Вікіпедія

Grumman TBF Avenger: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
стиль, уточнення
Рядок 59:
 
=== Створення ===
[[25 березня]] [[1939]] року керівництво [[Військово-морські сили США|Військово-морських сил США]] замовило авіаційним компаніям країни запит на створення нового [[торпедоносець|торпедоносця-бомбардувальника]], який повинен був замінити перший у світі торпедоносець-моноплан [[Douglas TBD Devastator|«Девастейтор»]]<ref name="uboat"></ref>. Цей палубний бомбардувальник з'явився в [[1934]] році й вже не мав перспектив бути модернізований таким чином, щоб усунути два його основні недоліки: недостатню [[швидкість]] і малий [[Бойовий радіус|радіус дії]]<ref name="airwar"></ref><ref name="airvectors">[http://www.airvectors.net/avtbm.html The Grumman TBF/TBM Avenger]</ref>.
 
Авіація флоту потребувала абсолютно новий літак. Початок [[Японсько-китайська війна (1937—1945)|японської агресії в Китаї]] та [[Польська кампанія (1939)|німецької в Європі]] ще раз підкреслили невідкладність заміни «ДевастейтерівДевастейтера» новим торпедоносцем-бомбардувальником з кращими льотно-технічними характеристиками. За вимоги замовник визначив наступні параметри: [[екіпаж]] три особи, максимальна швидкість 300 миль/год, внутрішнє розміщення озброєння&nbsp;— одна [[Повітряні торпеди|торпеда]] або три бомби по 500 фунтів, [[Паливний бак|паливні баки]], що самозатягувалися в разі пошкодження, бронезахист, і [[Башта (зброя)|башточка]] з оборонним озброєнням забезпечена [[сервопривід|сервоприводом]]<ref name="airwar"></ref><ref name="uboat"></ref>.
 
За результатами конкурсу комісія відібрала два проекти, ''XTBU-1В'' ([[Vought|Chance Vought Company]]) і ''XTBF-1'' ([[Grumman Corporation|Grumman Aircraft Engineering Corporation]]), на будівництво експериментальних літаків<ref name="uboat"></ref>.
 
Фірма «Грумман» мала достатньо практики в розробці палубних винищувачів, починаючи з [[біплан]]а [[Grumman FF|FF-1]] до [[Grumman F4F Wildcat|F4F «Уайлдкет»]], тому, спираючись на попередній досвід, конструктори розробили прототип ''XTBF-1''{{#tag:ref|Абревіатура англійською: '''''XTBF-1:''''' e'''X'''perimental, '''T'''orpedo '''B'''omber, '''F''' = Grumman, '''F'''irst variant.|group=Прим.}}<ref name="acepilots">[http://acepilots.com/planes/avenger.html TBF/TBM Avenger Grumman Torpedo Bomber]</ref> у формі суцільнометалевого [[середньоплан]]а з високим, овальним [[фюзеляж]]ем, котрий звужувався до хвоста, оснащеного двигуном [[Повітряне охолодження|повітряного охолодження]]. ПроектПрототип Grumman навіть перевищив вимоги висунуті флотом США, в ньому можна було розмістити торпеду вагою 2 000 фунтів, або чотири [[Авіабомба|авіаційні бомби]] по 500 фунтів. Екіпаж складався з трьох осіб: [[Льотчик|пілота]], [[Радист (професія)|радиста]], і [[Стрілець (посада)|стрільця]]<ref name="airwar"></ref>.
[[Файл:Damaged TBF at Midway Island.jpg|міні|праворуч|220пкс|Єдиний вцілілий після [[Битва за Мідвей|бою за Мідвей]] [[торпедоносець]] «Евенджер» на аеродромі на [[атол]]і. [[24 червня]] [[1942]]]]
[[Файл:TBF (Avengers) flying in formation.jpg|міні|праворуч|220пкс|Ланка «Евенджерів» на польоті. 1942]]
Рядок 74:
Особливістю [[Прототип (техніка)|прототипу]] літака фірми [[Grumman Corporation|«Грумман»]] було те, що конструктори спроектували [[Крило літака|крила літака]] таким чином, щоб вони складалися, повертаючись назад, у той час, як стандартним рішенням для всіх [[Палубна авіація|палубних літаків]] були конструкції зі складанням крил поворотом вгору. Завдяки [[гідропривод]]у, крила могли бути прибрані або розгорнуті самим пілотом, всього за кілька секунд, і для цього не потрібно було ніякої допомоги наземного персоналу. Менші розміри XTBF-1 зі складеними крилами стали вирішальним фактором, завдяки якому фірма «Грумман» виграла контракт на замовлення флотського торпедоносця-бомбардувальника у фірми «Воут» з її літаком XTBU-1<ref name="airwar"></ref>.
 
XTBF-1 ніс оборонне озброєння, до якого входили: один 12,7-мм [[кулемет]] [[Browning M2]] з боєзапасом 400 набоїв, встановлений в башточці, 7,62-мм кулемет [[Browning М1919]] з [[Бойовий комплект|боєкомплектом]] в 300 набоїв, встановлений у фюзеляжі (спрямований вперед) з якого вів вогонь пілот і один 7,62-мм [[кулемет]] з боєзапасом в 500 набоїв, встановлений у задній нижній частині фюзеляжу, вогонь з якого вів радист. Великий внутрішній бомбовідсік розташований під [[центроплан]]ом крила мав максимальну [[вантажопідйомність]] 2 000 фунтів і міг вмістити бомби, [[торпеда|торпеду]], [[глибинна бомба|глибинні бомби]], [[морська міна|міни]] або спеціальний [[підвісний паливний бак]] на 270 галонів. З паливним баком, встановленим у бомбовідсіку, XTBF-1 мав максимальну дальність польоту 2 180 миль, що добре підходило для виконання дальніх розвідувальних місій. Перші випробування довели високу надійність та технічні характеристики нового літака, однак, [[28 листопада]] [[1941]] року перший зразок XTBF-1 був втрачений у наслідок пожежі; на щастя екіпажу вдалося [[Стрибок з парашутом|вистрибнути з парашутом]]<ref name="airvectors"></ref>.
 
[[7 грудня]] 1941 року компанія «Грумман» проводила урочисте відкриття нового заводу у [[Бетпейдж (Нью-Йорк)|Бетпейджі]], [[Нью-Йорк (штат)|Нью-Йорк]] з одночасною демонстрацією свого нового торпедоносця. У цей час віце-президента Клінта Тоула викликали до телефону. Коли він повернувся, він сказав керівництву компанії: ''«Японці розбомбили Перл-Гарбор. Ми вступили у війну.»''<ref name="acepilots"></ref>
Рядок 86:
До кінця 1942 року, фірма «Грумман» випускала по 60 TBF-1 на місяць, але [[Військово-морські сили США|флот США]] відчайдушно потребував «Евенджерів» у більшій кількості, ніж заводи «Грумман» здатні були виробити. Тому флот США вирішив розшукувати іншого виробника. Відповідно угоди між флотом США, «Грумман» і Східною авіаційною філією компанії [[General Motors|«Дженерал Моторс»]], колишній [[Автомобільна промисловість|автомобільний гігант]] отримав двадцять комплектів спеціальних складальних наборів (десять винищувача [[Grumman F4F Wildcat|F4F «Уайлдкет»]] і десять торпедоносців-бомбардувальників TBF «Евенджер»), тобто особливим чином зібраних літаків, які можна було використовувати для навчання персоналу<ref name="airwar"></ref>.
 
Завод у [[Трентон]]і в [[Нью-Джерсі]] був визначений як місце виробництва TBF-1 «Евенджер», машинам цього підприємства присвоювалося позначення ТВМ-1 «Евенджер». Східна авіаційна філія «Дженерал Моторс» виробляла ТВМ-1 «Евенджер», a Grumman виробляв TBF-1 «Евенджер», вони були фактично ідентичні. У листопаді 1943 року обсяг виробництва досяг 215 ТВМ на місяць, а до 1945 року Східна авіаційна філія досягла феноменального показника&nbsp;— 350 літаків на місяць<ref name="airwar"></ref>.
 
Тим часом, «Грумман» продовжував виробництво TBF-1 до грудня 1943 року (виготовлений 2 291 літак), після чого фірма «Грумман» повністю перейшла на виробництво морського винищувача [[Grumman F6F Hellcat|F6F-3 «Хеллкет»]].
 
Завдяки внутрішньому розміщенню бомбового навантаження, яку можна було варіювати відповідно до виконуваних завдань, «Евенджери» прекрасно підходили для оснащення їх різними видами озброєння. При атаці маневруючого судна, тактика «Евенджерів» полягала в скиданні «пачки» авіаційних бомб, в яку входило доз чотирьох бомб, з використанням інтервалометру&nbsp;— приладу, який управляв величиною часового інтервалу між скиданням бомб. Ціль атакували в пікіруванні під кутом від 30 до 45 градусів, до висоти 500 футів або нижче. Пілот кидав бомби на виході з піке і завдяки інтервалометру бомби влучали в ціль з інтервалом від 60 до 75 футів, що практично гарантувало одне або більшу кількість влучень у ціль при скиданні «пачки» з чотирьох бомб. Ця тактика, довела свою високу ефективність і «Евенджери» заслужили репутацію дуже влучного [[бомбардувальник]]а<ref name="airwar"></ref>.▼
У ході модифікації на [[торпедоносець]] TBF-1 встановили 12,7-мм кулемет з боєприпасами та синхронізаційним механізмом, також посилювався силовий набір крила TBF-1, щоб він був у змозі сприйняти додаткову вагу і віддачу [[Великокаліберний кулемет|важких кулеметів]] Browning. Кулемети встановлювалися в кожному крилі зовні від вузла його складання, а магазин на 600 набоїв влаштовувався із зовнішнього боку кулеметів. 7,62-мм кулемет під капотом двигуна був демонтований. Модифікований літак отримав позначення TBF-1С<ref name="airvectors"></ref>.▼
 
▲У ході модифікації на [[торпедоносець]] TBF-1 встановили 12,7-мм кулемет з боєприпасами та синхронізаційним механізмом, також посилювався силовий набір крила TBF-1, щоб він був у змозі сприйняти додаткову вагу і віддачу [[Великокаліберний кулемет|важких кулеметів]] Browning. Кулемети встановлювалися в кожному крилі зовні від вузла його складання, а магазин на 600 набоїв влаштовувавсямонтувався із зовнішнього боку кулеметів. 7,62-мм кулемет під капотом двигуна був демонтований. Модифікований літак отримав позначення TBF-1С<ref name="airvectors"></ref>.
На досвіді перших [[Тихоокеанський театр воєнних дій Другої світової війни|боїв у Тихому океані]], льотчики-торпедоносці зауважили, що стандартна [[Повітряні торпеди|морська авіаційна торпеда]] [[Mark 13 (торпеда)|Mk 13]], занадто повільна і ненадійна, тому часто атаки ворожих кораблів «Евенджерами» виявлялися невдалими через збої в роботі [[торпеда|торпед]]. Мала швидкість торпеди Mk 13 також приводила до того, що швидкохідні військові кораблі ворога легко ухилялися від торпедної атаки. В [[Каліфорнійський технологічний інститут|Каліфорнійському технологічному інституті]] була розроблена модифікована торпеда, яка отримала позначення ''Mk-13-1A'' з поліпшеними характеристиками, що дозволяло тепер скидати її з висоти до 800 футів і при швидкості польоту до 280 вузлів, і значно збільшувало шанси «Евенджерів» з виживання в ході торпедної атаки добре озброєного ворожого судна.▼
 
▲На досвіді перших [[Тихоокеанський театр воєнних дій Другої світової війни|боїв у Тихому океані]], льотчики-торпедоносці зауважили, що стандартна [[Повітряні торпеди|морська авіаційна торпеда]] [[Mark 13 (торпеда)|Mk 13]], занадто повільна і ненадійна, тому часто атаки ворожих кораблів «Евенджерами» виявлялися невдалими через збої в роботі [[торпеда|торпед]]. Мала швидкість торпеди Mk 13 також приводила до того, що швидкохідні військові кораблі ворога легко ухилялися від торпедної атаки. В [[Каліфорнійський технологічний інститут|Каліфорнійському технологічному інституті]] була розроблена модифікована торпеда, яка отримала позначення ''Mk-13-1A'' з поліпшеними характеристиками, що дозволяло тепер скидати її з висоти до 800 футів і при швидкості польоту до 280 вузлів, і значно збільшувало шанси «Евенджерів» з виживання в ході торпедної атаки добре озброєного ворожого судна.
▲Завдяки внутрішньому розміщенню бомбового навантаження, яку можна було варіювати відповідно до виконуваних завдань, «Евенджери» прекрасно підходили для оснащення їх різними видами озброєння. При атаці маневруючого судна, тактика «Евенджерів» полягала в скиданні «пачки» авіаційних бомб, в яку входило до чотирьох бомб, з використанням інтервалометру&nbsp;— приладу, який управляв величиною часового інтервалу між скиданням бомб. Ціль атакували в пікіруванні під кутом від 30 до 45 градусів, до висоти 500 футів або нижче. Пілот кидав бомби на виході з піке і завдяки інтервалометру бомби влучали в ціль з інтервалом від 60 до 75 футів, що практично гарантувало одне або більшу кількість влучень у ціль при скиданні «пачки» з чотирьох бомб. Ця тактика, довела свою високу ефективність і «Евенджери» заслужили репутацію дуже влучного [[бомбардувальник]]а<ref name="airwar"></ref>.
 
У лютому 1943 року [[Grumman Corporation|«Грумман»]] почала розробку проекту поліпшеного «Евенджера» з двигуном [[Pratt & Whitney R-2800 Double Wasp|Pratt & Whitney R-2800]] потужністю 2 000 к.с. і стрілецькою башточкою Martin ''250СЕ''. Для проведення випробувань фірма «Грумман» взяла два [[Планер (літального апарата)|планери]] «Евенджер» із заводу в [[Бетпейдж (Нью-Йорк)|Бетпейджі]], які були модифіковані під установку нового двигуна. Один планер був оснащений [[двигун]]ом ''XR-2600-10'' потужністю 1900 к.с., цей літак отримав позначення XTBF-2, в той час як на другий планер був встановлений покращений двигун [[Wright R-2600|Wright R-2600-20]] потужністю 1900 к.с., цей літак став називатися XTBF-3.
Рядок 130:
 
Електронне обладнання літака включало: [[радіопередавач]] ''AN/ART-13'', [[Радіоприймач|приймач]] ''AN/ARC-5'', передавач УКХ ''AN/ARC-1'', апаратура розпізнавання «свій-чужий» ''AN/APX-2'' (''C37/APX-2''&nbsp;— у кабіні пілота, ''С36/АРХ-2''&nbsp;— встановлено в кабіні бомбардира), [[Радіонавігація|радіонавігаційне устаткування]]: приймач ''AN/ARR-2'', а також [[радіовисотомір]] ''AN/APN-1''. Внутрішній зв'язок забезпечувала система ''RL-7''. Радарне обладнання: [[радар]] ''AN/APS-4'', з приймально-передавальним устаткуванням ''RT-5A/APS-4''<ref name="airwar"></ref>.
 
Літак ніс значне авіаційне озброєння. До складу його зокрема входили: один 12,7-мм [[кулемет]] [[Browning M2]] з боєзапасом 400 набоїв, встановлений в башточці, 7,62-мм кулемет [[Browning М1919]] з [[Бойовий комплект|боєкомплектом]] в 300 набоїв, встановлений у фюзеляжі (спрямований вперед) з якого вів вогонь пілот і один 7,62-мм [[кулемет]] з боєзапасом в 500 набоїв, встановлений у задній нижній частині фюзеляжу, вогонь з якого вів радист.
 
Великий внутрішній бомбовідсік розташований під [[центроплан]]ом крила мав максимальну [[вантажопідйомність]] 2 000 фунтів і міг вмістити бомби, [[торпеда|торпеду]], [[глибинна бомба|глибинні бомби]], [[морська міна|міни]] або спеціальний [[підвісний паливний бак]] на 270 галонів. З паливним баком, встановленим у бомбовідсіку, XTBF-1 мав максимальну дальність польоту 2 180 миль, що добре підходило для виконання дальніх розвідувальних місій.
 
=== Бойове застосування ===
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Grumman_TBF_Avenger