Ікона Розп'ятого Спасителя Зарваницька: відмінності між версіями

 

Дідич Зарваниці, [[чернігівський воєвода]] [[Пйотр Міхал Мйончинський]], зазнав від образу Спасителя чудотворної ласки. Тому він, етнічний поляк, став найбільшим [[Меценатство|меценатом]] зарваницького храму. Саме за його сприяння було офіційне оголошення чудотворності образу в 1742 році<ref name=":0" />. Його коштом було збудовано й облаштовано всередині відповідний для чудотворного образу [[Церква Пресвятої Трійці (Зарваниця)|Святотроїцький храм]]. Це був один із високоякісних зразків галицького зодчества в стилі [[бароко]]. Його будували із каміння, взятого зі зруйнованого кримськими татарами замку в Полісюках за 2 кілометри від Зарваниці.

У [[1754]] році дерев'яна церква згоріла. На місці, де вона була, отець [[Білинський Петро Степанович|Петро Білинський]] у [[1901]] році поставив кам'яний хрест. Ікона чудесним образом збереглася і була перенесена в новозбудований мурований храм, де була встановлена в головному [[Престол|престолі]].

 

Великий наплив [[Паломництво|прочан]] до ікони сприяв запровадженню з [[1756]] року щоденного [[богослужіння]]. Це спонукало до збільшення кількості священиків, які допомагали [[Настоятель|настоятелеві храму]]. Значущість ікони та Зарваниці поступово зростала, того ж року тут було створено окремий [[Зарваницький деканат УГКЦ|однойменний деканат]]<ref name=":0" /><ref name=":4" /><ref>{{Шематизм ТЗА УГКЦ|7}}</ref>.