Відмінності між версіями «Литовсько-Руська митрополія»

нема опису редагування
Патріарх його призначив з тією умовою, що після смерті Алексія він буде митрополитом Києва і всієї Русі. Алексій помер у 1378 році. Проте московські князі намагались поставити своїх митрополитів – [[Пимен]]а та [[Святитель Діонісій|Діонісія]], але вони не були не були висвячені патріархом. 1386 року Кипріян підпорядкував собі цілу митрополію. А 1401 року, його стараннями було зліквідовано та підпорядковано Галицьку митрополію.
 
1370 року польський король [[Казимир III Великий|Казімір]], на прохання православних галицьких князів і бояр, вислав до Царгороду єпископа Антонія з проханням поставити його митрополитом, «аби не пропав закон русинів». На випадок відмови патріярха, Казімір попереджав, що тоді «прийдеться христити русинів на латинську віру». Ця загроза вплинула, і патріарх поставив Антонія митрополитом, а після його смерти р. 1391 (чи 1392), на вимогу Ягайла, поставив митрополитом Івана, єпископа Луцького (1392-1415).
За князювання [[Вітовт]]а вона була відновлена і її очолив [[Григорій (Цамблак)|Григорій Цамблак]] ([[1415]]-[[1419]] рр.). Спроба продовжити Литовську митрополію під проводом митрополита [[Герасим]]а не вдалася.
 
1406 року, після смерти Кипріяна, [[Вітовт]] просив Константинопольського патріярха висвятити окремого митрополита Київського, але патріярх відмовився і висвятив у 1408 році грека [[Фотій (митрополит Київський)|Фотія]], як єдиного митрополита. Погодившись на це, Вітовт зажадав від Фотія, щоб він жив у Києві. Але, пробувши недовго до Києва, Фотій переїхав до Москви, забравши й собою багато цінних речей.
 
Спираючись на православне духовенство, Вітовт вирішив здобути окремого митрополита. У листі, в якому пояснювалось становище Православної Церкви, Вітовт писав, що «московські митрополити лише час від часу приїздили до Києва та Литви, церкви не строїли,... але, побираючи церковні прибутки, виносили ці гроші деінде; позабирали й повиносили церковні речі й святощі: страсті Христові, скіпетр і сандалії Богородиці, святі образи, ковані золотом, та інші дорогоцінні речі, всю церковну красу Київської митрополії, що постаралися й подавали давні князі на честь і пам'ять, не кажучи про золото, срібло й убори церковні …». Коли ж Фотій, вчергове, навіа
Соборами єпископів православної церкви 1415 р. в Новогрудку (березень, серпень, листопад) було вірешено поставити митрополитом «Церкви Київської і всієї Русі» [[Григорій (Цамблак)|Григорія Цамблака]]. Це поставлення зустріло шалений опір Московського митрополита Фотія та московських князів. Спочатку, з своїм листом та грамотою литовських єпископів Вітовт вирядив до патріярха свого кандидата на митрополита, колишнього ігумена Дечанського манастиря, Григорія Цамблака, небожа митрополита Кипріяна. Однак, до патріярха приїхали посли з дарами від Фотія і «відмовили» патріарха та скомпрометували Григорія. Тоді, на другому соборі, Вітовт з єпископами знову звернувся до патріярха з проханням висвятити митрополита, обраного самим патріярхом. Відповіді не одержано.
 
Тоді, 15 листопада 1415 року, скликав у Новгородку собор єпископів, в якому взяли участь: Полоцький, Чернігівський, Луцький, Володимирський, Смоленський і Туровський єпископи з Литви; Перемиський та Холмський — з Галичини; священики та багато князів, бояр та української хляшти. Собор висвятив на митрополита Григорія Цамблака. В окружній грамоті Собор мотивовував його обрання прикладами [[Клим Смолятич|Клима Смолятича]] 1147 р., а також подібними прецеденсами в Болгарії і Сербії. Обрання Цамблака викликало спротив Фотія та, відповідно, обурення патріярха.
 
Незважаючи на це, Литовський митрополит провадив активну діяльність. У 1418 році він був присутнім на собор у Констанці, де вирішувалась справа [[Ян Гус|Яна Гуса]]. Посольство з Литовсько-Руського князівства було уряджене з великою помпезністю. Разом з Цамблаком їхало багато князів та магнатів з Литви, з Волощини, від татарського хана, Великого Новгорода. Ця величезна депутація з кількох сот осіб справила в Констанці велике враження, і її урочисто зустрічав сам цісар Сігізмунд. Григорій Цамблак виголосив привітальну промову папі, в якій висловлював надію на переведення унії Східньої та Західньої Церков, чого, мовляв, бажають багато православних та володарі Ягайло і Вітовт. Але, — казав він, — провести унію можна тільки через скликання собору з участю видатних богословів і знавців з обох сторін. Такий спосіб переведення унії не відповідав бажанням папи, і на цьому справа закінчилася, але Ягайло та Вітовт були дуже задоволені репрезентацією Цамблака.
 
Після смерті митрополита Григорія 1419 року (за іншими данними він виїхав з України), 1420 року митрополит Фотій знайшов шлях примиритися з Вітовтом, який визнав його, і до смерти (1431 р.) Фотій був єдиним митрополитом.
 
1432 року Митрополитом Київським (на Литовсько-Руських землях) було обрано смоленського єпископа [[Герасим|Герасима]]. Майже одночасно собор московських єпископів обрав на митрополита рязанського єпископа [[Іона (Одноушев)|Іону]]. Але прибувши до Константинополя Іона затвердження від патріарха не отримав. Константинопольський патріарх висвятив на Київську кафедру митрополита [[Ісидор|Ісидора]]. Проте, деякий час (1432-1435 рр.), литовсько-українськими єпархіями управляв митрополит Герасим. Після його смерті – владу над митрополією перебрав Ісидор.
 
У 1448 році Собор московських єпископів без порозуміння з Царгородським патріархом поставив на митрополита «Київського» - єпископа Рязанського Іону. Ця подія вважається початком окремішності Московської церкви.
 
Після Флорентійської унією, ще до падіння Константинополя 1453 року, Московська церква, що перебувала в юрисдикції Цареградської патріархії в складі Київської митрополії, відокремилася. Митрополит Іона, який помер у 1461 році, був останнім митрополитом у Москві, що мав титул «Київського і всія Русі». Наступник його на кафедрі іменується вже Московський і всія Русi. [[Московська митрополія]] перебувала в стані невизнаної — до перетворення її в Московську патріархію в 1589 році, тобто 141 рік.
 
Після фактичного відокремлення Московської митрополії, 1458 року на [[Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси|митрополита Київського, Галицького та всієї Руси]] було висвячено [[Григорій II Болгаринович|Григорія ІІ]]. Таким чином, Константинопольський патріарх надав Київській митрополії новий канонічний статус. Литовська митрополія припинила своє існування, увійшовши до складу Київської. Хоча, досить довгий час столицею митрополитів був Новгородок, а згодом – Вільно.
 
До Київської митрополії увійшли: Київська, Брянська, Смоленська, Полоцька, Турівська, Луцька, Володимир-Волинська, Берестейська, Перемиська, Галицька та Холмська. Деякий час Київського митрополита визнавав своїм зверхником й Новгородський ієрарх.
 
В такому складі [[Київська митрополія]] діяла, як автономна церква Константинопольського патріархату, аж до приєднання до [[Московський патріархат|Московського патріархату]] наприкінці ХVII століття.
 
 
== Див. також ==
* [[Митрополити Литовсько-Руські]]
* [[Київська митрополія]]
* [[Галицька митрополія]]
 
Після остаточного відділення Московської митрополії від Київської, литовськл-руська митрополія перестала існувати.
 
==Джерела==
 
* Історія Церкви в Україні о. Юрій Федорів. Рік видання: 2007. Видавництво: Свічадо
* [http://readbookz.com/book/164/4792.html Історія автокефалії в Україні.]
* [http://www.novasich.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=2852 Релігійна політика Великого князя Литовського Ольгерда]
* [http://lib.search.ua/dekanat.php?do=ref-view&ref_id=4360&subj_id=47&mode=title&ofs=72 Вітовт. Історичний і політичний діяч]
*''Гайдай Л''. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. Луцьк: Вежа, 2000.
*''Радянська енциклопедія історії України''. К., 1971. т.3.
13 358

редагувань