'''Лев I Дани́лович''' (бл.[[1228]] — бл.[[1301]]) — [[Перемиське князівство|князь перемишльський]] (бл. 1240—1269), [[Список Белзьких князів|белзький]] (після 1245—1269) і галицький (1264—бл. 1301), претендував на литовську (1269 р.) та польську (1289 р.) спадщину, здобув володіння на Закарпатті та Люблінську землю. Старший син короля [[Данило Галицький|Данила Романовича]] (найстарший брат Іраклій загинув молодим на полюванні), князь [[Перемиське князівство|перемиський]] ([[1240]]-[[1269]]), [[Галицьке князівство|галицький]], [[Белзьке князівство|белзький]] (з [[1269]]), верховний правитель [[Галицько-Волинське князівство|королівства Русі]] (бл.[[1270]] — бл.[[1301]]). Хоча Лев Данилович офіційно, від Папи Римського, титулу короля не прийняв, проте був спадкоємцем Королівства Русі, карбував власні монети з написом "«Лев І, король Русі"», а західні джерела так його й титулують<ref>''Войтович Л.'' [http://shron.chtyvo.org.ua/Voitovych_Leontii/Korolivstvo_Rusi_realnist_i_mify.pdf Королівство Русі: факти і міфи]… — С. 66.</ref>.
