Йосип Тукальський-Нелюбович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Albedo (обговорення | внесок) |
Best (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 1:
[[Зображення:Пам'ятник Йосипові Нелюбовичу-Тукальському.JPG|right|thumb|250px|[[Пам'ятник Йосифу Нелюбович-Тукальському у Чигирині|Пам'ятник митрополиту у Чигирині]]]]
'''Йо́сиф Тука́льський-Нелюбо́вич''' (рік народження невідомий — ↑26 липня [[1675]] року, за іншими даними [[1676]] рік) —
У молодому віці прийняв чернечий постриг. З [[1654]] — [[архімандрит]] [[Ліщинський монастир|Ліщинського монастиря]] і старший Віденського Святодухівського монастиря.
З серпня [[1661]] року — єпископ Могилівський (Мстиславський). Невдовзі переїхав до [[Чигирин]]а, де був у 1663 (за іншими даними — 1664 року) обраний на митрополита [[Українська Православна Церква (1620-1685)|Київської митрополії]]. Проте, в той час між козацькою старшиною відбувалась боротьба за владу. Внаслідок чого, ще одним кандидатом на митрополію був висунутий Перемишльський єпископ [[Антоній Винницький]]. При цьому - обох кандидатів затвердив король. За підтримки гетьмана [[Тетеря Павло|Павла Тетері]], Винницький був проголошений митрополитом, а поляки ув’язнили Тукальського. Одночасно, на Лівобережній Україні на митрополичий престол претендували єпископ [[Филимонович Методій|Мефодій (Филимонович)]], кандидат московського уряду.
Виступав проти втручання польського уряду в українські церковні справи, за що у червні 1664 року був ув'язнений у Марієнбурзькій фортеці в [[Пруссія|Пруссії]]. Звільнений у [[1667]] році (за іншими даними — у [[1666]] році). Деякий час перебував у [[Вільно]] та [[Могильов]]і, а згодом повернувся до Чигирина.▼
▲Виступав проти втручання польського уряду в українські церковні справи, за що у червні 1664 року був ув'язнений у Марієнбурзькій фортеці в [[Пруссія|Пруссії]].
Дворічне перебування у польському ув'язненні сприяло зростанню авторитету Йосифа Тукальського-Нелюбовича у середовищі православного духовенства, [[козаки|козацтва]] та української [[шляхта|шляхти]]. Незважаючи на існування місцеблюстителя митрополичого престолу [[Филимонович Методій|Мефодія Филимоновича]] (згодом — [[Баранович Лазар|Лазара Барановича]]), Тукальський-Нелюбович продовжував вважатися Київським митрополитом і переважно самостійно вирішував усі питання церковного життя. За підтримки [[гетьман]]а [[Петро Дорошенко|Петра Дорошенка]] [[6 березня]] [[1668]] року (за іншими даними − [[1670]] року) отримав благословення від Константинопольського патріарха. ▼
[[1666]] року у Чигирині Гетьманом України було обрано черкаського полковника [[Петро Дорошенко|Петра Дорошенка]]. Він звільнив Правобережжя від поляків й визволив митрополита Тукальського. Тепер він управляв єпархіями на Правобережжі, Білорусі та в Литві, а за Винницьким залишились – Львівська, Перемиська та Луцька єпархії. Деякий час перебував у [[Вільно]] та [[Могильов]]і, а згодом повернувся до Чигирина.
▲Дворічне перебування у польському ув'язненні сприяло зростанню авторитету Йосифа Тукальського-Нелюбовича у середовищі православного духовенства, [[козаки|козацтва]] та української [[шляхта|шляхти]]. Незважаючи на
Остання спроба об’єднати Київську митрополію в єдине ціле була зроблена після того, як Петро Дорошенко став гетьманом лівобережної України, й об’єднав два береги. Митрополит Тукальський також очолив українську церкву на обох берегах Дніпра. Єпископа Мефодія, якого Москва поставила місцеблюстителем Київської митрополії, було зіслано до Уманського монастиря. Митрополит розпорядився в усіх українських православних церквах не поминати московського царя, як глави держави (як це запровадили за Мефодія).
Відстоював незалежність української церкви від зазіхань московського патріархату та виступав за її канонічне підпорядкування Константинопольському патріарху.
Про те, що його визнавали митрополитом на обох берегах Дніпра свідчить той факт, що Москва призначила місцеблюстителем Митрополичого престолу Лазара Барановича лише після смерті митрополита Тукальського.
Помер 26 липня 1676 року в Чигирині, в монастирі Св. Троїці. Похований у Троїцькому чоловічому монастирі. Згодом його прах було перенесено до Лубенського [[Спасо-Преображенський Мгарський монастир|Мгарського монастиря]].▼
== Література ==
* Історія Церкви в Україні о. Юрій Федорів. Рік видання: 2007. Видавництво: Свічадо
{{succession|office=[[Митрополити Київські|Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси]] <br>[[1663]]—[[1676]] |preceded=[[Балабан Діонісій|Діонісій Балабан]]|succeeded=[[Антоній Винницький]]}}
▲Похований у Троїцькому чоловічому монастирі. Згодом його прах було перенесено до Лубенського [[Спасо-Преображенський Мгарський монастир|Мгарського монастиря]].
[[Категорія:Персоналії Ту]]
| |||