Відмінності між версіями «Петро Пустельник»

нема опису редагування
[[Файл:Roman du Chevalier du Cygne f176v Pierre l'Ermite.jpg|thumb|550px| Петро Пустельник показує хрестоносцям шлях на Єрусалим. Французька гравюра (приблизно 1270 року)]]
'''Петро Пустельник''' ({{lang-fr|Pierre d’Amiens}}, * [[1053]] — † [[8 червня]] [[1115]]) був [[єпископ]]ом [[Ам'єн|Ам'єна]]у і ключовою фігурою під час [[Перший хрестовий похід|Першого хрестового походу]].
 
== Перед 1096 ==
Як свідчить [[Анна Комніна|Анна Комнін]], він намагався здійснити [[паломництво]] в [[Єрусалим]] перед 1096, але меті завадили [[сельджуки]], що піддали його катуванню. Джерела подають різну інформацію стосовно того, чи був він присутній на відомому [[Клермонський собор|КлермонтськомуКлермонському соборі]] 1095 року, але загальновизнано, що він згодом став одним з натхненників хрестового походу у Франції, і його особистий досвід допоміг йому розпалити вогонь [[Хрестові походи|Хрестових походів]]. Згодом він увійшов у історію як емоційний [[проповідник]], значна частина джерел і істориків погоджуються, що тисячі селян жваво прийняли хрест завдяки йому. Однак, Джонатан Райлі Сміт припустив, що до війська [[Селянський хрестовий похід|хрестового походу селян]] або бідняків входили також добре озброєні вояки та [[лицар]]і. Ця частина походу відома як [[Селянський хрестовий похід|похід бідняків]], термін, що в середньовіччі позначав жебраків під опікою [[Римо-Католицька Церква|Церкви]].
 
== Похід до Святої Землі ==
Більшості бідняків не вдалося здійснити настанови [[Римо-Католицька Церква|Католицької Церкви]]. Вони були не здатні це зробити, через феодалів, які обкладали їх податками і різними поборами на їх шляху і тому вони або помирали від голоду, або поверталися додому, або були продані у рабство слов'янськими баронами-грабіжниками з [[Балканський півострів|Балкан]], поширюючи думку, що слов'янські барони з Балкан — підлі злодії. Петро долучився до групи [[Вальтер Голяк|Вальтера Голяка]], що досягла [[Константинополь|Константинополя]], який розміщував численних пілігримів навколо Константинополя, тим часом як він намагався домовитися з [[Візантійські імператори|візантійським імператором]] щодо морської переправи. Імператору не вдалося забезпечити пілігримам адекватний провіант, тому дедалі більше бідняків вдавалося до грабунку імперських сховищ. [[Олексій I Комнін]] хвилювався через збільшення безладу і добре озброєної армії хрестоносців, що мала от-от прийти, тому швидко закінчив перемовини і переправив їх через [[Босфор]] на азійське узбережжя на початку серпня, з обіцянкою охороняти і допомагати до на шляху до кордону з ворогом. Він хотів, щоб похід бідняків почекав його розпоряджень, але незважаючи на його прагнення, жебраки вступили на територію турків. [[Турки]] почали грабунок і врешті-решт атакували беззбройний натовп. Петро повернувся у великому смутку до Константинополя, шукаючи допомоги імператора. Турки згодом почали переслідувати хрестоносців, що втікали до візантійської території, і в час відсутності Петра пілігрими потрапили в засаду і були порубані на шматки турками, які були більш численні і дисциплінованіші. Незважаючи на слова Петра про божественну охорону, більшість пілігримів було вбито мечами і стрілами турків чи було захоплено в полон. Дійшовши до Константинополя з малою кількістю вмираючих від голоду під час зими 1096–1097 р., учасники походу майже не мали надії на допомогу візантійців і тому чекали на прихід добре озброєної армії хрестоносців, сподіваючись з їх допомогою завершити паломництво.
Турки згодом почали переслідувати хрестоносців, що втікали до візантійської території, і в час відсутності Петра пілігрими потрапили в засаду і були порубані на шматки турками, які були більш численні і дисциплінованіші. Незважаючи на слова Петра про божественну охорону, більшість пілігримів було вбито мечами і стрілами турків чи було захоплено в полон. Дійшовши до Константинополя з малою кількістю вмираючих від голоду під час зими 1096–1097 р., учасники походу майже не мали надії на допомогу візантійців і тому чекали на прихід добре озброєної армії хрестоносців, сподіваючись з їх допомогою завершити паломництво.
 
Коли прибули князі, Петро приєднався до них і ввійшов до їхньої ради в травні 1097 р. і з невеликою кількістю залишившихся послідовників вони разом пройшли [[Мала Азія|Малу Азію]]
і дісталися [[Єрусалим]]у. Тимчасом як його «бідняки» ніколи не змогли відновити свою чисельність до турецької розправи, його ряди швидко поповнилися безбройними, пораненими і збанкрутілими [[Хрестоносці|хрестоносцями]]. Проте, незважаючи на дві гарячі промови,
він вже грав другорядну роль в подальшій історії першого хрестового походу, який в той час вже повністю базувався на військовій кампанії, яка мала ціль охороняти шляхи пілігрімів і святі місця в[[Палестина| Палестині]]. Він з'явився на початку 1098 р., з наміром вирватися від тягот облоги [[Антіохія|Антіохії]], виставляючи себе як сказав [[Гвіберт Ножанський]] «падаючою зіркою». Однак, Гвіберт і інші джерела продовжували стверджувати, що Петро виголосив промову перед напівпомерлими від голоду хрестоносцями, що мотивувала їх вилазку з воріт Антіохії і їх наступну героїчну перемогу над переважаючоюпереважною мусульмананськоюмусульманаською армією, що тримала в облозі місто. Таким чином, запам'ятавши його заслуги, він у середині року був відправлений князями запросити [[Кербога|Кербогу]], щоб все вирішити за допомогою дуелі, від якої емір згодом відмовився; в 1099 р. він з'являється як хранитель подаяння при облозі Арки і як лідер благаючої процесії навколо стін [[Єрусалим]]а, що передувала чудесній перемозі хрестоносців в [[Битва при Аскалоні|битві при Аскалоні]] в серпні. В кінці року він відправився до [[Латакія|Латакії]] і відплив звідти на[[ Захід]]. З цього часу він зникає, але Альберт Аахенський відзначив, що він помер в сані настоятеля [[Храм Гробу Господнього |Храму Гробу Господнього]] який він заснував у [[Франція|Франції]].
 
== Роль в натхненні Першого хрестового походу ==
Хоча пізніше католицькі історики і сучасні вчені не погоджувалися з ними, Роджер Вендовер і Мет'ю Періс писали, що Петро Пустинник був спрважнім автором і організатором [[Перший хрестовий похід|Першого хрестового походу]]. Було розказано, що під час раннього візиту до Єрусалима до 1096 р., [[Ісус]] з'явився перед ним в [[Храм Гробу Господнього|Храмі Гробу Господнього]] і сказав йому надихнути хрестовий похід. Ця історія також з'являється на сторінках [[Вільгельм Тірський|Вільгельма Тірського]], що означає, що навіть через кілька поколінь після хрестового походу нащадки хрестоносців вірили, що Петро справжній організатор. Походження такої легенди є предметом певної цікавості. Генріх фон Сибель в своїй «Історії Першого хрестового походу» (нім.''Geschichte des ersten Kreuzzuges'') вважає, що в таборі бідняків почалася певна ідолізація Петра паралельно звичайному прославленню [[Готфрід Бульйонський|Готфріда Бульйонського]] лотарингцями. З цієї точки зору Петро став натхненником, а Готфрід засновником [[Єрусалимське королівство|Єрусалимського королівства]]. Ця версія долі Петра такжтакож давня, як і [[Chanson des chétifs]], поема, яку [[Реймунд де Пуатьє]] присвятив Петру і його послідовникам у 1130 р., яка тепер є частиною так званого ''Хрестоносного циклу'' [[chansons de geste]]. Ця версія також з'являється на сторінках [[Альберт Аахенський|Альберта Аахенського]] написаних десь в 1130 р., і у [[Вільгельм Тірський|Вільгельма Тірського]], який прийняв версію Альберта. Історія Петра викладена Анною Комнін і в [[Геста Франкорум]] Альбертом Аахенським.
 
== Джерела ==
2747

редагувань