Турівське князівство: відмінності між версіями

Праліси і багна убезпечували мешканців ТуровоТурівсько-Пінського князівства від наїздів південних кочовиків. Основою прожитку було хліборобство, полювання, рибальство та бджільництво; через ТуровоТурівсько-Пінське князівство проходили важливі торгові шляхи: водний і сухопутний з [[Київ|Києва]] до [[Польща|Польщі]] та сухопутний з Києва на [[Литва|Литву]] і до балтійських країн, що сприяло економічному і політичному піднесенню ТуровоТурівсько-Пінського князівства (зокрема у стосунках з Польщею і Литвою).

За [[Володимир Святославич|Володимира Святославича]] ТуровоТурівсько-Пінське князівство увійшло до складу [[Київська Русь|Київської держави]] (вже з кінця [[9 століття|9 ст.]] було під її впливом).

[[1157]] [[Ізгої|князь-ізгой]] [[Юрій Ярославич]], онук Святополка Ізяславича, самовільно захопив Турів і спромігся відстояти його в боротьбі з коаліцією, що її організував київський князь. З цього моменту Турівське князівство закріпилося за Юрієм в якості [[Вотчина|вотчини]]. До князівства належали також [[Пінськ]] і [[Дубровиця]], які незабаром стали уділами синів Юрія. Відомості про них у літописі уривчасті. [[1168]] Турів належав [[Іван Юрійович (князь турівський)|Івану Юрійовичу]], тоді ж згадано його брата [[Святополк Юрійович (князь туровський)|Святополка]]. [[1184]] Туровом володів уже Святополк (п. [[1190]]), Пінськом — [[Ярослав Юрійович|Ярослав]], а Дубровицею — [[Гліб Юрійович (князь турівський)|Гліб]], який помер [[1196]], будучи князем туровськимтурівським.

На початку [[XIII століття|XIII ст.]] Турів поступився політичним значенням [[Пінськ|Пінську]], князі котрого з [[1204]] по [[1229]] були учасниками низки коаліцій південноруських князівств. [[1223]] ряд удільних князів ТуровоТурівсько-Пінської землі (серед них незаперечно атрибутовано [[Олександр Дубровицький|Олександра Дубровицького]]) брали участь у [[Битва на Калці|битві на Калці]]. Після того, як монголи [[1240]] спалили багато міст, значення вцілілого Пінська ще більше зросло. Сюди [[1241]] перенесли з Турова єпископську кафедру. [[1240]]—44 Пінськом володів кн. Михайло, важливий союзник Данила Галицького. [[1251]] року пінських князів згадано у множині. Вони намагалися балансувати між новими центрами сили — [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинським князівством]], [[Велике князівство Литовське|Литвою]] і [[Золота Орда|Золотою Ордою]]. [[1263]] Пінськ надав прихисток литовському князю [[Войшелк|Войшелку]] і військову допомогу у відновленні контролю над Литвою. [[1275]] пінські й туровськітурівські князі брали участь у поході на Литву, що його організували монголи. [[1292]] одна з гілок місцевої династії володіла [[Степань|Степанню]], яка, імовірно, виділилася з Дубровицького уділу.