного Причорномор'я]] в останній чверті XV ст{{sfn|Однороженко|2011|с=259-260}}.
В кінці XV ст. Османська імперія зруйнувала [[Візантійська імперія|Візантію]] та захопила [[Феодосія|Феодосію]] в [[Таврія|Таврії]] та [[Білгород-Дністровський|Білгород (Дністровський)]] на Чорному морі. Завдяки чому посилюються татарські напади на руські (українські) землі. [[Кримське ханство]] ставши васалом Османської імперії почало здійснювати спустошливі напади передусім на [[Поділля]] та [[Волинь]]. Для оборони від татарських нападів на Правобережжі по [[Кучманський шлях|Кучманському]] та [[Чорний шлях|Чорному]] шляхах виникає низка замків: [[Брацлавська фортеця|Брацлав]], [[Кам'янець-Подільська фортеця|Кам'янець]], [[Бар (Україна)|Бар]], [[Сатанівський замок|Сатанів]], [[Меджибіж]], [[Жванець]], [[Зіньків (село)|Зіньків]], [[Вінницький замок|Вінниця]]. Основним завданням старост цих замків, була оборона території від татарських орд. Ці ж старости для оборони замків використовували також місцеве населення. А жителі таких міст як [[Черкаси]], [[Канів]] організовували самостійно під керівництвом [[Отаман]]а нагляд за бродами, через які татари переходили на українські землі, як-то: [[Кременчуг]], Гербедеїв Ріг, [[Таванська переправа|Тавань]], [[Очаків]] та інші.
В [[1478]] [[Кримський улус Золотої Орди|Кримський улус]] визнав верховну владу [[Османська імперія|османського]] падишаха. Відразу після цього почалися постійні напади на українські землі пов'язані з [[Менґлі I Ґерай|Менглі-Гиреєм]]. Християнське населення Криму було винищене. На землях які належали ВКЛ будуються татарсько-турецькі укріплення [[Очаків]] та [[Тягинь|Тягиня]]. Південний кордон, який за часів [[Семен Олелькович|Семена Олельковича]] йшов по [[Чорне море|Чорному морі]], відсувається далеко на північ. За часів правління Менглі-Гирея татарські напади відбувались майже щороку. В [[1482]] після спустошливого нападу українські землі в степах перетворилися майже в таку саму пустку, як вони були після навали [[Батий|Батия]]. Перед цим було повністю спустошене [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]] і перетворене в пустку до останньої чвертi XVI ст. Тоді ж був захоплений і розгромлений Київ, а воєвода [[Іван Ходкевич]] разом з сім'єю захоплений в полон, з якого він більше не повернувся. Землі [[Київщина|Київщини]] були спустошені поза [[Рось]].
== Організація ==
{{main|Паланка|Полковий устрій Гетьманщини|Слобідські козацькі полки}}
Як огранізована військова сила, яка відіграла роль в історії русько-українських земель, що входили до складу [[Велике князівство Литовське|ВКЛ]] та Польського королівства, а пізніше [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], козаки з'являються у письмових історичних джерелах на самому початку 16 ст. Першим гетьманом запорожців був черкаський та канівський староста — овруцький шляхтич [[Остафій Іванович Дашкевич|Остафій Дашкевич]].
[[1508]] Остафій Дашкевич перший раз випробував запорожців в бою проти татар, разом з їх отаманом Павлюком. До цього часу запорожці зимою перебували в своїх домівках, а на весну, коли татари розпочинали свої грабіжницькі походи, вони збиралися на островах біля перевозів, через які татарські орди пробирались на територію українських земель. На цей час вони обирали собі одного або кілька старших, які керували ними під час військового походу. Називали себе вони — [[Черкаси (етнонім)|Черкаси]]. Пізньою осінню вони знову повертались до своїх домівок. До Остафія Дашкевича козаки об'єднувалися в курені, а курені самі обирали своїх отаманів. Під час військової служби повітові хорунжі наглядали за озброєнням, в їх відомстві знаходилися також повітові корогви, вони проводили реєстрацію; під час військових походів повітові хорунжі давали знати куреням, де проходить збір в похід. Збори відбувались в Білих межах поміж [[Борзна|Борзною]], [[Ніжин]]ом, [[Конотоп]]ом або в [[Крилів (місто)|Крилові]] за Дніпром. Козаків, зібраних для військового походу, ділили на полки, полки на сотні і тоді більшою кількістю голосів вибирали командувачів тільки на час походу. На територіях, прилеглих до татарських, інколи самовільно обирали старшого і здійснювали напади на татар.
Острів [[Хортиця]] був назначений Дашкевичом, як місце зберігання зброї, на цьому острові було засноване табірне життя. Запорожці називали своє житло на острові — [[Січ]]. Всередині Січ була поділена на окремі курені, якими управляли Куренні Отамани, Отаманами управляв Старшина, всіма козаками на острові Кошовий Отаман і всіма козаками в країні — Гетьман (Військовий Отаман). Фактично Остафій Дашкевич був першим Гетьманом, до нього Гетьмани були тимчасові, тобто обиралися лише на період військових походів. Небезпечний шлях на острів і небезпека перебування там, призвело до того, що там не було жінок. Таким чином постала прикордона міліція, яка мала велике значення для Польського королівства, так як вона діяла на найнебезпечнішому кордоні. Зимівником козацьким за часів Дашкевича було м. [[Чигирин]].
Першим гетьманом правобережних козаків був хмільницький староста — шляхтич [[Предслав Лянцкоронський]]. За даними Михайла Литвина, за часів О. Дашкевича та П. Лянцкоронського татарське військо скоротилося на 30 000.
=== Адміністративний поділ ===
В [[1386]] Литовське князівство об'єдналось з Королівством Польським, тоді ж приєднано і Русь на однакових умовах: «Приймаємо і з'єднуємо, як рівних з рівними і вільних з вільними». Ці права підтверджувались пізніше і ін. королями під назвою «Пакту Конвента». Тоді для трьох народів були затверджені посади трьох Гетьманів. На утримання Гетьманів були виділенні староства та рангові землі. Для руського Гетьмана резиденцією було місто [[Черкаси]]. Територіально руські землі, які належали ВКЛ, поділялись на 4 намісництва (воєводства) (Київське, Брацлавське, Волинське, Чернігівське) з повітами та Северію (Сіверським князівством).
На початку О. Дашкевич утворив п'ять полків з «охочих» (охочо-конних чи охочекомонних), які мешкали над ріками Самарою, Богом, Дністром.
Остафій Ружинський змінив устрій козаків: він утворив 20 полків за містами, в кожному з яких було до 2000 козаків, дав назви полкам за назвами міст, полки поділив на тисячі і сотні назвав за назвами містечок: [[Київ]]ський, [[Чернігів]]ський, [[Новгород-Сіверський|Сіверський]], [[Переяслав-Хмельницький|Переяславський]], [[Канів]]ський, [[Черкаси|Черкаський]], [[Чигирин]]ський, [[Умань|Уманський]], [[Корсунь-Шевченківський|Корсунський]], [[Брацлав]]ський, [[Кальник (Іллінецький район)|Кальницький]], [[Кропивна (Золотоніський район)|Кропив'янський]], [[Остер (місто)|Острянський]], [[Миргород]]ський, [[Полтава|Полтавський]], [[Гадяч|Гадяцький]], [[Ніжин]]ський, [[Лубни|Лубенський]], [[Прилуки|Прилуцький]] та [[Вінниця|Вінницький]]. Полки були скомплектовані з молодих козаків, з околиць та куренів. Половина їх була кінна та знаходилися в степу, половина піша і знаходилася при містах. Одяг і озброєння були в усіх однакове і забезпечувалось воно власним коштом. Під час війни козаки отримували платню. Січ була на о. Хортиця, а зимівник в [[Чигирин]]і.
В [[1756|1576]] р. за указом [[Стефан Баторій|Стефана Баторія]] кількість козацьких полків була скорочена до 10: [[Київ]]ський, [[Черкаси|Черкаський]], [[Чигирин]]ський, [[Умань|Уманський]], [[Корсунь-Шевченківський|Корсунський]], [[Канів]]ський, [[Черкаси|Черкаський]], [[Переяслав-Хмельницький|Переяславський]], [[Гадяч|Гадяцький]], [[Біла Церква|Білоцерківський]]. Зимівник окрім Чигирина був також в [[Трахтемирів|Трахтемирові]].
Під час перемир'я з РП Хмельницький зібрав з лівого берега 60 000 війська і утворив 10 полків: Київ, Стародуб, Ніжин, Переяслав, Прилуки, Лубни, Гадяч, Миргород, Полтава. Усіх полків було 15.
З початку XVI ст. також існувало пять основних кордонів Запорoжжя, де були влаштовані паланки: в [[Переволочна (Кобеляцький район)|Переволочній]] (зі сторони Гетьманщини), в [[Бахмут]]і (після 1730 р. біля Козловської фортеці, на лінії) зі сторони Слобідської землі, на р. [[Кальміуська паланка|Кальміус]] (зі сторони Донських козаків), біля Микитиниго перевозу або на Перевізці в Бузькому лимані навпроти фортеці Очаків (зі сторони Криму та Туреччини), в [[Бугогардівська паланка|Гарді]] (зі сторони Речі Посполитої).
[[Іван Скоропадський|Гетьман Скоропадський]] скоротив козацькі полки до 10 (Київ, Стародуб, Лубни, Прилуки, Гадяч, Миргород, Переяслав, Ніжин, Полтава, Чернігів). Полки були по скасуванню гетьманства перетворені на [[Карабінери|карабінерів]]. [[1784]] з українських козаків були сформовані 10 регулярних кавалерійських полки, а з посполитих (земельників) — [[гренадери]]. Так було скасоване вільне військове козацьке товариство.
== Військо Запорозьке ==
{{main|Військо Запорозьке Низове}}
[[Файл:Пам'ятна табличка.jpg|thumb|200 px|«Героям Визвольної війни Українського народу»: [[Богдан Хмельницький|Хмельницький]], [[Максим Кривоніс|Кривоніс]] та [[Іван Богун|Богун]] ([[Парк Слави (Жовті Води)|Парк Слави]], [[Жовті Води]])]]
==== Січ ====
{{main|Запорозька Січ}}
Січ — укріплення, військова територія, з якої здійснювалися козацькі походи.
* 1. В [[Седнів]]і, на лівій стороні Дніпра
* 2. В [[Канів|Каневі]], на правій стороні Дніпра
* 3. В [[Переволочна (Кобеляцький район)|Переволочній]]
* 4. На [[Хортиця|Хортиці]]
* 5. На [[Томаківська Січ|Томаківці]]
* 6. В Микитині
* 7. Стара Січ, на ріці Чортомлик (до 1654 р)
* 8. В Каменці, на правій стороні Дніпра
* 9. В Олешках
* 10. Нова Січ, на річці Підпольній.
== Гетьманщина ==
{{main|Гетьманщина}}
Україна або Країна козаків (VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES) 1690, [[Вінченцо Марія Коронеллі]]
Гетьманщина за правління Богдана Хмельницького охоплювала землі площею понад 200 тисяч км². Західний кордон відповідав західній межі [[Брацлавське воєводство|Брацлавського воєводства]] [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], північний і східний кордони — рубежам [[Київське воєводство|Київського]] і [[Чернігівське воєводство|Чернігівського воєводств]]. Південні землі межували з [[Кримський ханат|Кримським ханатом]], а після [[Вічний мир|Вічного миру]] з кордонами [[Військо Запорозьке Низове|Низового козацтва]]. У 1650-х роках козацька держава деякий час контролювала частину Південної [[Білорусь|Білорусі]].
Регіони:
* [[Наддніпрянська Україна|Наддніпрянщина]]:
** [[Лівобережна Україна]]
*** [[Сіверська земля|Сіверщина]]
** [[Правобережна Україна]]
*** [[Полісся]]
*** [[Поділля]]
* [[Запорожжя]]
Рельєф:
* [[Придніпровська височина]], [[Придніпровська низовина]]
Річки:
* [[Ворскла]], [[Горинь (річка)|Горинь]], [[Дніпро]], [[Десна]], [[Прип'ять]]
Клімат:
* [[Помірно-континентальний клімат]]
{{Розширити розділ|дата=травень 2018}}
== Слобідські козаки ==
{{main|Слобідські козацькі полки}}
Під час [[Польсько-козацькі війни|козацько-польської війни]] польська шляхта не переставала нападати на землі Гетьманщини між р. [[Стир]]ом, р. [[Случ (притока Горині)|Случчю]], р. [[Сож]]ем та р. [[Прип'ять|Прип'ятю]]. Козаки не хотіли терпіти цих безчинств та переселились в глиб Гетьманшини, на землі звільнені від татар і назвали свої поселення «слободами», які знаходились недалеко від [[Острогозьк|Рибинська]] (Острогозька), по ріках [[Сіверський Донець|Дінцю]], [[Ворскла|Ворсклі]], [[Харків (річка)|Харків]]. Від нападів кочівників козаки укріпляли свої слободи та організували військо для самозахисту. Першими укріпленими слободами були [[Харків]], [[Суми]], [[Охтирка]], [[Острогозьк]]. За назвами цих укріплень були і названі три слобідських полки (Харківський, Сумський, Охтирський). Харківський полковник Донець збудував місто [[Ізюм]] і тоді Харківський полк поділився на Харківський та Ізюмський. Права слобідських полків були однаковими з гетьманськими і знаходились під владою Гетьмана до часів гетьмана Самойловича. За сприяння Голіцина ці полки отримали кожний своє окреме управління.
== Примітки ==
{{reflist}}
== Література ==
{{Commonscat|Ukrainian Cossacks}}
* ''Боплан.'' Описание Украины. — Ст. Петербург, 1852.
* [http://litopys.org.ua/rigel/rig.htm ''Олександр Рігельман.'' Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі]. — Київ: Либідь, 1994.
* [https://books.google.de/books?id=8dBaAAAAcAAJ&printsec=frontcover&hl=de#v=onepage&q&f=false Hammerdörfer, Carl, Geschichte der Ukrainischen und Saporogischen Kosaken, nebst einigen Nachrichten von der Verfaßung und den Sitten derselben, 1789]
* [http://www.europeana.eu/portal/record/9200332/BibliographicResource_3000095407952.html Johann-Christian von Engel. Geschichte der Ukraine und der ukrainischen Kosaken, 1796 (Йоганн Християн Енґель. Історія України і українських козаків)]
* [https://books.google.de/books?id=3CpRAAAAcAAJ&pg=PA35&lpg=PA35&dq=Die+Kosaken,+oder+Geschichte+derselben+von+ihrem+ursprunge+bis+auf+die+gegenwart&source=bl&ots=MGXQai6UVf&sig=KmKDzD5bfjSmdXltZe4GJinSdH8&hl=de&sa=X&ved=0ahUKEwid3o6P6__KAhXnn3IKHVJ4CUcQ6AEIMjAF#v=onepage&q=Die%20Kosaken%2C%20oder%20Geschichte%20derselben%20von%20ihrem%20ursprunge%20bis%20auf%20die%20gegenwart&f=false Plotho, Carl von, Die Kosaken oder Geschichte derselben von ihrem Ursprunge bis auf die Gegenwart, mit einer Schilderung ihrer Verfassung und ihrer Wohnplätze — Berlin: Braun [?], 1811]
* [https://archive.org/stream/ustnoepoviestvov00korz#page/n13/mode/2up Усное повествованіе бившаго запорожца (Микити Коржа), Одеса, 1842 р.]
* ''Сементовский Н.'' Старина малороссийская, запорожская и донская. — С.-Петербург, 1846.
* [http://litopys.org.ua/samovyd/sam11.htm#kos1 ''Семен Мышецкий''. Исторія о козакахъ Запорожскихъ. — Москва: Университетской Типографіи, 1847.]
* Michał Gliszczyński, Apollon Aleksandrovich Skalkovskiĭ, Znaczenie i wewnętrzne życie Zaporoza podług Skalkowskiego ; oraz, Hetmani…, Warszawa, 1852.
* ''Скальковський Аполлон.'' История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского (Исторія Новой Сѣчи или послѣдняго Коша Запорожскаго). — Т. І–III (1840; друге видання — 1846, третє — 1885—1886; сучасне перевидання — 1994)
* [https://archive.org/stream/reestravsegovois00unse#page/n3/mode/2up Реестра всего войска запорожскаго после зборовскаго договора (16 октября 1649), издано О. М. Бодянским]
* Ukraina i Zaporoże czyli Historya Kozaków od pojawienia się ich w dziejach, do czasu ostatecznego przyłączenia do Rossyi. T. 1-2 | Czarnowski, Jan Nepomucen (1822—1894)
* [https://archive.org/stream/volnostizaporoz01vagoog#page/n117/mode/2up ''Д. Яворницкий.'' Вольности запорожских козаков. — Ст.-Петербургь, 1898.]
* ''В. О. Щербак''. [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Kozactvo_ukrainske Козацтво українське] // {{ЕІУ|4|408}}
* «Пакти і Конституції» Української козацької держави (до 300-річчя укладення) / відп. ред. В. А. Смолій ; упоряд. : М. С. Трофимук, Т. В. Чухліб. — Львів: Світ, 2011. — 440 с. : факсиміле.
* {{cite book
| назва = Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні. Видання друге — К.: [[Критика (видавництво)|Критика]], 495 с. ISBN 966-7679-86-1
| прізвище = Плохій
| ім'я = Сергій
| автор-посилання = Плохій Сергій Миколайович
| рік = 2006
| ref = harv }}
* {{cite journal
| назва = Витоки зовнішньої політики Війська Запорозького
| прізвище1 = Смолій
| ім'я1 = В. А.
| автор-посилання1 = Смолій Валерій Андрійович
| прізвище2 = Горобець
| ім'я2 = В. М.
| автор-посилання2 = Горобець Віктор Миколайович
| прізвище3 = Степанков
| ім'я3 = В. С.
| автор-посилання3 = Степанков Валерій Степанович
| прізвище4 = Чухліб
| ім'я4 = Т. В.
| автор-посилання4 = Чухліб Тарас Васильович
| рік = 2016
| журнал = Дипломатія на «межі світу»: міжнародні відносини та зовнішня політика Української держави (XVII ст. – 1750-ті рр.) – К.: «Amenhotep» 2016 – 320 с
| том =
| номер =
| сторінки = 32-33
| ref = harv }}
* {{cite book
| назва = Українська (руська) еліта доби Середньовіччя і раннього Модерну: структура та влада. — К.: Темпора, 2011. — 421 с. — ISBN 978-617-569-025-3
| прізвище = Однороженко
| ім'я = Олег
| автор-посилання = Однороженко Олег Анатолійович
| рік = 2011
| ref = harv }}
{{Козацькі війська}}
[[Категорія:Українське козацтво]]
| 