Кам'янопіль (Львівський район): відмінності між версіями

До [[1928]] року село Кам'янопіль свого храму не мало. На той час греко-католицька громада с. Кам'янопіль становила 162 особи, які ходили до церкви в Підбірцях, де хрестили дітей, вінчалися і хоронилися. А друга частина частина жителів (римо-католики) ходили до костелу в с. [[Пруси]], де ксьондз Ян Скужак вів активну полонізацію українського населення, особливо жінок.

Образи іконостасу, найімовірніше, є вцілілими частинами старовинної церкви. Про це може свідчити ікона «[[Богоматір]]», передана на зберігання в музей «Дрогобиччина» (мистецтвознавці датують її XVI століттям, автором вважають іконописця Федька). [[Ікона]] «Одигітрія з похвалою» виконана в дусі національного відродження. На відміну від сучасників, які малювали «Одигітрію» у поясному чи поколінному виді, дрогобицький майстер намалював св. Марію, яка сидить на троні з немовлямНемовлям, як Царицю Небесну, а по боках, у 12 клеймах зображені постаті пророків, що сповіщали похвалою їїЇї прихід на землю й очікування народження Сина Божого. Тим самим відроджено традицію мотиву «Небесної Цариці». Таке вирішення образу Богородиці мало витоки з часів раннього візантійського мистецтва і практично не втратило популярності у поствізантійському мистецтві аж до початку XVII&nbsp;ст.<gallery>

Файл:Church 1938 Kamianopil.jpg|Церква в с. Кам'янопвільянопіль 1938 рік

</gallery>Надзвичайну цінність становить збережена метрична книга реєстрації актів про шлюб, яку вели в церкві протягом [[1788]]-[[1920]] (ця книга є найдавнішою метричною книгою в Галичині). Згідно з нею, за вказаний період у церкві провели 285 вінчань.

Зведення храму на новому місці та його впорядкування тривали рік. [[1929]] року церкву посвятили. У тодішній газеті «Діло» було вміщено таку замітку: «[[Українці]] Камінополя (…) складають подяку всім, що причинились до будови церкви в Камінополи. В першу чергу нашому парохові о. дек. Петрови Пилипцеви і (…) послови Львівщини О. Сов. І.Ліщинському парохові та його парохіянам.(…) Виділ Тов. св. Петра у Львові уділив нам допомоги на викінчення церкви 300 зол. Дооколичні парохії а саме [[Винники]], [[Зарудці]], [[Зашків]], [[Жидятичі]], [[Лисиничі]], [[Ляшки (Україна)|Ляшки]], [[Малехів]], [[Миклашів]], [[Підберізці]], [[Пикуловичі]], [[Сороки]], [[Яричів]], церкви Успенія і св. О. Николая у Львові зложили жертви будь то в грошах, будь то з церковного приладдя. Спеціально зазначуємо наступні жертви: Лисиничі два добрі фелони, Пикуловичі євангеліє, плащаницю, процесійний хрест, ліхтарі і 68 зол. Миклашів чаша, монстранція, хоругви і ліхтарі. [[Винники]] фани, обрус, [[хрест]], ліхтарі і 60 зол. Підберізці стихар, ліхтарі і 35 зол. Церква Успенія у Львові чашу, [[Сороки]] чаша і 263 зол. Ляшки Муровані 4 фелони, всеночннк і 140 зол. Місцевий власник млина [єврей] п. Мілєр 50 зол. (…).&nbsp;— Камінопіль в маю 1929. Андрій Вічурко, Іван Дзюбик, Іван Мельник, Санько Мельник, Гринько Островський, Михайло Островський, Теодор Савка, Теодор Сеньків».

Люди хто чим міг допомагали зведенню та благоустрою храму: вишивали рушники, фани, ризи, купували обрядове знаряддя, прибирали всередині і зовні храму. Певний час церква була покрита рідним привезеним з [[Борислав]]а гонтом, який від старості вже почав протікати, довелося перекривати наново. І тут обійшлось не обійшлось без свідомих людей. Мельник Іван Матвійович віддає бляху, що придбав для покриття власної, покритої соломою, хати.

Після спорудження церкви в парафіян залишилась ще одна гостра проблема&nbsp;— не було цвинтаря. Польська влада і зокрема Кам'янопільський поміщик Кречунович (вірменвірменин за національністю), котрий володів з [[1919]] по [[1938]] рік більшістю земель, не бажав виділяти місця під поховання. Тому аж до [[1945]] року українців хоронили в Підбірцях. Ще до сьогодні на їхньому цвинтарі збереглись пам'ятники та хрести з іменами наших предків, у тому числі пам'ятник родини Мельників з Кам'янополя. Автори: Байда Роман та Мирослав Брода.