Трачевський Гнат Митрофанович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
А04М07 (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
А04М07 (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 24:
|відомий_(відома) =
|суспільний_стан =
|рід_діяльності = [[Педагог]]
|титул =
|посада = Директор Одеського педагогічного інституту
Рядок 48:
|нагороди =
|премії =
|звання = [[Доцент]]
|сайт =
|зріст =
Рядок 58:
{{Скорочення|дата=лютий 2014}}
 
'''Гнат Митрофанович Трачевський''' ([[28 травня]] [[1898]] — [[29 жовтня|12 листопада]] [[1937]]) — український [[історик]], [[педагог]], [[директор]] [[Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського|Одеського педагогічного інституту.]]
 
== Життєпис ==
 
Г. М. Трачевський народився у селі [[Острівка (Савранський район)|Острівка]] [[Балтський_повіт|Балтського повіту]] на [[Подільська губернія|Поділлі]] у селянській родині. Навчався у [[Гімназія|гімназії]], а у 1916 - 1918 роках - на дворічних педагогічних курсах у [[Балта|Балті]]. У 1918–1920 роках вчителював у селі [[Концеба|Концебі]], а після закінчення у 1921 році повітових курсів позашкільної освіти працював інструктором у Савранському волосному відділі народної освіти. Працював інструктором соціального виховання та [[Завуч|завучем]] школи у селі [[Слюсареве|Слюсареве.]]
 
У 1925 році закінчив історичне відділення факультету професійної освіти [[Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського|Одеського інституту народної освіти]] (ІНО). Вчителював в одеській школі № 81. У 1928 році вступив до [[ВКП(б)]]. З 1926 року працював позаштатним викладачем [[Робітничий факультет|робітничого факультету]] Одеського інституту народної освіти ("історія революційного руху в України"), викладачем залізничного технікуму ("[[суспільствознавство]]"), лектором вечірнього робітничого університету ("історія класової боротьби"), [[Декан (посада)|деканом]] робітфаку Одеського ІНО,
Рядок 68:
Увійшов до останнього набору (1929 р.) [[Аспірант|аспірантів]] до Одеської секції Харківської [[Науково-дослідний інститут історії української культури імені академіка Дмитра Багалія|науково-дослідної кафедри історії української культури]] при Одеському інституті народної освіти під керівництвом [[Слабченко Михайло Єлисейович|Михайла Слабченка]]. Через розгром історичної науки (1930 р.) аспірантський стаж закінчував на умовах прикріплення до академічної кафедри історії України Одеського інституту професійної освіти, де мав продовжувати дослідження за планом Інституту історії української культури імені академіка Д. Багалія. Здобув вчене звання [[Доцент|доцента]]. Від 9 червня 1930 року був дійсним членом Одеського історично-етнологічного відділу ( ВНАС).
 
У зв'язку з реорганізацією у 1930По роцізакінченні аспірантури Одеськогопрацював інститутудоцентом народної освіти як доцент перейшов працювати дов [[Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського|ОдеськогоОдеському інститутутінституті професійної освіти]]. У 1932–1933 роках був [[Директор|директором]] [[Одеська національна наукова бібліотека|Одеської державної наукової бібліотеки імені М. Горького]].
 
В 1933 - 1935 роках обіймав посаду [[Директор|директора]] [[Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського|Одеського педагогічного інституту,]]

З 1935 року працював доцентом кафедри [[Історія України|історії України]] історичного факультету [[Одеський державний університет|Одеського державного університету]]. Після перевірки на початку 1936 року комісією [[Обком|обкому]] [[Комуністична партія України|КП(б)У]] стану викладання вітчизняної історії в Одеському державному університеті звільнений за підозрою в [[Троцькізм|троцькізмі]]. Потім деякий час працював доцентом педагогічного інституту, а згодом — науковим співробітником і [[Екскурсовод|екскурсоводом]] [[Історичний музей|історичного музею]].
 
==== Оцінка наукової діяльності ====
Вченого можна віднести до такої частини науково-педагогічних кадрів, як компартійні висуванці, які в умовах тоталітаризації культури складали авангард тих, хто галасливо підтримував організовані згори ідеологічні кампанії, виступав з критикою колег, запідозрених у належності до антипартійних течій чи у немарксистському викладанні предметів. Деякі з них, опанувавши марксистську фразеологію, намагалися видавати написане за нові підходи в галузі історії.
 
== Переслідування та реабілітація ==