Вікіпедія

Граматика латинської мови: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Glovacki (обговорення | внесок)
20 061 редагування
Немає опису редагування
вікіфікація, уточнення
Рядок 1:
'''Латинська мова''' має широку систему відмінювання, особливо це проявляється у дієвідмінюванні. Словозміна відбувається шляхом приєднання [[суфікс]]ів, словотворення – — шляхом приєднання [[Префікс (мовознавство)|префіксів]] та суфіксів.
 
== Дієслово ==
Рядок 7:
Дієслово має три способи (дійсний, умовний, наказовий); два стани (активний і пасивний); два числа ([[Однина (мовознавство)|однина]] і [[Множина (мовознавство)|множина]]); три особи (перша, друга і третя); відмінюється у шести головних [[Час (мовознавство)|часах]] (теперішній, минулий недоконаний, минулий доконаний, давноминулий, майбутній недоконаний, майбутній доконаний). Зокрема має форми умовного способу для теперішнього, минулого недоконаного, минулого доконаного та давноминулого часів; утворює [[дієприкметник]]и теперішнього, майбутнього (активні) та минулого (активні і пасивні) часів; має форми наказового способу для теперішнього і майбутнього часів. [[Інфінітив|Неозначена форма дієслова]] також має категорію часу і стану (три часи, два стани).
 
ВУ латинській мові є шість часів (''tempus''), які також присутні в українській мові:
 
* [[Теперішній час|Теперішній]] (''praesens''): дія відбувається у час мовлення:
*: Раб '''несе''' вино до маєтку.
*: Servus vinum ad villam '''portat'''.
* [[Імперфект|Минулий недоконаний]] чи минулий недоконаний (imperfectum): дія відбувалася у минулому впродовж певного часу:
*: Раб '''ніс''' (або '''носив''') вино до маєтку.
*: Servus vinum ad villam '''portabat'''.
* [[Перфект|Минулий доконаний]] чи минулий доконаний (perfectum): дієдія вже відбулася в минулому:
*: Раб '''приніс''' вино до маєтку.
*: Servus vinum ad villam '''portavit'''.
* [[Плюсквамперфект|Давноминулий час|Плюсквамперфект]] чи давноминулий час (''plusquamperfectum''): дія відбувалася/відбулася в минулому перш ніж почалася наступна дія:
*: Раб ніс '''носив''' (або '''ніс''' чи '''приніс''') вино, яке (після цього) пив господар.
*: Servus vinum ad villam '''portaverat''', quid dominus bibit.
Рядок 28:
*: Servus non bibet vinum, dum hoc ad villam '''portaverit'''.
 
ВУ латинській мові є три [[Спосіб (мовознавство)|способи]] (''modus''):
 
* [[СпосібДійсний (мовознавство)спосіб|Дійсний]] (indicativus), який описує факти:
*: Раб '''несе''' вино.
*: Servus vinum '''portat'''.
* [[Спосіб (мовознавство)|УмовнийКон'юнктив]] (''coniunctivus''), який описує припущення, заклик до дії, побажання про її виконання, вагання, сумнів:
*: '''Хай''' раб '''принесе''' вино!
*: Servus vinum '''portet'''!
*: Сподіваємося, раб '''принесе''' вино.
*: Speramus, ut servus vinum '''portet'''.
* [[СпосібНаказовий (мовознавство)спосіб|Наказовий]] (''imperativus''), який описує прямий наказ (чи зобов’язаннязобов'язання третьої сторони):
*: '''Неси''' вино до маєтку!
*: '''Porta''' vinum ad villam!
 
В латинській мові єІснують два [[Стан (мовознавство)|стани]]:
 
* Активний (activum): виконавець дії (суб’єктсуб'єкт дії) є підметом:
*: Раб '''приніс''' вино.
*: Servus vinum '''portavit'''.
* Пасивний (passivum): прямий додаток (об’єктоб'єкт дії) є підметом:
*: Вино '''було принесено''' (рабом).
*: Vinum a servo '''portatum est'''.
Рядок 54:
 
=== Дієприкметник ===
''Детальніше:{{основна [[стаття|Латинське дієвідмінювання]].''}}
 
В латинській мові єЄ три види дієприкметника[[дієприкметник]]а (''participium''):
 
* Пасивний дієприкметник минулого часу (participium perfectum passivi):
*: dare (давати) – — datus (даний);
*: videre (бачити) – — visus (побачений);
*: dicere (казати) – — dictus (сказаний);
*: audire (чути) – — auditus (почутий).
 
* Активний дієприкметник теперішнього часу (participium praesentis activi)
*: dare (давати) – — dans (той, що дає);
*: videre (бачити) – — videns (той, що бачить);
*: dicere (казати) – — dicens (той, що каже);
*: audire (чути) – — audiens (той, що чує).
 
* Активний дієприкметник майбутнього часу (participium futuri activi)
*: dare (давати) – — daturus (той, що має намір давати);
*: videre (бачити) – — visurus (той, що має намір бачити);
*: dicere (казати) – — dicturus (той, що має намір казати);
*: audire (чути) – — auditurus (той, що має намір чути).
 
Слово ''абітурієнт'' походить від активного дієприкметника майбутнього часу ''abiturus – — той, що має намір прийти''.
 
=== Ґерундій ===
''Детальніше: [[Латинське дієвідмінювання]].''
 
Ґерундій[[Герундій]] (''gerundium'') – — віддієслівний іменник, що виражає тривалу дію. Поняття віддієслівного іменника не існує в українській мові, оскільки іменники зі значенням тривалості дії, утворені від дієслів, не виносяться в окрему категорію (зокрема такі слова як ''навчання, побачення, вірування''), належачи до іменників другої відміни. В латинській мові такі слова відмінюються як іменники другої відміни, маючи в називному відмінку інфінітив дієслова:
*: scribere – — писати, писання
*: ars scribendi – — мистецтво писати (мистецтво писання)
 
=== Ґерундив ===
''Детальніше: [[Латинське дієвідмінювання]].''
 
Ґерундив[[Герундив]] (''gerundivum'') - — віддієслівний прикметник. В латинській мові залежно від конструкції, в якій він уживається, має два основних значення:
 
* Якщо вживається як означення іменника, то відповідає пасивному дієприкметнику недоконаного виду української мови: ''videndus – — бачений, legendus – — читаний'';
* Якщо вживається у поєднанні із дієсловом-зв’язкоюзв'язкою ''esse (бути)'', то виступає у ролі іменної частини складеного присудка, виражаючи необхідність виконання дії (виконавець дії передається давальним відмінком): мені треба прочитати книгу – — liber mihi '''legendus est'''.
 
=== Супін ===
''Детальніше: [[Латинське дієвідмінювання]].''
 
[[Супін]] (''supinum'') – — це віддієслівний іменник, що має форму іменника четвертої відміни і вживається лише у двох відмінках – — знахідному і орудному. Від основи супіна утворюють пасивні дієприкметники та дієприкметники майбутнього часу.
 
== Іменник ==
''Детальніше: [[Відмінювання в латинській мові]].''
 
Іменники (як і прикметники та займенники) у латинській мові мають граматичні категорії роду (genus), числа (numerus), відмінка (casus) та відміни (declinatio): три роди: чоловічий (masculinum), жіночий (femininum), середній (neutrum).
три роди: чоловічий (masculinum), жіночий (femininum), середній (neutrum).
два числа: однина (singularis) і множина (pluralis).
шість відмінків: називний (nominativus), родовий (genetivus), давальний (dativus), знахідний (accusativus), оруднийвідкладний (ablativus) та кличний (vocativus).
 
Запитання відмінків у латинській мові збігаються з відповідними в українській мові. Відкладний відмінок поєднує в собі орудний і місцевий відмінки української мови.
Рядок 119 ⟶ 118:
*: Servus '''dominum''' non timet.
*: Раб не боїться '''пана'''.
* [[Аблатив|Відкладний відмінок]] ''від кого? від чого?'' (вживається замість орудного і місцевого):
* [[Орудний відмінок]] ''ким? чим? у кому? у чому?'':
*: Inter '''domino''' et servo nulla amicitia est.
*: Між '''паном''' і рабом не буває дружби.
Рядок 129 ⟶ 128:
''Детальніше: [[Відмінювання в латинській мові]].''
 
Латинський займенник (pronomen) має такі ж розряди, як і український: особові, зворотний, присвійні, вказівні, відносні, питальні, неозначені, заперечні, а також прикметникові займенники (в українській мові – — означальні).
 
В латинській мові немає особових займенників третьої особи (він, вона, воно, вони). Натомість вживають вказівні займенники: '''is, ea, id''' – — ''він, вона, воно''); рідше в цьому значенні: '''hic, haec, hoc''' (''цей'', часом ''мій''), '''ille, illa, illud''' (''той'').
 
== Прикметник ==
''Детальніше: [[Відмінювання в латинській мові]].''
 
Прикметник (adiectivum) в латинській мові узгоджується з іменником у роді, числі та відмінку. Відмінювання прикметника відбувається за трьома відмінами. Прикметники, що в чоловічому роді мають закінчення '''-us''' та '''-er''', в середньому '''-um''', а в жіночому '''-a''', складають групу прикметників першої-другої відміни, відмінюючись у чоловічому та середньому роді за другою, а в жіночому за першою відміною (відмінкові закінчення збігаються з відповідними закінченнями першої та другої відмін іменника). Усі інші прикметники належать до третьої відміни і [[парадигма (мовознавство)|парадигма]] їх відмінювання збігається з відмінюванням іменників третьої відміни голосної групи.
Як і в українській мові, у латинській якісні прикметники мають [[вищий ступінь|вищий]] і [[найвищий ступінь|найвищий]] ступені порівняння:
 
* Marcus est fortis miles. – — Марк сильний воїн.
* Marcus est fortior miles quam Flavius. – — Марк сильніший воїн, ніж Флавій. (Використано порівняльний сполучник ''quam''.)
* Marcus est fortior miles Flavio. – — Марк сильніший воїн, ніж Флавій. (Використано відкладний відмінок – — [[аблатив]] порівняння, ''Ablativus comparationis''.)
* Marcus est fortissimus miles omnium. – — Марк є найсильнішим воїном з-поміж усіх. (Використано частковий родовий відмінок, ''Genitivus partitivus'')
* Marcus est fortissimus miles ex/inter omnibus. – — Марк є найсильнішим воїном з-поміж усіх. (Використано конструкцію ''ex/inter'' + відкладний відмінок.)
 
{| class="wikitable"
Рядок 204 ⟶ 203:
''Детальніше: [[Відмінювання в латинській мові]].''
 
[[Прислівник]] (''adverbium'') у латинській мові, як і в українській називає ознаку дії, процесу, стану та якості.
Прислівники, утворені від прикметників першої-другої відміни, мають суфікс '''-e''' (іноді '''-o'''), який додається до основи (''malus – — male, tener – — tenere, citus – — cito, pulcher – — pulchre''); утворені від третьої відміни мають суфікс '''-iter''' (''acer – — acriter, felix – — feliciter''). Якщо основа прикметника закінчується на ''-nt'', то прислівник набуває кінцівки '''-er''' (''sapiens – — sapienter'').
Вищий ступінь порівняння прислівників збігається із середнім родом вищого ступеня порівняння прикметників.
Найвищий ступінь порівняння прислівників утворюється шляхом заміни прикметникових закінчень ''-us, -a, -um'' на ''-e''.
Рядок 214 ⟶ 213:
У латинській мові розрізняють чотири розряди числівників (numeralium):
 
* [[Кількісні числівники|Кількісні]] (cardinalia): unus, duo, tres...tres… (один, два, три…).
* [[Кількісні числівники|Порядкові]] (ordinalia): primus, secundus, tertius...tertius… (перший, другий, третій…).
* [[Розподільні числівники|Розподільні (розділові)]] (distributiva): singuli, bini, terni...terni… (по-одному, по-двоє, по-троє…).
* [[Прислівникові числівники|Прислівникові]] (adverbialia): semel, bis, ter...ter… (один раз, двічі, тричі…).
 
Як цифри в Римі (а потім і в Європі) використовували літери латинського алфавіту.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Граматика_латинської_мови