Львівська земля: відмінності між версіями

Найдавніші державні структури слов'янських племен на території Львівської землі почали зароджуватись у VI ст. за доби легендарних братів [[Рус, Лях і Чех|Руса, Ляха, Чеха]]. Припускають, що у [[Стільсько]] неподалік міста [[Миколаїв (місто, Львівська область)|Миколаєва]] знаходився у VIII—IX ст. один з племінних центрів [[Білі хорвати|Білих хорватів]]. Не менш значним слов'янським поселенням цього ж періоду було [[Пліснесько]] неподалік [[Броди|Бродів]] — [[Олесько|Олеська]]. До середини IX ст. ці землі увійшли до [[Великоморавія|Великоморавської держави]], що розпалась після розгрому її війська 907 мадярськими племенами у битві біля [[Братислава|Братислави]]. Того ж 907 року [[хорвати]] брали участь у поході князя [[Олег Віщий|Олега]] на [[Константинополь]], можливо, шукаючи у нього захисту від агресивних кочових племен. Після розгрому мадярів 955 на річці Лех німецьким військом [[Імператор|імператора]] [[Оттон I Великий|Оттона І]] чеський князь Болеслав І Жорстокий приєднав [[Моравія|моравські землі]]. За правління його сина Болеслава ІІ Побожного Краківською землею лише у 986/89 роках заволодів польський князь [[Мешко I|Мєшко І]], то ж малоймовірно, що князь [[Володимир Святославич|Володимир І Великий]] у поході 981 зайняв землі [[Ляхи|ляхів]], адже [[Нестор-літописець|Нестор літописець]] писав, що у похід 992 він ходив проти хорватів. Можливо, ознакою примирення князя з місцевою аристократією були два шлюби князя (980—1015) з двома чешками, чиї імена невідомі. Також «Чеська хроніка» подавала 1086 східні кордони Празької [[Дієцезія|дієцезії]] по рікамрічкам [[Західний Буг|Буг]] і [[Стир]].

Князі [[Ростиславичі]] близько 1086 посіли три [[Уділ|удільні]] княжі центри — [[Перемишль]], [[Звенигород (Пустомитівський район)|Звенигород]], [[Теребовля|Теребовлю]], що стало початком виокремлення Галичини з [[Київська Русь|Київської держави]]. Згадка про вбивство князя, чи то першого короля Русі [[Ярополк Ізяславич|Ярополка Ізяславича]] по дорозі до Звенигорода (1086/87) стала першою згадкою про удільну княжу столицю, де з 1085 правив [[Володар Ростиславич]]. Звенигород 1124 успадкував його син [[Володимирко Володарович|Володимирко]], який після смерті брата [[Ростислав Володарович|Ростислава]] зайняв Перемишль, передавши 1129 Звенигородське князівство племіннику [[Іван Берладник|Івану Ростиславичу (Берладнику)]], прогнаному 1144 ним з Галичини. На 1141 Володимирко успадкував [[Теребовлянське князівство|Теребовельське князівство]], що спонукало його перенести столицю об'єднаної [[Галичина|Галичини]] до [[Галич]]а і що призвело до поступового занепаду Звенигорода. У час князівських міжусобиць Звенигород облягали: київський князь [[Всеволод II Олегович|Всеволод Олегович]] (1144, 1147), перемишльський князь Ростислав Володарович (1127), князь [[Данило Галицький]] разом з угорськими загонами (1211). Останнім удільним князем у Звенигородському князівстві був Роман Ігоревич (1206—1208). На 1221 галицький князь [[Мстислав Мстиславич|Мстислав Удатний]] передав місто боярину [[Судислав (боярин)|Судиславу]]. Більш героїчною постаттю у Звенигороді був воєвода, боярин Іван Халдієвич, який на другий день облоги 1146 примусив міщан не здавати місто, стративши трьох ініціаторів віча, що дозволило витримати триденні атаки київського князя. Навколишні болота рікирічки Білки не врятували місто 1241 року від захоплення і знищення ордами [[Батий|Батия]]. Звенигород став одним з небагатьох великих міст, що не відродились після монголо-татарського погрому, перетворившись на рядове село.

Із заходу Звенигородське князівство межувало з Перемишльським по лінії рікирічки [[Верещиця (річка)|Верещиці]], на півночі з [[Белзьке князівство|Белзьким]], на сході з Теребовельським, але брак документальних згадок не дозволяє точно визначити межі князівств, тому вірогідно вони збігалися з теренами пізнішої Львівської землі. Через Звенигород пролягали шляхи на Перемишль, Галич, [[Волинь]], [[Київ]]. З міст князівства збереглись окремі згадки про [[Гологори (село)|Голі Гори (Гологори]]), вперше згадані 1144 року, під якими 1097 відбулась битва галицьких князів з волинськими і звідки походив боярин Клим'ята (1231). При поході князя [[Михайло Всеволодович|Михайла Всеволодовича]] 1232 було згадано Підгорай, а у XIV ст. існувала Підгорайська волость (можливо, городище біля [[Зарудці|с. Зарудці Жовківського Львівської обл.]]), поряд знаходився Щекотів, згаданий 1242 (можливо, городище біля [[Глинськ (Жовківський район)|с. Глинське]]). У місті [[Щирець (смт)|Щирець]] 1126 пробували замиритись брати князі Володимирко з Ростиславом.