Шпитко Осип Степанович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 1:
'''Осип Шпитко''' (* [[7 квітня]] [[1869]], [[Городниця (Гусятинський район)|Городниця]], нині Гусятинського району,— † [[1942]](?)) — [[Україна|український]] та [[Бразилія|бразилійський]] письменник і публіцист.
Народився у Городниці на Тернопільщині (за іншими відомостями — у Говилові [[Копичинці|Копичинецького]] повіту). Закінчив нормальну школу у [[Великий Говилів|Говилові Великому]] Гусятинського повіту. Навчався в учительскій семінарії у [[Тернопіль|Тернополі]]. Змінив безліч професій; іноді заробляв на прожиток грою на більярді та картярством. Три роки працював актором провінційних театрів на Галичині (по дрібних містечках, відтак у Львові). Починав віршувати польською мовою (друкувався у журналі «Monitor»). Писав музики до власних польських та українських текстів, диригував хорами. 1899 року став співробітником газети «Діло»; редагував «Буковину» в Чернівцях.
Видав кілька сатирично-гумористичних книжок («Пекельні листи (Антихриста до Люцифера)», «Новомодний співаник», «Хруніяда»). Твори в цьому жанрі підписував псевдонімом Гриць Щипавка. 1901 року опублікував у «Літературно-науковому віснику» автобіографічну повість «Вирід», яку було перевидано 2000 року.
Належав до літературної групи «Молода муза» (1906–1907). Серед його інших творів — ліричні вірші, новела «Через неї», оповідання «Іван Підкова».
З 1912 (за іншими відомостями — 1913) року в Бразилії, де писав і португальською мовою: «Потойбічні поезії», «Історія виродка», «Макабричний танок смерті» та найвідоміша його книжка цього періоду — збірка новел «No túmulo da vida» («На могилі життя», 1930).
{{цитата|Хто з тих, що пам’ятають «добрі» довоєнні часи, не пам’ятають Гриця Щипавки (Осипа Шпитка) — цього… знаменитого товариша забави, від якого дотепу — бурлескного і вульгарного, та зате геніального — люди рачкували по долівці? Хто не тремтів перед його язиком, а ще більше перед його кулаками? Хто, читаючи молодим його автобіографічний роман «Вирід», що був передтечею оповідань Джека Лондона або Лока, не нагадує ще й тепер цього тремтіння душі, яке цей зідеалізований в романі анархіст життя будив у ньому, родячи заздрість, а заразом подив для героя, що так безпардонно обнажив себе перед читачем? Хто ще сьогодні не засміється сам до себе, як випадково нагадає одну з клясичних пародійованих коляд Гриця Щипавки, або пародію з Шевченка, що починалася словами: «Жидок паршивий коло хати…»? Або ті невмирущі вульгарні «Листи з пекла»…|60|Петро Карманський}}
== Література ==
| |||