Ікона Розп'ятого Спасителя Зарваницька: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м форматування |
|||
Рядок 48:
У другій половині XVIII століття в межах [[Львівська архієпархія УГКЦ|Львівської єпархії]] Зарваницька парафія Пресвятої Трійці поступово починає виконувати серйозну роль не тільки у здійсненні гріховних відпустів під час паломництва «за отриманням прощення», але й в плані організації духовного єпископського суду, який все частіше збиратиметься не в [[Бережани|Бережанах]], а безпосередньо в зарваницькому храмі із Чудотворною іконою Розп'яття Христового, де довгий час мав парафію бережанський [[офіціал]] та зарваницький декан о. Андрій Липницький. Присутність цієї ікони та її популярність серед вірян Львівської єпархії у XVIII столітті явно сприяла підвищенню авторитету духовного суду, про що свідчать безпосередньо акти протоколів його засідань<ref name=":4" />.
За висловом [[Предстоятелі Української греко-католицької церкви|Галицького єпископа]] [[Лев (Шептицький)|Лева Шептицького]] наприкінці XVIII століття Зарваниця була дуже популярною серед населення [[Поділля]], всієї України й навіть Валахії. Про впливовий ареал {{не перекладено|Санктуаріум|Санктуаріуму|pl|Sanktuarium}} свідчать воти при чудотворних образах, які засвідчують конкретні випадки оздоровлення. За списками 1772—1778 років дорогоцінні воти надали до церкви фундатор храму М. П. Мйончинський, [[Перемиські єпископи УГКЦ|перемишльський єпископ]] [[Онуфрій (Шумлянський)|Шумлянський]], графи [[Потоцькі]], українські та польські шляхтичі, міщани, селяни з галицького Поділля, Покуття, Волині, Молдови; галицькі та молдовські вірмени<ref name=":2">{{Cite book|title=Зарваниця|last=Мельник|first=о. Андрій|year=1926|publisher=|location=Рогатин|pages=50, 60–68|language=|isbn=}}</ref>. Зокрема, [[15 червня]] [[1773]] року під чудотворною іконою в знак подяки «''від [[Громада|дружини]] [[Бережани|Бережан]] по [[Чума|моровій заразі]] Ісусові присвячена''»<ref name=":2" /><ref>Л. Самбритович, ''Наші відпустові місця'', Львів 1907, с. 12.</ref>, розмістили [[Позолота|позолочену]] корону зі щирого срібла з викарбуваним на ній написом:{{Цитата|Роспятый Христе Царю за вся ны;<br/>Не посѣщай, просим Тя, моромъ Бережаны;<br/>Посѣщай ны во щедротахъ усердно молимъ Тя.<br/>Да здрави — многолѣтно и въ небѣ хвалити Тя. (1772-73 рр.).|3=|4=}}
Відомою ікона була і на [[Закарпаття|Закарпатті]] та серед українського населення, яке у XVIII столітті переселилося до [[Сербія|Сербії]]. Звідти походять рукописні збірки богословських пісень, у яких на свято [[Воздвиження Хреста Господнього|Воздвиження Чесного Хреста]] співали пісні на честь зарваницького чудотворного образу Розп'яття<ref name=":0" />.{{Вікіджерела|Пісня до Ісуса Христа в чудотворній Зарваницькій Іконі|Пісня до Ісуса Христа в чудотворній Зарваницькій Іконі|nocat=1}}З розвитком Богородичного культу в Зарваниці чудотворний образ Ісуса Христа в храмі був переміщений за головний вівтар (принаймні, до 1864 року), в місце формально важливіше, але фактично недоступне для тисяч прочан<ref name=":0" />.
| |||