Бароко: відмінності між версіями

'''Баро́ко''' (від {{lang-pt|barroco}} {{lang-es|barrueco}} та {{lang-fr|baroque}} — перлина неправильної форми) — [[стиль]] у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та [[Архітектурний стиль|архітектурі]] початку [[XVI століття]] — кінця [[XVIII століття]]. Хронологічно бароко слідує за [[Ренесанс]]ом, за ним слідуєіде [[Класицизм]]. За [[Естетика|естетичним]] визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи [[гуманізм]]у і народження [[маньєризм]]у. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо [[ренесанс]] мав незначне поширення ву країнах за межами [[Західна Європа|Західної Європи]], то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.

Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення образуспособу життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві.

Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо необхіднотреба відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва.

Архітектура бароко відрізняєтьсявирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, [[Пілястра|пілястри]]. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — [[теламон]] (атлант), [[каріатида]] й [[маскарон]].

Батьківщиною бароко вважається [[Італія]] та її такі визначні мистецькі центри, як [[Рим]], [[Мантуя]], вменшою меншіймірою мірі— [[Венеція]] і [[Флоренція]]&nbsp;—, де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі<ref>Мустафін&nbsp;О.&nbsp;Р. Справжня історія раннього нового часу. Х., 2014, с.&nbsp;171—177</ref>.

Культура та література бароко позначена прагненням вразити читача пишним оздобленням твору, відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу, алегоризмом, різкими контрастами, тенденцією життєсвердногожиттєствердного сприйняття дійсності, вираженням просвітницької тематики.

Характерною є '''пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність [[орнамент]]у, асиметрія конструкцій'''. У [[Архітектура бароко|бароковій архітектурі]] панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, ефекти світлотіні та кольору. [[Живопис]] і [[скульптура]] відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту ій ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У [[музика|музиці]]&nbsp;— поява [[опера|опери]], розвиток вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості [[Йоганн Себастьян Бах|Йоганна Себастьяна Баха]]).

Бароковий стиль домінував у європейському мистецтві в [[17 століття|17 столітті]]. В деяких країнах він також захопив кінець 16 і середину 18 століть (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього стилю є [[Рубенс Пітер Пауль|Пітер Пауль Рубенс]], [[Дейк Антон ван|Антон ван Дейк]] ([[Фландрія]]), в живописі: [[Кортона]], [[Караваджо]], в архітектурі [[Лоренцо&nbsp;Берніні]] ([[Італія]]), [[Растреллі Бартоломей|Бартоломей Растреллі]] ([[Росія]]), в [[література|літературі]]: [[Педро Кальдерон де ла Барка|Педро Кальдерон]] ([[Іспанія]]), А.[[Теодор Агріппа д'Обіньє|Агріпа&nbsp;д'Обіньє]] ([[Франція]]), [[Ломоносов Михайло Васильович|Михайло Ломоносов]] (Росія), в музиці період бароко тривав з [[1600]] до [[1750]] рр., представниками якого є [[Клаудіо Монтеверді]], [[Вівальді Антоніо|Антоніо Вівальді]], [[Бах Йоганн Себастьян|Йоганн Себастьян Бах]], [[Гендель Ґеорґ Фридерик|Ґеорґ Фридерик Гендель]].

Назва стилю має французьке походження. Етимологію слова достременнодостеменно не встановлено: одні дослідники вказують на французьке слово «baroco»&nbsp;— логічна формула беззмістовного, інші&nbsp;— на зв'язок із назвою перлини раковинимушлі, що має подовжену, неправильну форму.

Слово «barocco» зустрічається ізустрічаєтьсяйі в італійських джерелах стосовно нечесного прийому в торгівлі. Французькі класицисти перенесли близько середини 18 століття перенесли цей термін в художню літературу: Ф. Міліція у 1797 р. застосовує його в сучасному нам сенсі.

Бароко виникло і набуло великого розвитку в [[Італія|Італії]], замінивши прості іта ясні форми мистецтва Раннього і Високого [[Відродження]]. Пов'язане з дворянською культурою часів розквіту [[абсолютизм]]у, бароко було покликане прославляти аристократію ій церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за національну єдність ву різних країнах [[Європа|Європи]]. Поряд з цимВодночас бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, ву створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо.

Найкращі представники італійського бароко: [[архітектор]] і [[скульптор]] [[Лоренцо Берніні]], архітектори [[Франческо Борроміні]] і [[Карло Фонтана]], [[Ювара]], живописці [[П'єтро да Кортона]], [[Джордано Лука]], [[Маньяско]], Дж. Б. Тьєполо. Здобуті в Італії досягнення бароко лягли в основу подальшого розвитку мистецтва [[Іспанія|Іспанії]] та її американських колоній, а також [[Німеччина|Німеччини]], частково [[Франція|Франції]], [[Фландрія|Фландрії]], [[Польща|Польщі]] та [[Україна|України]] в її складі, [[Австрія|Австрії]] та Чехословаччини в її складі тощо.

Особливо стилем бароко переймалися [[єзуїти]]. Бароко, завдякиЗавдяки їхїхнім зусиллям, бароко поширилося тодішнім світом ій іноді навіть іноді називалося стилем єзуїтів. Воно досягло Америки і Філіппін, Китаю тощо. Відомо, що єзуїти оселилися і в Китаї. Будучи знавцями й майстрами бароко, вони ознайомили китайських майстрів зі стилістикою бароко, якою зацікавився сам імператор Цянлун. Для нього і побудували барокову садибу наза європейськийєвропейським зразокзразком зіз палацом, фонтанами в саду, бароковими павільйонами і лабіринтом. ЗбереженіЗбереглися гравюри, що зафіксували барокову садибу з садом ву Китаї.

Вельможі-голландці, данці, шведи, французи ій італійці&nbsp;— шаленіли від краси цих келихів. Створення подібних келихів відомовідоме з доби [[середньовіччя]]. ПоприКрім золотозолота, якого було не багатонебагато, швидко почали використовувати [[срібло]] чи коштовні камені, мінерали ій екзотичні речі, перш за все корали. Згодом додалися кокосові горіхи і яйця [[страус]]ів&nbsp;— і через їх незвичність для європейців, і через магічні властивості, якими їх тоді наділяли. В добу Великих географічних відкриттів до екзотичних речей, щоякі завозили в Західну Європу, додалися великі за розмірами мушлі з тропічних морів. Особливо виділялися ювелірні майстерні 17XVII століття міст Німеччини&nbsp;— [[Гамбург]], [[Нюрнберг]], [[Аугсбург]]. Майстерні європейські ювеліри, що вже мали значний досвід в обробці деревини, рогів, слонової кістки, узялися обробляти ій мушлі тропічних морів. Брудні і потьмянілі, мушлі набували нетутешньої краси в яскравому освітленні після технологічної обробки. Їх миливідмивали від бруду, декілька днів обробляли слабкими розчинами кислоти, а потім лужними розчинами для нейтралізації кислот, знімали верхній шар. Боки очищеної мушлі, що грала перламутром, або залишали недоторканими, або додатково обробляли різьбленням чи гравіюванням. І різьба, і гравіювання мали свої варіанти. Різьблений візерунок міг бути рельєфним на тому ж тлі. Гравіювання нагадувало створення дошки-матриці на металі, тільки в цьому випадку матеріалом слугувала поверхня мушлі, з якої не збирались робити відбитків на папері. Малюнок міг бути рослинного характеру чи навіть сценою з фантастичними чи міфологічними персонажами. Іноді виготовляли невеличкі комплекти келихів зіз фантастичними істотами&nbsp;— келих-нереїда, келих-морський кінь і келих-одноріг. Келих зіз зібрань [[Музей історії мистецтв|Музею історії мистецтв]] (Відень), виготовлений з яйця страуса. Його ніжка&nbsp;— золоте коло з червоними коралямикоралами, що підтримують фігурку самого страуса, який і несе келих-яйце з кришкою, теж прикрашеною шматками коралів. Майстри-ювеліри з Амстердаму поєднували дві мушлі наутилуса в одному золоченому глеку. Келих зіз подвійного наутилуса ву збірці Музею срібла (Флоренція) має різьблений рослинний рельєф, контрастно пофарбований поконтрастно відношеннющодо тла. Міфологічні сцени на кришках келихів&nbsp;— справжня енциклопедія популярних барокових персонажів.

Іноді робили дрібні кльопки, що утримували маленькі коштовні камінці. Мушлю кріпили на ніжку, зазвичай скульптурну. Сюжетна скульптура могла бути і на верхівці келиха, перетворюючи келих уна справжній [[шедевр]] ювелірства. Келих на картині [[Віллем Калф|Віллема Калфа]] «[[Келих Наутілус та китайська порцеляна]]» прикрашають фігурка бога морів [[Нептун (міфологія)|Нептуна]] та кит, що поглинає Іону.