Відмінності між версіями «Едвін Маттісон Макміллан»

вікіфікація
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
(вікіфікація)
| галузь =
| заклад = [[Університет Каліфорнії, Берклі]]
| Alma Mater = [[Каліфорнійський технологічний інститут]]<br />[[Принстонський університет]]
| відомий через = відкриття першого трансуранового елемента, [[прискорювач]]і
| звання =
}}
{{othernames|Макміллан}}
'''Едвін Маттісон Макміллан''' ({{lang-en|Edwin Mattison McMillan}}) (* [[18 вересня]] [[1907]], [[Редондо-Біч]], [[штат Каліфорнія]] &nbsp; [[7 вересня]] [[1991]] ), американський фізик. Закінчив Каліфорнійський технологічний інститут в [[Берклі]] ([[1928]]); з [[1935]] співробітник Радіаційної лабораторії цього інституту (з [[1958]] директор). Професор Каліфорнійського університету (з [[1946]]). Основні праці по ядерній фізиці і техніці прискорення елементарних частинок. У 1940, опромінюючи уранову мішень нейтронами, виявив перший трансурановий елемент [[нептуній]] (у 1940—41 за участю Макміллана був відкритий [[плутоній]]). У [[1945]] (дещо пізніше від [[Векслер Володимир Йосипович|В. &nbsp;Й. &nbsp;Векслера]] і незалежно від нього) запропонував принцип [[автофазування]]. [[Нобелівська премія з хімії]] ([[1951]], спільно з [[Гленн Сіборг|Гленом Сіборгом]]) «за відкриття в області хімії трансуранових елементів».
 
== Біографія ==
Коли в [[1934]] Лоуренс заснував радіаційну лабораторію в Берклі, Макміллан увійшов до числа її співробітників. Він провів на циклотроні Лоуренса досліди, аналогічні дослідженням О. Гана і його співробітників Ф. Штрасмана і Л. Майтнер, вивчаючи дії [[нейтрон]]ів на [[уран (хімічний елемент)|уран]]. У [[1940]] Макміллан і його співробітник Філіп Ходж Ейблсон виявили, що розщеплювалися не всі ядра атомів урану, що піддалися удару нейтронами. Ті ядра, які захоплювали нейтрони, не піддававшись розщеплюванню, поводилися так, як передбачав Нобелівський лауреат [[Енріко Фермі]]: вони, унаслідок бета-розпаду, підвищували свій атомний номер (число протонів) з 92 до 93 і утворювали новий елемент, атом якого містив 93 протони і електрони. Цей елемент, названий ними нептунієм (на ім'я [[Нептун (планета)|планети Нептун]]), став першим синтезованим трансурановим елементом. Дослідження з синтезу трансуранових елементів, початі Макмілланом, продовжив в Берклі Г. Сіборг.
 
У [[Друга світова війна|Другу світову війну]] Макміллан, виконуючи замовлення військового відомства, займався гідролокаторами, мікрохвильовими радарами і ядерною зброєю, працюючи в Берклі, в Массачусетському технологічному інституті (1940–19411940—1941), в лабораторії радіо- і звукового зв'язку військово-морських сил США в [[Сан-Дієго]] (1941–19421941—1942) і брав участь в [[Манхеттенський проект|Манхеттенському проекті]] (1942–19451942—1945).
 
Після війни став професором фізики в Каліфорнійському університеті в Берклі, а в 1954&nbsp;— заступником директора радіаційної лабораторії Лоуренса. З 1958 до відходу у відставку в 1973 очолював цю лабораторію.
 
У [[1945]] Макміллан зайнявся удосконаленням [[циклотрон]]а, що привело його до розробки синхротрона, проте двома роком пізніше за радянського фізика академіка [[Векслер Володимир Йосипович|В.&nbsp;Й. &nbsp;Векслера]].
 
У [[1951]] Макміллану спільно з Сіборгом була присуджена Нобелівська премія. Їх імена вперше з'явилися в списку нобелівських номінантовномінантів ву [[1948]].
 
Після отримання Нобелівської премії Макміллан продовжував активно займатися науково-дослідною діяльністю аж до відходу у відставку з Каліфорнійського університету в Берклі в [[1973]].
 
== Роботи ==
* The Synchrotron&nbsp;— a proposed high-energy particle accelerator // Phys. Rev. 1945. V. 68; Lecture Series in Nuclear Physics. Washington, DC, 1947; Production of mesons by X-rays // Science. 1949. V. 110. (with J.Peterson, R.White).
 
== Примітки ==
{{reflist}}
 
== Посилання ==
* Нобелівська лекція [http://nobelprize.org/nobel_prizes/chemistry/laureates/1951/mcmillan-lecture.html The Transuranium Elements: Early History]
 
{{бібліоінформація}}
{{Нобелівська премія з хімії}}
 
52 910

редагувань