Антропогенез: відмінності між версіями

: З близько 200 видів сучасних приматів найближчими до людей за морфологічними ознаками є великі людиноподібні мавпи: орангутанги, шимпанзе і горили (їх відносять до сімейства понгідів). Орангутанги самці при зрості 130—140 см.  мають вагу 189 кг.(але деякі можуть мати 200—250 кг.), а самки при зрості 110—120 см важать 81 кг. Тіло покрите довгою (до 40 см.) червонясто-рудоватою шерстю, що темніє з віком. Обличчя увігнуте з сильним щелепним виступом, у самців присутній  черепний гребінь. Орангутанги ведуть деревний спосіб життя тому чіпкість нижніх кінцівок не поступається верхнім, останні доволі довгі (розмах може становити до трьох метрів). Вони вміло пересуваються деревами у вертикальному положенні, а по землі на чотирьох кінцівках. Живуть вони невеликими групами, переважно це самка, самець і дитинча. Тривалість вагітності у орангутангів — 275  днів. Народжується переважно одне дитинча (1200—1600 г.), піклуються про своє потомство до 3-4 років. Споруджують гнізда на деревах з обламаних гілок, які попередньо вкладають і утрамбовують. Люблять їсти плоди дур'яну (зубами і верхніми кінцівками розкривають їх, і вибирають м'якіть пальцями), яйця птахів кору дерев, листя . Обмочуючи кінцівку і облизуючи її п'ють воду, або губами складеними у трубочку. А. К. Фаренс за 6  місяців навчив  орангутанга говорити слово «тато», і орангутанг  почав асоціювати  це слово з своїм учителем. Шимпанзе при масі тіла  45-50 кг. А інколи й 85 мають 1.50 довжини. Розмір мозку (350—550 см кубічних) верхні кінцівки набагато довші від нижніх і великий палець протиставляється  іншим. Шимпанзе має досить високу точність рухів і може тримати навіть голку. На верхній кінцівці перший палець малий інші довгі, а на нижніх кінцівках перший палець довгий. Статева зрілість настає в 10 років, термін вагітності — 8 місяців, піклуються про своїх дитинчат  до 6-8 років. Проводять час як на землі так і на деревах. На землі пересуваються на чотирьох кінцівках, спираючись на всю підошву нижньої і на тильні поверхні середніх фаланг зігнутих пальців верхніх кінцівок. Добре розвинута мускулатура обличчя, що дозволяє робити їм різні гримаси. Живуть групами від 2 до 25 а то й до 40 особин. Користуються гілками, каменями і палицями, як знаряддями посередниками щоб терміти злізлися на гілку, розбити горіх чи здобути мед, зруйнувавши палицею гніздо деревних мурах. Горила самець при довжині тіла 180 см важить 250 кг, голова велика (у самців на черепі присутній гребінь), широко розставлені очі і є масивний надбрівний валик, об'єм мозку близько 600 см кубічних, тулуб широкий. Руки горили довгі, великий палець протиставляється. На нижніх кінцівках великий палець також протиставляється, мають довгу п'яту і короткі ноги. Кількість особин у групі (очолює ватажок) коливається від 5 до 30 осіб. Статева зрілість настає у 10-12 років у самиць і у 11-13 років у самців. Вагітність триває 8.5 місяців Здатність  сидіння, висіння, стрибання  і частково прямоходіння у цих приматів робить їх схожими до людей. За терміном вагітності найближча людині горила, статева зрілість у цих трьох приматів це початок статевого дозрівання у людей. У мозку цих приматів, а найбільше у шимпанзе є структурні утворення, які у людей відповідають за абстрактне мислення, трудову діяльність, членороздільну мову. Прогресивні перетворення будови мозку у приматів  посилилися після появи представників роду Homo і набули завершеності в людей сучасного морфологічного типу . 

: Щодо безпосередніх людських попередників, то до них відносять найбільш високоорганізовану родину людиноподібних мавп: палеоантропи, архантропи і австралопітеки. З власне гомінідів виділяють Homo habilis, Homo erectus і  Homo sapiens. В свою чергу Homo sapіens  має два підвиди: неандерталець і сучасна людина (Homo sapiens sapiens). Розходження гомінідів  і понгідів, припускають, відбулося 10 -20 млн років тому (їхніми спільними предками були дріопітек, кістки якого знайшли в Африці). Дріопітеки мешкали у Східній Африці  25 — 10 млн років тому. Мали різко виступаючий лицьовий відділ, а на їхніх зубах (нижніх молярах) є ухор утворений міжгорбиковими борозенками, який також притаманний сучасним людям. В Удабно (Грузія) 1939 році знайшли верхню щелепу з двома зубами і датували знахідку верхнім міоценом. Знахідку виркремели в окремий вид і назвали удабнопітеком. Перший корінний зуб цієї щелепи дуже схожий на людський . У анкарапітека, нижню щелепу якого знайшли неподалік міста Анкари, був зародковий підборідний виступ. У 1932 р. Д. Льюїс у Індії в місті Кашмир знайшов рештки рамапітека, які представлені фрагментами щелеп та зубів, що мають близьку  до людських форму. Як і в людей перший премоляр складався з двох горбиків, а ікла у рамапітека   уже не виступали з зубних рядів. Л. Лікі припускав, що східноафриканський підвид — кеніапітек вживав м'ясну їжу і користувався кісткою, як знаряддям праці. Їх також розглядали, як  спільних пращурів сучасних мавп і людей, але зараз вчені скептично ставляться до такої гіпотези. Вчені вважають, що безпосередній пращур гомінідів найбільше схожий із шимпанзе Австралопітеки з'явилися на землі 6 — 4 млн років тому. Вони уже були прямоходячими і використовували  примітивні знарядя праці. Будова нижніх кінцівок і тазового поясу вже більше схожа до людських, аніж до мавп'ячих. В шарі застиглого вулканічного попелу в Летолі виявлено відбитки стоп (залишених прямоходячими істотами), які датуються 3.8 — 3.6 млн років тому. Рештки цього виду почали досліджувати з 1924 року, коли вони були вперше виявлені у Південній Африці. Підродина австралопітекових включає в себе три роди і п'ять видів.

Джон Нейпір у своїй книзі «Прапочатки людства» (1975) пише, що творцем цієї гіпотези був сер Алістер Гарді — англійський зоолог. Він виголосив її на банкеті підводного клубу на початку 1970-х років спочатку трохи в іронічній формі. Таким чином, не усвідомлюючи того, він став основоположником нового погляду на походження людини. Суть питання полягає в тому, що людина еволюціонувала на побережжіузбережжі великих водоймищ і [[океан]]у, де її головною здобиччю ставали підводні організми — [[риба]], [[краби]], різні молюски. Постійне ходінні у воді вимагало випрямленого стану і пересування на двох ногах, вивільнення рук для ловлі організмів і збору продуктів харчування. При цьому втрачалося оволосіння тіла і з'являвся підшкірний жировий прошарок, що запобігав переохолодженню тіла. Одночасно внаслідок природного добору на голові залишилася шапка волосся, що захищала від перегріву під палючим сонцем [Napier, 1975, s.213]. Хоч ця гіпотеза не відповідає на багато важливих питань антропогенезу, її пізніше підтримали інші автори. Зокрема, [[Ян Лінбланд]], шведський натураліст, який в популярній літературі вважається навіть творцем цієї ідеї.