Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР: відмінності між версіями

Через три дні після анексії Бессарабії та Буковини [[Королівство Румунія]] розірвала угоду про співпрацю з англо-французькою коаліцією. Новий уряд [[Іон Джигурту|Іона Джигурту]], прийнявши [[5 липня]] 1940 присягу, вже 11 липня вийшов з [[Ліга Націй|Ліги Націй]], а через 2 дні проголосив про свій намір приєднається до [[Країни Осі|країн Осі]]. Проте, не зважаючи на всі зроблені новим урядом намагання продемонструвати свою готовність рухатись новим курсом, який задовольнятиме [[Гітлер]]а, аж до організації [[Голокост|переслідування євреїв]] на всій території Румунії, це однак, не врятувало її від нових територіальних втрат. [[30 серпня]] за умовами [[Віденський арбітраж|Другого Віденського арбітражу]] [[Північна Трансільванія]] під тиском Німеччини була передана до складу [[Королівство Угорщина (1920—1946)|Угорщини]], а [[7 вересня]], відповідно до умов [[Крайовський мирний договір|Крайовського мирного договору]], [[Третє Болгарське царство|Болгарія]] отримала від Румунії [[Південна Добруджа|південну Добруджу]].

 

 

Результати такої [[Зовнішня політика|зовнішньої політики]] призвели до масових заворушень по всій Румунії. Румунський король [[Кароль II]], під тиском правлячих кіл був вимушений [[5 вересня]] 1940 призначити [[міністр оборони|міністра оборони]] країни, генерала [[Антонеску Йон|Антонеску]], главою «національного легіонерського уряду», до складу якого ввійшли не лише військові прибічники Антонеску, але й представники фашистського руху [[Залізна Гвардія|«Залізна гвардія»]], заснованого [[Корнеліу Зеля Кодряну|Корнеліу Кодряну]]. Наступного дня Антонеску зажадав від Кароля II зректися престолу на користь сина [[Міхай I|Міхая I]].