Сіножать: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м →Сучасність: доповнення |
м доповнення, джерело |
||
Рядок 12:
Сінокіс був важливою порою в житті хлібороба, бо сіно заготовляли на зиму для [[худоба|худоби]], пов'язуючи з ним зимове благополуччя для родини. Сприятливими для заготівлі сіна є сонячні, погожі дні, а дощі були істотною проблемою, що й відбито в прислів'ях: «Як сіно косять, то дощів не просять», «Роби сіно в погоду, бо зогниє в негоду», «Не в дощ, а в годину сіно гребуть».
Ділянки, відведені окремим селянам для косіння трави, називались ''поко́сами''<ref name="СУМ2">{{СУМ-11|Покіс}}</ref>. На свій покіс родина вирушала на весь день (якщо покіс був далеко від дому, могли влаштовувати й польовий табір, де жили кілька днів). Косити починали з самого ранку, коли ще не зійшла роса (казали: «Коси, [[коса (знаряддя)|коса]], поки роса, а як роса додолу, то ми додому»). Зрізана косою трава лягала в широку смугу — ''прокі́с'', ''покі́с''<ref>{{СУМ-11|Прокіс}}</ref><ref name="СУМ2"/>, ''ручку''<ref>{{СУМ-11|Ручка}}</ref>. Підсохле сіно з кожного покосу згрібали дерев'яними [[граблі|граблями]] в довгу купу — ''вал, валок''<ref>{{СУМ-11|Вал}}</ref><ref>{{СУМ-11|Валок}}</ref> (це називається ''валкуванням'')<ref>{{СУМ-11|Валкування}}</ref>. З валків потім складали маленькі стіжки — ''копиці''<ref>{{СУМ-11|Копиця}}</ref> (це називається ''копиченням'')<ref>{{СУМ-11|Копичення}}</ref>, а з них — великі [[стіг (сільське господарство)|стоги]], [[скирта|скирти]] (це називається ''стогуванням'')<ref>{{СУМ-11|Стогування}}</ref>. У дощову погоду сіно доводилось укривати. Після закінчення косовиці сіно відвозили до [[сінник]]ів (сіновалів), складали під накриття-[[оборіг|обороги]].
== Сучасність ==
| |||