Зимна Вода: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування |
|||
Рядок 363:
Скасування кріпацтва та проведення інших реформ стало певним поштовхом до господарського, соціального та культурного розвитку. Важливою подією для села стало будівництво залізниці Львів — Перемишль. Початково, прокладання залізничної колії планувалося через село [[Скнилів (Пустомитівський район)|Скнилів]], в обхід Зимної Води, але завдяки протестам мешканців Зимної Води, колія таки пройшла через село. Будівництво розпочалося у 1848 році, а закінчилося у 1861 році.
Львівський римо-католицький канонік Францішек Тома [[1857]] року при місцевій римо-католицькій плебанії заснував притулок для збіднілих мешканців Зимної Води, який [[17 січня]] [[1858]] року офіційно був затверджений розпорядженням [[Галицьке намісництво|намісника цісаря в Галичині]] [[Аґенор Ґолуховський (старший)|Агенора Голуховського]]. Станом, на 1873 рік, фінансові активи закладу становили 315 злотих, прибуток за рік становив 14 злотих.<ref>Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkim Księstwem Krakowskim na rok 1874.
Польська школа у Зимній Воді з'явилася у [[1870]] році і знаходилася біля костелу Святої Катерини (нині — плебанія греко-католицької церкви Святого Івана Богослова). Село не мало української (русинської) школи, а місцеві українці ходили до школи, що діяла в Рудному при церкві Воздвиження Чесного Хреста.
Рядок 460:
У [[1954]]-[[1958]] роках сільським головою був Пітуля Петро Степанович — переселенець із знищеного поляками українського села [[Малковичі (Підкарпатське воєводство)|Малковичі]] біля [[Перемишль|Перемишля]]. Пітуля ставши сільським головою та одночасно головою церковного комітету, встановив в костелі Святої Катерини образ Святого Івана Богослова, привезений ним під час переселення із Малковичів, тобто цього дня у [[1954]] році колишній костел став церквою та його було посвячено во ім'я [[Іван Богослов|Святого Івана Богослова]]. Петро Степанович, на власний страх та ризик, за чотири роки свого правління прописав у Водяному 22 греко-католицьких священики, яких переслідувала тодішня влада.
У [[1957]] році відбулося об׳єднання дрібних колгоспів Водяного, Холодновідки, Конопниці, Рудна та Білогорщі у велике колективне господарство ім. Ілліча, з колгоспною конторою (правління колгоспу) у Водяному та з загальною площею земельних наділів, яка складала 2200 гектарів. Основним напрямком діяльності колгоспу було вирощування зернових культур<ref>Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. Львівська
За особливі досягнення у розвитку сільського господарства, на засіданні парторганізації, кандидатуру Петра Степановича Пітулі було висунуте, як претендента на вступ до лав [[Комуністична партія України|комуністичної партії]], але він відмовився. З цієї причини й був звільнений з посади сільського голови.
Рядок 472:
У [[1968]]–[[1972]] роках на посаді голови сільської ради працював Воротник Микола Порфирійович. Воротник продовжив політику своєї попередниці, тобто продовжилося інтенсивне переселення нових мешканців та масова забудова села, а також було багато зроблено для зміцнення матеріальної бази сільських шкіл, дільничої лікарні.
Ще у березні [[1946]] року у Львові відбувся [[Львівський собор 1946|псевдособор]], на якому проголошено ліквідацію [[Українська греко-католицька церква|Греко-Католицької Церкви]], значну частину її майна передано [[Російська православна церква|Російській Православній Церкві]], а вірних та духовенство насильно змушували зрікатися своєї Церкви. Патріарх Російської Православної Церкви Алексій I благословив цю подію. Свідками вірності Христові та Церкві стали мільйони мучеників-жертв новітніх переслідувань: єпископи, священики і миряни, монахи і монахині.
| |||